6. Взаємини козацької держави із Московією. Переяславська рада і березневі статті.

Ще починаючи з 1648 р., Б. Хмельницький неоднора­зово звертався до Москви з проханням допомогти в антипольській боротьбі. Проте Москва не хотіла роз­ривати миру з Польщею. Та все ж російський цар після деяких вагань погодився взяти Військо За­порозьке під свою опіку. Відповідну ухвалу про це прий­няв 1 жовтня 1653 р. Земський собор. У Переяславі було узгоджено прин­ципові засади майбутнього договору і здійснено усний акт при­сяги. Вже на цьому етапі виникають конфліктні ситуації та розбіжності в підходах до новоствореного союзу. У березні 1654 р. у Москві козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів, спрямованих на збереження української автономії. Після двотижневих переговорів сторони дійшли компромі­су, який увійшов у історію як «Березневі ста­тті». Згідно з цим документом Україна зберігала респуб­ліканську форму правління, територіально-адміністратив­ний поділ, нову систему соціально-економічних відносин, цілковиту незалежність у проведенні внутрішньої політи­ки. Водночас окремі статті обмежували її суверенітет: збір податків з українського населення здійснювався під кон­тролем російської сторони, заборонялися дипломатичні зносини з Варшавою та Стамбулом. Спектр тлу­мачень цієї угоди надзвичайно широкий, але найпоши­ренішими є п'ять підходів: «персональна унія»; «васальна залежність» України від Ро­сії; «автономія» України у складі Росії; «возз'єднання» українського та російського народів; «військовий союз»між Україною та Росією. Кожна із сторін бачила в договорі ефективний засіб для реалізації власних планів: Москва хотіла часткову залежність України перетворити на цілковиту, спочатку обмежити, а потім скасувати українські автономні права та вольності; «Україна» же прагнула, використовуючи Росію як важіль, нарешті вирвати українські землі зі складу Речі Посполитої та розбудовувати власну незалежну державу.

7. Данило Галицький.

ДАНИЛО РОМАНОВИЧ ГАЛИЦЬКИЙ (бл. 1201-1264) - волинський та галицький князь, король - з 1253. Син засновника Галицько-Волинської держави князя Романа Мстиславовича. Після смерті батька (1205) був проголошений князем у Галичині, але під час міжусобної війни змушений разом з матір'ю та братом Васильком Романовичем перебувати у Польщі та Угорщині.

Спільно з іншими руськими князями взяв участь у битві на Калці (1223), під час якої був поранений. Вів довготривалу боротьбу за Галицьке князівство, яке остаточно здобув у 1238. У 1239 поширив свою владу на Київ. Напруженими були його відносини з монголо-татарами, які після спустошення Батиєм Галицько-Волинського князівства, прагнули встановити тут своє панування. Наприкінці 1245 Д.Р.Г. здійснив поїздку до столиці Золотої Орди м.Сарай, де зустрівся з ханом Батиєм і, завдяки своїм дипломатичним здібностям добився підтвердження своїх прав на князювання у Галичині та Волині.

Активною була дипломатична діяльність Данила. 3 1247 він встановив мирні відносини з Польщею. У цьому ж році уклав договір про дружбу з Угорщиною, який був довершений шлюбом його сина Льва Даниловича з принцесою Констанцією. Впродовж І пол. 50-х років 13 ст. брав участь у боротьбі за австрійські володіння, які хотів закріпити за своїм сином Романом. Напруженими були відносини Д.Р.Г. з литовськими племенами. У 1254-55 було підкорене одне з них - ятвяги. Тоді ж було укладено договір з Тевтонським орденом.

Данило проявив себе як здібний державний діяч. Реформував військо та державний апарат Галицько-Волинської держави, приборкав бунтівне галицьке боярство. Особливої уваги надавав розбудові міст. Заснував Холм (бл. 1237), Львів (1256) та ін. Переніс столицю держави з зруйнованого татарами Галича до Холма, де і був похований після смерті у 1264