- •1. Поняття людини як біосоціальної істоти.
- •2. Індивідуальність як феномен людини.
- •3. Особа. Особистість. Персона. Громадянин.
- •1. Поняття «соціалізація».
- •2. Родинна соціалізація. Сім’я.
- •3. Гендерна соціалізація особистості.
- •1. Поняття конфлікт. Джерела виникнення конфліктів.
- •2. Типи конфліктів.
- •3. Зародження конфліктів та шляхи їх подолання.
- •4. Місце конфліктів у людському спілкуванні.
- •5. Міжнародні конфлікти. Поняття солідарності та конкурентності як необхідних умов соціального прогресу.
- •1. Поняття соціуму. Суспільні відносини.
- •2. Соціальна структура населення. Основи соціальної стратифікації сучасного суспільства.
- •3. Суспільна стабільність та безпека, їх соціальна цінність. Соціальні загрози суспільній безпеці.
- •1. Поняття соціальної мобільності.
- •2. Спілкування і співпраця як перспектива розвитку суспільства.
- •3. Поняття комунікації та комунікативності.
- •1. Політика як суспільне явище.
- •2. Політична система: сутність, структура, функції.
- •3. Політичні партії.
- •4. Опозиція. Лобізм.
- •5. Політична культура. Політична соціалізація.
- •6. Політична еліта і політичне лідерство.
- •1. Поняття та історичні типи демократії.
- •2. Ознаки й особливості функціонування демократичного суспільства.
- •3. Пряма та представницька демократія.
- •1. Поняття громади. Територіальне громадське та місцеве самоврядування.
- •2. Студентське самоврядування.
- •3.Політична діяльність та участь громадян в управлінні суспільством. Абсентеїзм.
- •1. Види та функції засобів масової інформації.
- •2. Участь змі у формуванні, громадської, суспільної думки та громадянського суспільства.
- •3. Свобода слова та цензура.
- •1. Поняття нації. Нація як соціальний інститут.
- •2. Нація етнічна і нація політична.
- •3. Нація та націоналізм.
- •1. Поняття політкультурності.
- •2. Самобутність та рівноцінність різних культур.
- •3. Міжнаціональні відносини та причини виникнення міжнаціональних конфліктів, шляхи їх розв’язання.
- •4. Міжконфесійні стосунки та їх вплив на життя в політкультурному суспільстві.
- •1. Школа. Вищі учбові заклади.
- •2. Однолітки. Дитячі та молодіжні організації в Україні.
- •3. Молодіжна субкультура.
- •1. Права людини в історії людства.
- •2.Поняття прав і свобод людини. Покоління прав людини.
- •3. Сутність відносин між людиною та державою.
- •4. Дотримання прав і відповідальність.
- •II. Курс лекцій та завдання для осмислення матеріалу та самостійної перевірки знань.
1. Поняття «соціалізація».
Життя – це постійне пристосування до безперервних змін: ми весь час переходимо з однієї групи в іншу, пристосовуючись до нових умов і змінюється світ у якому ми живемо.
Людина потребує досить тривалого часу для набуття відповідних знань, навичок, досвіду, щоб стати повноцінною зрілою особистістю. Опанувати ці знання вона може тільки в людському суспільстві, яке за всю свою історію сформувало певні норми співжиття, що забезпечують його виживання у складних умовах довкілля.
Соціалізація – це процес засвоєння людиною культури (норм поведінки, цінностей, ідей, правил, стереотипів розуміння). Це процес формування соціальних якостей, завдяки яким людина стає дієздатним учасником соціальних зв’язків, інститутів і спільнот.
На формування особистості певний вплив чинять біологічні фактори, а також фактори фізичного оточення і загальні культурні зразки поведінки в окремій соціальній групі. Однак, варто пам’ятати, що головними факторами, які визначають процес формування особистості є груповий досвід і суб’єктивний , унікальний особистісний досві. Ці фактори повною мірою виявляються у процесі соціалізації особистості у трьох стадіях:
- дотрудова (раннє дитинство, період навчання);
- трудова (активна участь у трудовій діяльності);
- післятрудова.
Американський психолог Ерік Еріксон поділив увесь життєвий цикл людини на вісім фаз. Кожна з них має свої специфічні завдання щодо формування певних психічних утворень , і вони можуть бути розв’язуватися сприятливим чи, навпаки, несприятливим чином.
Перша фаза –немовля. Її головне завдання – сформувати у немовляти несвідоме почуття «базової довіри» до зовнішнього світу. Основним засобом для цього слугують батьківська турбота і любов. Якщо «базова довіра» не виникає, у немовляти з’являється відчуття тривоги, недовіри до світу, у дорослому віці воно може обернутися замкненістю, озлобленістю тощо.
Друга фаза – раннє дитинство. У дитини формується почуття автономії й особистої самоцінності, або, навпаки, сорому. Зростання самостійності дитини на цій стадії узасаднює такі майбутні якості особистості , як почуття відповідальності, поважання дисципліни і порядку.
Третя фаза – шкільний вік, коли формуються почуття підприємливості та ефективності, здатність добиватися поставленої мети. Найважливіші цінності тут – підприємливість та ефективність. У негативному варіанті з’являється відчуття неповноцінності як наслідок недостатньо успішного навчання. Саме в цьому віці закладається ставлення до праці.
П’ята фаза- юність –характеризується виникненням почуття власної неповторності, індивідуальності. Типовим для цієї фази є також «програвання ролей», коли молода людина не обирає ролі остаточно, а начебто приміряє їх до себе.
Шоста фаза – молодість – характеризується появою потреби і здатності до інтимної психологічної близькості з іншою людиною, включаючи сексуальну близькість. Незадоволення цих потреб призводить до почуття самотності та ізоляції.
Сьома фаза – дорослість –включає насамперед творчу діяльність та відчуття продуктивності; вони виявляються не лише у праці, а й у турботі про інших, включаючи нащадків, у потребі передати свій досвід. У негативному варіанті з’являється відчуття застою.
Восьма фаза – зрілий вік, або старість, - характеризується почуттям задоволеності, виконаного обов’язку , повноти життя; у негативному варіанті виникають відчай та розчарування.
На кожній стадії існують свої особливі соціальні інститути, які «відповідають» за соціалізацію –сім’я, дошкільна установа, школа, робочий колектив тощо.