1. Політика як суспільне явище.

Політика – це сфера діяльності груп, партій, індивідів, держави, пов’язана з реалізацією загальнозначущих інтересів за допомогою політичної влади.

Головна особливість політики як способу регулювання соціальних відносин, полягає в тому, що від моменту зародження політика ґрунтується на базі владних стосунків: панування, підкорення, управління-виконання.

Влада – це взаємодія, яка ґрунтується на нерівності індивідів, коли одна особа може примушувати іншу, або інших осіб до певних дій, незалежно від їхнього бажання, а іноді й всупереч йому.

Політична влада існувала не завжди, вона з’явилася із переходом від родоплемінного способу життя до соцієтального, тобто тоді, коли із невеликих родоплемінних об’єднань почали утворюватися союзи племен і людські спільноти розрослися настільки, що всі люди, які до них входили, уже перестали бути особисто знайомими між собою, а зв’язків , які складаються між родичами і сусідами стало вже недостатньо для врегулювання стосунків у межах цих спільнот.

Стійкість політичної влади досягається у процесі її інституціалізації. Інституціалізація – заміна спонтанної й експериментальної поведінки людей на передбачувану поведінку, яка очікується, моделюється , регулюється. Інституціалізація політичної влади лежить в основі появи розгалуженої сітки сучасних політичних інститутів, таких, наприклад, як інститут парламентаризму, президентства, виборів тощо.

Інституціалізація політичної влади починається із виділення статусно-рольових груп, які покликані керувати житям суспільства. Наприклад, Руська правда 1016 року фіксує виділення спеціальних статусних груп ( як їх називали: служилих людей або княжих мужів), які безпосередньо брали участь в управлінні, судочинстві, зборі податків тощо.

Одночасно із становленням статусної управляючої групи, відбувалося створення нормативно-правової системи, яка врегульовує характер взаємодії цієї групи з рештою суспільства. Сучасні закони чітко вказують межі влади посадових осіб.

Для підтримання нормативно-правової системи утворюється механізм санкцій , який забезпечує виконання індивідами приписуваних законодавством норм та правил.

Якщо більшість членів суспільства вважається , що влада перебуває у руках тих осіб, які мають на неї право, така влада вважається легітимною.

Легітимність передбачає здатність системи породжувати і підтримувати віру , що існуючі соціальні інститути є найбільш придатними для суспільства.

Види легітимності політичної влади залежно від джерела її походження:

- традиційний тип легітимності. Він ґрунтується на звичаях і глибоко вкорінених культурних традиціях. Монархи володарюють , успадковуючи це право від своїх предків;

- раціонально-легальний тип легітимності. Цей тип легітимності характерний для індустріального суспільства. Такий тип легітимності називають ще бюрократичним пануванням. Він пов’язаний більше із певними суспільними статусами , ніж з конкретними особами. Для раціонально- легального типу легітимності властиво те, що особи, які займають певну посаду, володіють тільки тією владою, яка визначена їхніми посадовими обов’язками.

- харизматичний тип легітимності. Харизматичний тип легітимності ґрунтується на особистісних рисах лідера, які, на думку суспільства, дають йому право володарювати. Харизматичний тип легітимності притаманний тим суспільствам, у яких люди в силу певних причин керуються швидше емоціями, ніж звичкою чи розумом.

Функції політики:

1) Забезпечення цілісності та стабільності суспільства.

2) Мобілізація загальної діяльності.

3) Управління й регулювання.

4. Політична соціалізація.

Політичне життя виявляється в різних формах: діяльність партій, громадських організацій, війни, революції.

У межах політичних відносин проходить політична діяльність , тобто діяльність із завоювання, утримання або користування політичною владою. Ця діяльність може відбуватися в демократичному або авторитарному режимі.

Політичний режим – сукупність методів, прийомів і засобів реалізації політичної влади.