Шпори на Державний

24.Утворення Османської імперії:експансія,політика, культура релігія.

Османська імперія сформувалася внаслідок майже безперервних агресивних війн. її володіння знаходилися в трьох частинах світу - Європі, Азії, Африці. У XVI ст. імперія продовжувала завоювання. Спочатку їх активно проводив султан Селім І (1512- 1520). 1514 р. він пішов походом на Персію і завдав нищівної поразки армії перського шаха. Незабаром турки завоювали землі азербайджанців, дагестанців і курдів, захопили Сирію, Палестину та Ліван. Селім І оволодів Єгиптом, священними для мусульман містами Меккою і Мединою. Після цього він оголосив себе халіфом як главою всього ісламського світу.Продовжуючи політику батька, султан Сулейман II Питний (1520-1566) досягнув найвищої військово-політичної могутності Туреччини. Він був не тільки видатним полководцем і спритним політиком, а й освіченим правителем, який розумів значення культури. Істотний вплив на його політику здійснювала дружина - українка Роксолана. здобув м. Белград, о. Родос, частину Угорського королівства, західні області Грузії та Вірменії, Месопотамію, Аравію, території Тріполі та Алжиру.З часів Сулеймана II турецький султан користувався необмеженою владою, яку здійснював через великого візира (у військово-адміністративних справах) і шейх-уль-іслама (у релігійних і судових). У державі було запроваджено чітку структуру військо-во-адміністративного устрою: всю територію поділено на провінції, кожна з яких поділялася на санджаки. До складу імперії входили також Валаське, Молдавське і Трансільванське християнські князівства, що сплачували їй щорічну данину.Після смерті Сулеймана II турки почали зазнавати поразок. Так, турецький флот був розбитий під Лепанто об'єднаним флотом Іспанії, Венеції та Папи Римського.Сулейман II сприяв розвиткові турецької культури, особливо архітектури. Активізувалася

розбудова столиці імперії Стамбула, зокрема спорудження мечетей, лікарень.Родоначальником турецької поезії був Алі Ашин-паша, який написав збірку віршів "Книга пізнання". Життя різних країн і народів у "Книзі мандрів".

30.Англія/Вел.брит. у сер. 17-18ст.

