1. Права людини в історії людства.

Сучасне розуміння права людини сформувалося після Другої світової війни. Кульмінацією цього процесу стало проголошення « Загальної декларації права людини» Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. Стаття 1 « Загальної декларації права людини проголошує»:

« Про права людини та необхідність їхнього дотримання люди замислювалися здавна. Хоча ідеї права і свобод існували впродовж майже всієї історії людства, не зовсім зрозуміло, чи можна характеризувати їх терміном « права людини» в сучасному розумінні. Концепція права існувала в історичних культурах, стародавні філософи, такі як Арістотель , писали про права громадян на власність та участь у громадських справах. Однак ні стародавні греки, ні римляни не мали концепції універсальних прав – рабство вважалося цілком природним. Середньовічні Хартії свободи, такі як « Магна Карта» , не визначали прав будь-якої людини, а були тільки чимось на кшталт політичних і юридичних угод, що відповідали конкретній політичній ситуації. « Магна карта» набула легендарного , міфологічного значення тільки в контексті сучасних дебатів про права людини»

Основу більшості сучасних юридичних тлумачень права людини можна простежити до початку нової європейської історії. Першим документом, який окреслював права людини, можна вважати « дванадцять статей» 1525 року. Ці статті були частиною вимог, які селяни висували до Швабської ліги під час Селянської війни в Німеччині. « Білль пр. права» 1689 р. в Англії та відповідний шотландський «Акт вимоги прав»1689 р. проголосили незаконними деякі репресивні дії уряду. У XYIIIст. Відбулися дві важливі революції – Американська 1776 р. та Французька !789 р. Результатом цих революцій стало укладання « Декларації незалежності США» та « Декларації прав людини і громадянина». Обидва документи встановлювали певні юридичні права. Крім того, « Декларація прав Вірджінії» 1776 р. затвердила у вигляді закону низку основних громадянських прав і свобод.

Наприкінці XYIII та на початку XIX століття над питанням прав людини працювали філософи Томас Пейн, Джон Стюарт Мілль, Фрідріх Гегель. Сам термін «права людини» виник після написання книги « Права людини» Томаса Пейна зі статтею Вільяма Ллойда Харрісона « Ліберейтор» у 1883 році, у якій автор стверджує, що намагається залучити читача до боротьби за велику справу прав людини.

У XIX ст. найважливішою з правових проблем, пов’язаних з правами людини, стало питання ліквідації рабства. Рух абоціоліністів сприяв тому, що рабство було ліквідоване в Британії « Актом про скасування рабства» у 1833 р. У США північні штати скасували рабство в період між 1777 і 1804 р., але південні штати міцно трималися за цей інститут. Дебати і конфлікти щодо поширення законодавства на нові території призвели до громадянської війни. Після війни інститут рабства було ліквідовано тринадцятою поправкою дл Конституції США. Чотирнадцята поправка проголосила повне громадянство та рівні права всіх людей, що народилися в США, а п’ятнадцята поправка гарантувала американцям африканського походження право голосу.

У XX ст. під тиском численних рухів відбулися глибокі соціальні зміни числі в галузі, що належить до прав людини. У Західній Європі та північній Америці профспілки домоглися затвердження законів, що гарантували робітникам право на страйк, установлення мінімальних вимог до умов і тривалості праці, заборони або законодавчого регулювання дитячої праці. Рух за права жінок зумів вибороти однакові права голосу для представників усіх статей. Національно - визвольні рухи призвели до вигнання колонізаторів із багатьох країн. Серед рухів особливо впливовим був очолюваний Махатмою Ганді рух за звільнення Індії від британського правління. Досягли своєї мети рухи позбавлених прав расових і релігіозних меншостей у багатьох країнах світу. Серед них – рух за громадянські права в США.

Заснування Міжнародного комітету Червоного Хреста у 1864 р. та перші Женевські конвенції 1864 р. заклали основу міжнародного гуманітарного права.

Світові війни, великі втрати життя та значні порушення прав людини в них спричинили створення нових інституцій , що повинні були стояти на захисті прав людини. Ліга Націй, що була утворена в 1919 р. разом із підписанням Версальського договору. Перед нею ставилася мета роззброєння, запобігання війнам через колективну безпеку, урегулювання конфліктів між державами методами дипломатії, покращення життя людей у всьому світі. До її мандату була закладена значна кількість прав людини, які пізніше були проголошені в «Загальній декларації прав людини».

На Ялтинській конференції 1945. союзні держави домовилися створити новий орган, який успадкував би роль Ліги – Організацію Об’єднаних Націй. Одразу після заснування ООН стала виконувати важливу роль у встановленні міжнародного права, зокрема прав людини. Насамперед це право життя, вільну працю, освіту.

Права людини однаково належать кожній людині незалежно від раси , кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження , стану здоров’я, майнового стану та інших відмінностей. Таким чином, права людини – універсальні. З універсальних прав випливає дуже важливий принцип, на якому ґрунтуються права людини – рівність. Всі люди є рівними вже тому, що вони люди. Толерантне ставлення базується також на постулаті рівності , а сама ідея рівності стала провідною в еволюції розвитку прав людини, формуванні сучасної концепції прав людини.

« Декларація прав людини й громадянина» проголошує: « Люди народжуються й залишаються вільними і рівними в правах. Суспільні відносини можуть ґрунтуватися лише на суспільному пожитку» .

Згодом принцип рівності набуває різних політичних забарвлень. Це спричинило таку ситуацію, що спроби політичного втілення рівності в різних політичних системах , як правило, « призводило до ще більшого кровопролиття, диктатури, експлуатації та економічного занепаду».

Заборона дискримінації сьогодні - це категорія, що належить до сучасної концепції прав людини та є юридичною нормою, яка покликана захищати кожного індивідуума від будь-якої спроби обмежити його в правах без раціонального на те обґрунтування . Свобода від дискримінації випливає з універсальної ідеї права людини. Ця ідея з’являється одразу після Другої світової війни зі створенням Організації Об’єднаних Націй і прийняття 10 грудня 1948 р. « Загальної декларації прав людини».