- •1. Предмет і завдання педагогіки вищої школи
- •2. Місце педагогіки вищої школи в системі педагогічних наук
- •3. Основні категорії педагогіки вищої школи
- •4. Зв’язок педагогіки вищої школи з іншими науками
- •5. Характеристика вищої освіти україни початку третього тисячоліття
- •6. Педагогічний професіоналізм діяльності викладача вищої школи
- •7. Педагогічна та наукова творчість у професійній діяльності викладача
- •8. Особливості розвитку вищих навчальних закладів україни.
- •9. Система освіти україни, її структура, особливості управління
- •10. Принципи діяльності освітніх закладів
- •11. Зміст освіти у вищих навчальних закладах. Закони навчання, їх сутність
- •12. Загальні закономірності навчального процесу
- •13. Принципи навчання у вищій школі
- •14. Форми, види, методи, прийоми і засоби навчання
- •15. Традиційні та інноваційні методи навчання у вищій школі
- •Традиційні та інноваційні методи навчання у вищій школі.
- •16. Лекція у системі підготовки фахівців
- •17. Організація та проведення семінарів
- •18. Практичні та лабораторні заняття у внз
- •20. Особливості індивідуальних занять, консультацій
- •21. Організація контролю знань студентів.
- •23. Контроль навчальної діяльності студентів.
- •22. Дистанційне навчання
- •24. Принципи, види та функції педагогічного управління
- •25. Педагогічний контроль і оцінка як функція управління
- •26. Умови згуртування та розвитку студентської групи
- •27. Педагогічні засади студетського самоврдування
- •Психолого-педагогічна модель особистості фахівця з вищою освітою
- •2. Самовиховання ісаморозвиток майбутніх фахівців з вищою освітою
- •3. Чинники і механізми формування моральних якостей студентів
- •4. Психологічні особливості наукової діяльності
- •5. Передумови ефективної діяльності викладача
- •6. Шляхи формування педагог. Майстерності та підвищення рівня професіоналізму викладача вищої школи
- •7. Умови згуртування та розвитку студентської групи
- •8. Професійно-аедагогічне спілкування у вищій школі
- •Основні аспекти спілкування:
- •9. Позиції викладача в навчально-професійній взаємодії зі студентами
- •10. Управління навчально-професійною діяльністю студентів
- •11. Професійна імпровізація в науково-педагогічній діяльності
- •13. Причини неуспішності студентів і шляхи їх усунення
- •14. Психолого-педагогічні особливості групового та індивідуального навчання у вищій школі
- •15. Педагогічна майстерність як комплекс властивостей особистості викладача
- •16. Психологічна характеристика педагогічої взаємодії
- •17. Педагогічна ситуація як головна структурна одиниця комунікативної діяльності викладача
- •18. Вербальна та невербальна комунікація викладача
- •1.Вербальна комунікація
- •2. Невербальна комунікація
- •19. Формування стилю педагогічного спілкування
- •Основні аспекти спілкування:
- •20. Адаптація студента до навчання у вищій школі
- •21. Структура виховного процесу
- •22. Мета і зміст національного виховання студентської молоді
- •23. Зміст, напрями, форми і методи виховної роботи зі студентами
21. Структура виховного процесу
Процес виховання не можна вважати стихійним, хаотичним явищем. Він підпорядкований певним діалектичним закономірностям і має свою структуру, компоненти якої між собою тісно пов´язані. Схематично її можна подати так.
З азначені компоненти діють не лінійно, а перебувають в діалектичному взаємозв´язку. По-перше, практична діяльність особистості є, з одного боку, спонукальним чинником до вияву зусиль на оволодіння нормами поведінки (дій), уміннями і навичками, а з іншого — через практичну діяльність можна перевірити рівень володіння вміннями поводити себе в конкретній ситуації.
На певному етапі виховання життєві обставини потребують від людини володіння відповідними знаннями, нормами і правилами поведінки. Колишні учні, а нинішні студенти перших курсів розпочинають свою життєдіяльність у новій для них ситуації (нова форма організації навчання, зміна місця мешкання, нове оточення, особливості спілкування та ін.). За допомогою педагога-куратора вони мають своєчасно і безболісно засвоїти нормативні правила, яких доведеться дотримуватися в нових умовах. З цього має розпочинатися виховна робота на початку кожного нового етапу.
Важливе місце у структурі виховання займають почуття. Почуття — це стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, що відображає значення цих явищ у зв´язку з її потребами і можливостями, вищий продукт розвитку емоційних процесів. "Почуття людини, — за висловом С.Л. Рубінштейна, — найбільш яскравий прояв природи, яка стала людиною, і з цим пов´язана та велика чарівність, яка випливає з будь-якого справжнього почуття". Почуття є джерелом багатства і глибини поведінки людини. Вони сприяють трансформації певних дій особистості зі сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стійкими, сприяють активізації психічних процесів. Згадаймо, як поезія, музика, образотворче мистецтво, впливаючи на емоційну сферу людини, сприяють формуванню почуттів і благородних діянь.
Почуття є суттєвою передумовою переконань, що виражають інтелектуально-емоційне ставлення суб´єкта до будь-якого знання як до істинного (чи неістинного) через єдність доведення й віри.Формування переконань — тривалий і складний процес, що потребує зусиль. Справа в тому, що в процесі формування переконань постає чимало перешкод: система стереотипів (чутки, упередження, забобони, звички); пласт знань (істинних, неістинних); шар власних інтересів. Трапляється так, що чим доросліша людина, тим цих перешкод більше, вони стійкіші, а тому і долати їх важче, складніше "добиратися" до центру кори головного мозку, де відбувається усталеність переконань. Переконання, які ґрунтуються на істинних знаннях, виступають з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, з іншого — стрижнем поведінки особистості. Висловлюючись образно, питання справжнього виховання людини і є питанням формування у неї "психологічного хребта". Немає його — і перед нами безвільна особистість, яка позбавлена власного "Я", легко піддається стороннім впливам. Тому відомі педагоги-практики А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський не задовольнялися зовнішніми показниками вихованості особистості, а проникали в глибину, домагаючись виховання "психологічного хребта".
Якщо сформовані почуття і переконання, то через систему вправ, спеціально організовану діяльність формуються уміння і навички поведінки. І хоча значна частина умінь і навичок має бути сформована в дитинстві, проте і в студентські роки варто приділяти увагу цьому компоненту виховного процесу. Передусім, на цьому етапі йдеться про формування низки професійних умінь і навичок. Наприклад, уміння спілкуватися на різних рівнях (учні, колеги, батьки та ін.), уміння в сфері психотехніки, педагогічної техніки (зовнішність педагога, володіння своїм тілом, мовленнєва культура, жести, міміка та ін.).