18. Реологічні моделі тіл та реологічна модель бетонної суміші.

Для аналізу напруженого стану бетонної суміші і вивчення зв’язку між напруженнями і деформаціями під час її технологічної обробки використовують реологічні моделі, які звичайно складаються з таких трьох елементів:

1) моделі пружного тіла ( тіла – Гука ) – абсолютно пружної пружини , яка після зняття напруження повертається у вихідне положення;

2) моделі в’язкого тіла ( тіло Ньютона, ньютонівська рідина ) у вигляді циліндра з рідиною, у який з деяким зазором вставлено перфорований поршень, що переміщується під дією сили F; Переміщення відбувається при мінімальних значеннях сили Р зі швидкістю, пропорційною силі; залежність між прикладеною зсувною силою і швидкістю плину – пряма, що проходить через початок координат;

3) моделі пластичного тіла ( тіла Сен – Венана ) у вигляді площини, по якій під дією сили Р через пружину переміщується тіло. Переміщенню перешкоджають сили тертя , і тіло починає рухатися тільки після досягнення певного значення напруження т0 - граничного опору зсуву; залежність між прикладе­ною силою Р і швидкістю зсуву також пряма, але вона не прохо­дить через початок координат - на осі напружень відсікає відрі­зок, який відповідає значенню граничного зсуву середовища.

19.Фактори, які впливають на властивості бетонної суміші.

Властивості бетонної суміші формуються під впливом ряду технологічних факторів: водовмісту суміші, властивостей і витрати в’яжучого, фізико-механічних і геометричних властивостей заповнювачів, параметрів складу суміші, температури, фактора часу тощо. Усі ці фактори діють одночасно.

Водовміст бетонної суміші в початковий період є важливим фактором у формуванні її реологічних властивостей. У бетонних сумішах із високим водовмістом відбувається седиментація. Внаслідок цього у структурі бетонної суміші, а потім і затверділого бетону створюються крупні сполучені пори та інші дефекти структури, які зменшують його міцність і особ­ливо стійкість.

Витрата в’яжучого незначно впливає на легкоукладальність бетонної суміші. Склад бетонної суміші, який розглядається на макрорівні, тобто співвідношення між об'ємами розчинової частини і круп­ного заповнювача, є істотним фактором легкоукладальності.

Вібрування бетонної суміші спричиняє зміну її фізичного стану, що проявляється у відносному русі шарів структурованого середовища, руйнуванні зв'язків у структурі, зменшує сили тертя і зчеплення, а також границю текучості. Усе це виявляє тиксотропні властивості, текучість при менших зсувних напруженнях. Відбувається ізотермічна зміна в'язкості бетонної суміші, вона розріджується і легше уклада­ється. Вібрування, можна сказати, пластифікує бетонну суміш.

Хімічні добавки, які вводять у бетонну суміш для підвищен­ня її рухливості й однорідності, широко використовують у технології бетону як ефективний засіб керування властивостями суміші. До них належать насамперед добавки І класу - регуля­тори реологічних властивостей бетонної суміші: пластифікую­чі добавки гідрофільного і гідрофобного типів, добавки-стабілізатори і водоутримувальні добавки. Найширше використову­ють пластифікуючі добавки всіх чотирьох груп, зокрема різні лігносульфонати і модифіковані комплексні добавки на їхній основі, водорозчинні полімери і суперпластифікатори. Побічний ефект від введення таких добавок виявляється в деякому уповільненні процесу тверднення бетону в початковий період.