1. Поняття соціальної мобільності.

У межах соціальної структури відбувається постійне переміщення як індивідів, так і груп – з однієї страти в іншу, а також і в межах тієї самої страти. Соціальна мобільність виявляється під час руху індивідів та груп від одного соціального статусу до іншого. Розрізняють:

- вертикальну соціальну мобільність – переміщення з однієї страти в іншу. Розрізняють висхідну соціальну мобільність (наприклад, доцент став професором чи завідувачем кафедри) і нисхідну (доцент став таксистом чи сміттярем);

- горизонтальну соціальну мобільність - перехід із однієї соціальної групи в іншу, але в межах однієї страти ( наприклад, перехід з однієї сім’ї в іншу, таку саму за своїм соціальним статусом, або переїзд з одного місця проживання в інше без зміни свого соціального статусу: доцент Львівського університету став доцентом Дніпропетровського університету).

Перехід із однієї страти в іншу називають міжгенераційна соціальна мобільність. Переміщення в межах окремої страти називають внутрішньогенераційною соціальною мобільністю.

Із поняттям горизонтальної і вертикальної соціальної мобільності тісно пов’язане поняття міграції. Міграція – це процес зміни постійного місця проживання індивідів чи соціальних груп: переміщення в інший регіон країни або в іншу країну. Міграцією також переїзд для проживання із села в місто – навпаки.

У кожному суспільстві, яким би закритим воно не було , функціонують своєрідні канали вертикальної соціальної мобільності. Між стратами існують своєрідні «ліфти», якими індивіди їдуть нагору – вниз:

Армія. Із 92 римських імператорів 36 досягли цього , починаючи із нижчих чинів, із візантійських імператорів – 12. Кромвель, Вашингтон, Будьонний – приклади видатного соціального авансу завдяки військовій кар’єрі.

Церква. Із 144 римських пап 28 вийшли з низів, а 27 – із середніх прошарків. Папа Григорій YII був сином столяра, а Геббон, архієпископ Реймський , в минулому був рабом. Разом з тим, церква була серйозним каналом нисхідної мобільності: єретики, язичники, вороги церкви, серед яких були і володарі та знать – стали банкрутами і були знищені.

Школа, освіта. Прикладом тут можуть слугувати добре відомі біографії Тараса Шевченка, Михайла Ломоносова.

Власність. Не всі, а тільки деякі професії сприяють нагромадженню багатств. У 29% випадків це дозволяє зробити справа фабриканта, у 21 % - банкіра і біржовика, у 12 % - торгівельника. Так стверджує П. Сорокін. Щоправда , у часи Сорокіна не існувало багатьох нових професій і видів діяльності, характерних для сучасного постіндустріального суспільства.

Сім’я і шлюб. Згадаймо повість М.Вовчка « Козачка», в якій описано пониження місця в соціальній ієрархії козачки, яка, вийшовши заміж за кріпака, перетворилася на кріпачку. Існує і протилежний приклад: відомий соціаліст-утопіст Роберт Оуен значну частину коштів для своїх соціальних експериментів отримав саме завдяки вдалому одруженню , яке перетворило його з управителя фабрики на її співвласника.

Однак в історії ніколи не існувало суспільства, в якому вертикальна мобільність була би абсолютно вільною . Завжди в межах кожної страти існує своєрідне «сито», яке «просіює» індивідів, дозволяючи одним із них закріпитися у межах певної страти і не дозволяючи цього іншим. Роль такого «сита» відіграє певна субкультура, спосіб життя кожного прошарку, який має засвоїти особа, що претендує на входження у зазначену страту. Щоб закріпитися у новій страті, ця особа має прийняти спосіб життя цієї суспільної групи, її культуру, співвідносити свою поведінку із заведеними у ній нормами і правилами, має досягти визнання з боку значимих її представників. Часто це вимагає надто високого психологічного напруження і виявляється непосильним для деяких людей. Наприклад , весь гумор п’єси Карпенка- Карого « Мартин Боруля» побудований на тому, що людина нижчого соціального стану нездатна засвоїти спосіб життя і субкультуру вищої соціальної страти. Таких людей ми називаємо маргіналами.

Маргіналізація – втрата особистої належності до певної соціальної групи з її нормами і цінностями без входження до іншої.

Процес мобільності в цілому набуває найрізноманітніших форм – від простого переходу з родини в родину, до хитромудрих і складних дій , спрямованих на досягнення вищого статусу. Мобільність значною мірою залежить від мотивації індивідів і їхніх стартових можливостей. Причому можливості для вертикальної мобільності різні в кожному суспільстві і можуть змінюватися.

Таким чином, соціальна мобільність – це процес переміщення індивідів між ієрархічними або іншими елементами соціальної структури.