2. Індивідуальність як феномен людини.

Після народження людина є індивідом з усіма рисами характеру – і позитивними, і негативними. У процесі розвитку в неї проявляються ті риси, які допомагають їй жити та виживати, а це вже індивідуальність людини.

Індивідуальність – це успадковані й набуті, особливі й специфічні якості (природні, фізіологічні, психологічні, соціальні і т.д.), які відрізняють одну людину від інших.

Передумовою формування людської індивідуальності є анатомо-фізіологічні задатки, що змінюються в процесі виховання, яке має суспільний характер, породжуючи широку варіантність проявів індивідуальності. Людина стає індивідуальності , коли її особистість наповнюється поодинокими та особливими , неповторними властивостями. Індивідуальні риси особистості формуються на основі індивідних особливостей типу нервової системи, темпераменту тощо.

Індивідуальність – це характеристика її винятковості та своєрідності, що виходять за межі цієї одиничності. В однієї людини індивідуальність має дуже яскраву палітру, в іншої є малопомітною . Задоволення людини наслідками своєї праці, становищем у суспільстві, взаємовідносинами з іншими людьми значною мірою пов’язане з можливістю розвитку та реалізації індивідуальних рис характеру. Цим пояснюється необхідність детального вивчення індивідуальних рис в педагогіці, управлінні та інших галузях.

Індивідуальні особливості впливають на життя, поведінку , діяльність людини. Особливо яскраво відрізняються люди за індивідуальними здібностями – музичними, образотворчими, спортивними, художньо-літературними.

Таким чином, індивідуальність характеризується наявністю специфічних рис, які виокремлюють особу з маси собі подібним. Саме вони надають можливість реально визначити соціальний стан, професію, вік, місце особи в суспільстві.

3. Особа. Особистість. Персона. Громадянин.

Поняття «особа» найчастіше використовується в юридичній термінології. Ним позначається людина, яка є суб’єктом правовідносин. У соціальному розумінні особа – це людина, яка має історично зумовлений ступінь розвитку, користується правами, що надаються суспільством, та виконує обов’язки, які на неї покладаються.

«Особистість» - стійкий комплекс якостей, властивостей, набутих під впливом відповідної культури суспільства та конкретних соціальних груп, до яких людина належить.

Макросоціологічні концепції особистості.

Особистість є продуктом суспільства (культури, історії тощо) і формується вона в процесі соціалізації, тобто засвоєння культури (норм поведінки, цінностей, ідей, правил, стереотипів розуміння) . Образно висловився Жак Піаже: «Звірята (тобто діти) у процесі соціалізації поступово перетворюються в людей».

Еміль Дюркгейм вважав, що суспільство виникло внаслідок взаємодії індивідів, але, як тільки воно виникло, воно починає жити за власними законами. І з цього моменту вже все життя індивідів визначається соціальною реальністю, впливати на яку вони не можуть або ж впливають дуже незначно, не змінюючи суті соціальних фактів.

Девід Рісмен розробляв концепцію так званої одномірної людини. Під впливом пропаганди, засвоюючи певні стереотипи, які нав’язуються йому засобами масової інформації, людина формує спрощені схеми чорно-білого , одномірного бачення проблеми. Сучасне суспільство робить людей примітивними особами зі спрощеним соціальним сприйняттям та інтерпретацією соціальних процесів. Особистість такого типу не має стійких життєвих цілей та ідеалів, а прагне, насамперед, до « гармонії з іншими», намагаючись бути «таким як усі».

Роберт Мертон виділив п’ять моделей соціальної адаптації особистості до вироблених у суспільстві соціальних норм:

• Комформізм – особистість поділяє цілі цієї культури і намагається досягти їх методами, які «приписує» певне суспільство.

• Інновація – особистість визнає цілі суспільства, але намагається досягти їх незвичайними, невизнаними у суспільстві, а можливо, і не схвалюваними суспільством методами.

• Ритуалізм – людина не визнає цінностей і норм суспільства, але все –таки дотримується «правил гри» і поводить себе відповідно до уявлень про допустимі засоби досягнення соціальних благ.

• Ескейпізм – відхід від соціальної реальності; особистість заперечує і домінуючі цілі, і приписувані суспільством засоби їх досягнення; це визнання власної чужородності у ньому .

• Бунт – активне протистояння, боротьба проти норм соціальної організації.

Мікросоціологічні концепції особистості

Процес соціалізації розглядається через призму набуття людиною різних соціальних ролей. У сучасному суспільстві з його високою соціальною мобільністю людям доводиться кілька разів на день змінювати ролі.

Зигмунд Фрейд виділив у структурі особистості три елементи: Воно(Id), Я (Ego),Над-Я(Super-Ego). Id – це наша підсвідомість, Ego – це свідомість, пов’язана з підсвідомістю, яка час від часу проривається у свідомість. Super-Ego – моральний «цензор», який становить сукупність моральних норм і принципів, внутрішній контролер. Тому наша свідомість перебуває у постійному конфлікті між проникаючими в неї неусвідомлюваними інстинктами, з одного боку, і моральними забобонами, які нав’язує Super-Ego з іншого.

Чарльз Кулі є автором теорії «дзеркального Я». Він виділяв три фази у процесі творення людиною свого «Я»:

1. Ми уявляємо собі як ми виглядаємо в очах інших.