На початку XVII ст. в Англії, як і раніше, панували феодальні відносини. Понад 3/4 населення Англії проживало в селах. Однією з найважливіших повинностей була десятина.Зростала чисельність безземельних селян. використовувалася наймана праця для виробництва с.г продукції на продаж у містах. з'явилися "нові дворяни", Часто вони були водночас і землевласниками, і промисловцями. Їм заважали феодальні обмеження - заборони щодо торгівлі, цехова регламентація,невдоволення особливо посилилося за королів династії Стюартів - Якова І та його сина Карла І (1625-1649).Англійська монархія намагалася спиратися на аристократію, феодальне дворянство, церкву. Спроба Карла І поповнити скарбницю за рахунок нових податків наштовхнулася на опозицію в парламенті . 1629 р. король розігнав парламент і впродовж 11 років правив одноосібно. Відсутність грошей, зокрема для війни з Шотландією, яка розпочалася 1639 p., змусила Карла І скликати 1640 р. парламент.Парламент найвищий представницький орган влади. XVII ст. в Англії сформувалася парламентська монархія.Парламент складався з двох палат: палати лордів,призначалися монархом, і палати громад. Парламент не лише не дав королю грошей, а й висунув претензії щодо його свавілля. Через два тижні парламент, який назвали "коротким", було розпущено. Народні заворушення, а також затяжна і непопулярна війна проти Шотландії змусили короля знову скликати парламент, що наполягав на виконанні своїх вимог. "Довгий парламент" існував до 1653 р. Він засудив до смертної кари найближчих помічників короля, скасував королівські протиправні податки. Карл І утік на північ країни, де сформував армію і восени 1642 р. розпочав війну проти парламенту. Буржуазія і нове дворянство підтримали парламент. У перші роки війни королівська армія переважала противників. Перелом у війні настав 1645 р., коли армія Олівера Кромвеля розгромила королівське військо. Навесні 1646 р. королівська армія зазнала цілковитої поразки. У 1640р. Кромвель обраний до складу "Довгого парламенту". сприяв страті короля Карла І і проголошенню республіки (1649). Придушив визвольний рух в Ірландії (1649-1650) і Шотландії (1650-1651), що зберегло єдність Британії. У1653р. розігнав "Довгий парламент", встановив режим особистої влади і був проголошений лордом-протектором Англії, Ірландії та Шотландії. Встановлена Кромвелем військова диктатура отримала назву "протекторат". У цей час в армії парламенту виникло угруповання левелерів (зрівнювачів), лідером якого був Джон Лільберн. Левелери вимагали запровадження загального виборчого права, знищення влади короля, скасування палати лордів, передання влади палаті громад, відповідальності перед виборцями, цілковитої свободи совісті.1647 р. Карл І утік із полону до Шотландії. Навесні 1648 р. розпочалася друга громадянська війна, що закінчилася поразкою прихильників короля. Парламент призначив засідання суду, що ухвалив Карлові смертний вирок. 1649 р. йому відтяли голову. Англія була проголошена республікою. Уряд, створений з верхівки армії, та залишки парламенту виражали інтереси нового дворянства та буржуазії. Рух левелерів було придушено.1653 р. Кромвель розігнав парламент. Його було проголошено лордом-протектором республіки. Після смерті Кромвеля влада перейшла до його сина Річарда.Нестійкість політичного режиму, народні заворушення, вимоги демократичних реформ привели буржуазію та дворян до думки про необхідність реставрації монархії. Організатором перевороту став командувач англійських військ у Шотландії генерал Монк, який відновив правління династії Стюартів. Спроби монархів цієї династії повернутися до безконтрольного правління та насадити в Англії католицизм викликали загальне невдоволення. Лідери буржуазної опозиції запросили на англійський престол правителя Нідерландів Вільгельма Оранського, який обіцяв поважати волю парламенту і повинен був забезпечити союз Англії з Нідерландами у боротьбі проти Франції. 1688 р. війська Вільгельма висадилися в Англії та захопили Лондон. Він був проголошений королем Англії.Так відбувся безкровний державний переворот, що отримав назву Славної революції.

32.Просвітництво:витоки,ідеологія,напрямки.

Просві́тництво — це широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII ст. Представники цієї течії: вчені, філософи, письменники, вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й самооцінки особи. зародилося одночасно в країнах Зх Європи: Британії, Франції, Нідерландах, Німеччині, Італії, Іспанії, Португалії, але швидко поширилося у всій Європі, включно з Річчю Посполитою і Російською імперією. Вважається, що епоха Просвітництва розпочалася в другій половині XVII століття й тривала до Великої французької революції. Галілео Галілей заклав основи наукового методу у вивченні явищ природи, винаходи телескопа та мікроскопа . Швидкий розвиток фізики й математики увінчався публікацією в 1687 «Математичних начал натуральної філософії» Ісаака Ньютона - фундаментальної праці, що заклала основи класичної механіки й математичного аналізу. Велика французька революція ознаменувала кінець сподіванням на перебудову суспільства на розумних засадах, але ідеї епохи Просвітництва вплинули на формулювання важливих документів епохи: Декларації прав людини і громадянина, Декларації незалежності, Конституції США, польської Конституції 3 травня 1791.в цей час почало складатися громадське життя. Надалі питання суспільства обговорювалися в пресі, дискусійних клубах, кав'ярнях, салонах на асамблеях, у масонських ложах. Джон Локк - англійський філософ, якого вважають засновником лібералізму, теоретиком конституційної монархії:поділу влади на законодавчу, виконавчу судову та "федеративну", які перебувають у стані рівнодіїв правильно влаштованих державах. Наприкінці XVII- на початку XVIII ст. основні ідеї Дж. Локка були втілені в англійську практику і сприяли становленню представницької форми правління, двопартійної сист. було закріплено право недоторканності приватної власності, релігійної віротерпимості . Дж. Локк, котрий вважав, що дані людині від народження навички та здібності можуть допомогти їй засвоїти будь-яку річ та досягти вершин за умови постійного розвитку природних здібностей. Філософ Томас Гоббс розробив вчення про егоїстичну природу людини, яке стало основою етики розумного егоїзму суть якого полягала в необхідності спрямувати в корисне для всього суспільства русло індивідуальну активність представників правлячої верхівки і водночас виховувати представників низів на ідеалах Просвітництва.Адам Сміт (1723-1790) - шотландський економіст і філософ. Створив теорію трудової вартості й обґрунтував необхідність звільнення ринкової економіки від державного втручанн. Головну рушійну силу людських вчинків убачав у егоїзмі, в бажанні кожного індивідуума поліпшити своє становище.

