7. Деформативні властивості бетону під навантаженням.

У результаті дії на бетон зовнішніх механічних сил і навантажень бетоні виникають і розвиваються деформації, характер яких залежить від складу бетону, властивостей компонентів і виду напруженого стану. Деформативні характеристики бетону характеризують поведінку бетону під навантаженням і впливом механічних дій, що спричиняють зміну його форми і розмірів.

Характеристикою пружних властивостей матеріалу, який підляга. Закону Гука є коефіцієнт пружності Е

Деформація бетону ε_б складається із пружної і пластичної складових ε_б=ε_пр+ε_пл.

Разом з пружними виникають і пластичні деформації, що зумовлені процесом мікротріщиноутворення, збільшуються при зниженні швидкості прикладання і тривалості навантаження.

Модуль деформації бетону – відношення напруженості до відносної деформації. Залежить від рівня напруженості і швидкості збільшення навантаження при випробуванні. Початковий модуль деформації визначають при напруження (0,2-0,3)R_гр, на ділянці пружних деформацій. Якщо до кривої σ-ε провести дотичну через початок координат, то тангенс кута нахилу її характеризує пружні властивості бетону і називається початковим модулем пружності. Визначається за стандартною методикою і залежить від міцності і особливостей структури бетону, властивостей заповнювачів, умов твердіння тощо. - для важкого бетону.

Граничні деформації бетону – найбільші деформації перед початком руйнування бетону при стиску.

Повзучість бетону виявляється як збільшення пластичних деформацій при тривалій дії постійного навантаження. Цей процес поступово затихає. На його розвиток впливають вологість бетону і навколишнього середовища. Повзучість бетону, який є у воді, менша, ніж повзучість бетону повітряного зберігання.

8. В’яжучі матеріали і тонкомелені добавки для приготування бетонних сумішей.

В’яжучі матеріали для приготування бетонних сумішей застосовують різного складу та походження. Ці матеріали при замішуванні з водою мають здатність до тужавлення і тверднення, тобто переходять з в’язко-рідкого стану у твердий, виконуючи роль мінерального клею, що міцно з’єднує між собою зерна заповнювачів в монолітний конгломерат. Найбільш поширені неорганічні в’яжучі матеріали гідравлічного типу, що взаємодіють з водою і утворюють міцний камінь. Це клінкерні цементи різних типів, основним з яких є портландцемент і його різновиди. Повітряні в’яжучі тверднуть тільки в умовах повітряного оточення, не водостійкі, тому їх застосовують обмежено, коли конструкція не повинна бути водостійкою. В деяких випадках застосовують спеціальні в’яжучі органічного походження.

Тонкомолоті добавки зазвичай вводяться в бетонну суміш в кількості 5-20 % від маси цементу. Тонкомолоті добавки призначаються безпосередньо для економії самого цементу і для отримання достатньо щільного бетону при малих витратах цементу. До добавок цього типу відносяться золи, відходи камнедроблення, мелені шлаки, піски, а також деякі інші матеріали, що дають можливість змінювати в потрібному напрямку властивості бетону (підвищувати його щільність, жаростійкість, водостійкість і т.д.). При введенні тонкомолотих добавок необхідно враховувати, що в цемент на цементних заводах вже, як правило, введено деяку кількість мінеральних добавок. А зайве введення тонкомолотих добавок без проведення відповідних заходів щодо гомогенізації бетонної суміші може в деякій мірі знизити довговічність бетону.

Застосування тонкомолотих добавок (наповнювачів) раціонально в двох випадках: коли за умовою міцності можна допустити більше В/Ц, ніж потрібно за умовою довговічності бетону, або коли міцність бетону можна забезпечити при меншій витраті цементу, ніж потрібно за умовою щільності.