1. Поняття нації. Нація як соціальний інститут.

Центральними поняттями теми є поняття «етнос» та «нація». В науці немає однозначного трактування цих понять. При визначенні поняття «етнос» наголошують до домінуючій ролі культурно-історичних зв’язків у житті спільнот. Етнос – тип культурної спільноти , яка приділяє значну увагу спільному походженню та історичній долі і вирізняється з-поміж інших подібних спільнот однією або кількома культурними особливостями : релігією, звичаями, мовою тощо.

Нація – полісемантичне поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи. Нація – історична спільнота людей, яка має власну територію, мову, культуру, певний психологічний склад, самосвідомість та об’єднана економічними й політичними зв’язками.

Ознаки нації:

1) Спільність походження ( спільність походження поколінь, які проживали на тій самій території і розмовляли тією самою мовою);

2) Спільність мови ( у деяких випадках мова є винятковою для нації, в інших випадках може використовуватися іншими націями);

3) спільність культури ( національна культура є унікальною для нації і містить в собі культурну спадщину попередніх поколінь);

4) релігія ( може розглядатися як національний чинник, хоча може бути привласненою(іудаїзм) і може не бут винятковою (католицизм).

Формування націй почалося в XVI ст. Варто врахувати, що нації можуть формуватися з представників як одного , так і кількох етносів. Французька нація склалася із кельтів, іберів, германців. Німецька – із германців, кельтів, слов’ян. Але в кожному випадку потрібен якийсь «цент єдності», «ядро» - тобто етнос, навколо якого об’єднуються інші етноси. Коли територія держави збігається з територією проживання нації, то має місце «національна держава».

Нація разом із політичними, культурними, релігійними групами є одним із важливих інститутів суспільства.

Але не всі народності обов’язково трансформуються в нації. Із понад 4 тис. етносів, які існують у світі, лише близько 800 «досягли» , за даними ЮНЕСКО, стадії нації. Решта перебуває на донаціональному рівні розвитку – у формі народностей і племен.

Історичний досвід свідчить, що чинниками консолідації , системними організаторами населення в націю виступають різні засади: релігійна, експансіоністська, етнічна, культурна, територіальна, расова або їх поєднання в різних варіантах: етнорелігійна, етноекспансіоністська, расово-етнічна, етнокультурна.

Приклади: 1. Вирішальним чинником консолідації арабського світу в перші століття його існування , був релігійний. Лише за чверть століття від початку пророцтв і діянь пророка Мухаммеда його халіфи й послідовники створили нову соціополітичну реальність на теренах від Гібралтару до Тибету. 2. Територіальний критерій згуртування наявний у відносно ізольованих суспільствах ( острівних чи гірських). 3. Етнічний чинник в різних проявах існує ще з первісних часів. 4. Ідейно-культурні чинники стали організуючим чинником для багатьох різноетнічних громадян Індії . 5. Комбіновані інтегративні чинники ( арабський світ, у якому поняття «араб» і «мусульманин» є тотожними.

У сучасних умовах намальовуються два шляхи «побудови нації:

1) Через будівництво держави , поєднане з національною інтеграцією та мобілізацією, що потребує формування національної культурно-політичної ідентичності;

2) пошук шляхів формування надетнічної «політичної культури» для нової політичної спільноти.