2. Ми уявляємо собі, як інші люди будуть оцінювати нашу зовнішність.

3. На підставі вищезазначених уявлень, ми виробляємо певний тип внутрішнього самовідчуття – відчуття сорому або гордості.

Процес дзеркального відображення власного «Я» є суб’єктивним процесом і не завжди відповідає об’єктивній дійсності. Наприклад, товста чи лиса людина не обов’язково є непривабливою.

Абрагам Маслоу сформулював ієрархічну теорію потреб особистості , які пояснюють життєві мотивації людини:

- фізіологічні потреби (їжа, дихання, одяг, тепло);

- екзистенційні (безпека існування, стабільність, впевненість у завтрашньому дні, гарантована праця, медичне обслуговування тощо);

- соціальні (приналежність до колективу, спілкування, участь у спільній трудовій діяльності, турбота і увага до себе);

- престижні потреби – в увазі до себе з боку «значимих інших», у підвищенні свого соціального статусу, визнанні та високій оцінці;

- духовні потреби – потреби у самовираженні через творчість.

Нижчі потреби (дві перших групи потреб) властиві абсолютно всім людям, вищі - не всім і не в однаковій мірі. Там, де починаються вищі потреби – починається особистість.

Жан Піаже сформулював концепцію когнітивного (розумового) розвитку особистості як ланцюг послідовних стадій соціалізації особистості:

• До 2 років – сенсомоторна – річ є доки дитина її бачить і відчуває.

• 2-7 років – передоперативнв – діти опановують мову, їх поведінка відрізняється егоцентризмом.

• 7-11 років –конкретно-оперативна – діти засвоюють абстрактні логічні поняття.

• 11-15 років – формально-оперативний період – діти здатні розуміти глибокі абстрактні ідеї (добро, зло), зіткнувшись з якоюсь проблемою, - здатні переглянути всі можливі способи її розв’язання ы проаналізувати їх теоретично, щоб знайти правильний вихід.

Піаже вважає, що не всі люди проходять через формально-оперативний етап. Це частково залежить від рівня і якості шкільної освіти.

Персона – людина, яка має певний суспільний стан.

Громадянин – особа , що має стійкі, юридично визначені зв’язки з конкретною державою, що відображене в наявності відповідного громадянства.

Громадянин має певні особливості, що надають можливість бути суб’єктом не лише економічних і соціальних, а й політичних відносин.

1) Це особа, що належить до постійного населення певної держави.

2) це особа, що користується правами, наданими державою, та виконує обов’язки, покладені на неї.

3) Це особа, що користується захистом із боку держави, як правовим, так і судовим.

4) Це особа, яка несе законодавчо закріплену відповідальність у разі порушення чи невиконання певних рішень, а також у випадку порушення суб’єктивних прав інших осіб або невиконання власних юридичних обов’язків.

Висновок

Кожне з вищезазначених понять є проявом діяльності людини в суспільстві , та вказує на необхідність осмислення того, яке місце у світі посідає кожний з нас.

Завдання для осмислення матеріалу та самостійної перевірки знань

I. Дайте відповідь на питання:

1. Охарактеризуйте співвідношення понять «людина», «індивід», «особистість».

2. Яка роль біологічного фактора у формуванні особистості?

3. у чому полягає особливість макросоціологічного підходу до розкриття проблеми особистості?

4. У чому полягає специфіка мікросоціологічного підходу до розкриття проблеми особистості?

5. В чому проявляється індивідуальність людини?

6. Дайте визначення поняття «громадянин», розкрийте особливості цього статусу.

II. Напишіть твір-роздум на тему: «Хто така людина і ким вона може стати?»

Тема: «Соціалізація особистості».

Мета: сформувати у студентів поняття «соціалізація»; формувати вміння тлумачити поняття «соціалізація»; характеризувати й оцінювати значення та роль родинної соціалізації;визначити сім’ю як основу суспільства, її функції та роль у розвитку особистості; висловлювати власну думку щодо тенденцій розвитку сучасної сім’ї в Україні; характеризувати й оцінювати культуру сімейних стосунків; висловлювати власну думку щодо необхідності врахування гендерних особливостей у різних сферах життєдіяльності; сформувати осмисленне ставлення до процесу соціалізації людини.

Основні поняття:

- соціалізація – це процес засвоєння людиною культури (норм поведінки, цінностей, ідей, правил, стереотипів розуміння). Це процес формування соціальних якостей, завдяки яким людина стає дієздатним учасником соціальних зв’язків, інститутів і спільнот;

- сім’я – інститут первинної соціалізації, мала група суспільства, у якій людей об’єднують споріднені зв’язки, спільне господарювання, моральна відповідальність одне перед одним;

- гендерна соціалізація - це процес засвоєння людиною соціальної ролі, визначеної для неї суспільством від народження , залежно від того, чоловіком або жінкою вони народилися;

- гендерні ролі - це процес засвоєння людиною соціальної ролі, визначеної для неї суспільством від народження , залежно від того, чоловіком або жінкою вони народилися.

План вивчення нового матеріалу

1. Поняття «соціалізація».

2. Родинна соціалізація. Сім’я.

3. Гендерна соціалізація особистості.