51.Російська імперіяу 18-20ст.(політика,суспільство,культура)

На початку ХУШ ст. Росія розпочала Північну війну (1700- 1721) проти Швеції за здобуття земель у Прибалтиці, вихід до Балтійського моря. Шведський король Карл XII, вважаючи Росію переможеною, спрямував головні сили у Польщу. Росія використала цей перепочинок для реорганізації та посилення свого військ.Польща у війні зі шведами зазнала поразки. Польський король Август П відмовився від престолу і польський трон посів шведський ставленик Станіслав Лещинський.Влітку 1708 р. шведська армія рушила на Росію.Шведську армію було вщент розгромлено у Полтавській битві 27 червня 1709 р., що стало докорінним переломом у ході війни.1710 р. Туреччина, підбурювана Карлом XII, оголосила війну Росії. Після невдалого Прутського походу російський уряд уклав мир з Туреччиною - Прутський трактат, що дав змогу продовжити воєнні дії проти Швеції.Швеція змушена була укласти Ніштадтський мирний договір 1721 р. До Росії відійшли Естонія,частина Латвії, частина Карелії, а також низка островів на Балтійському морі.У результаті переможного закінчення Північної війни Російська держава закріпилася на узбережжі Балтійського моря.Для економіки Росії першої половини XVIII ст. характерне зростання мануфактурної промисловості,

Буд.морських кораблів.Розвиток пром. виробн, здобуття виходу до Балтійського моря сприяли зростанню обсягів її внутр і зовн торгівлі. Експорт російських товарів перевищував імпорт.Економічне піднесення Росії за часів Петра І (1689-1725) відбувалося за умов посилення феодально-кріпосницького гноблення. відбулися реформи в управлінні державою. Зміцнилася влада на місцях: країну було поділено на вісім губерній. Кожна губернія поділялася на провінції.1721 р. Петра І було проголошено російським імператором, що свідчило про подальше посилення самодержавної влади, а через рік запроваджено "Табель про ранги", що визначав систему чинів і порядок просування на військовій і цивільній службі.У результаті реформ Петра І сформувалася Російська імперія. Імператрицею було проголошено Катерину І (1725-1727). Наступним імператором став Петро II (1727-1730). Схильності до державних справ він не виявляв і країною керували князі Долгорукий і Голіцин. Вони почали готувати весілля молодого царя.Але Петро II захворів на віспу і помер.За правління Анни відбулася російсько-турецька війна 1735- 1739 рр. Внаслідок епідемії чуми російські війська залишили Очаків і Кінбурн. У цей час Австрія уклала сепаратну угоду. Загроза нападу Швеції змусила Росію укласти з Туреччиною Белградський мир (1739), згідно з яким Росія повернула собі Азов.Наприкінці правління АннаІванівна призначила спадкоємцем Івана Антоновича.Йому було лише кілька місяців, коли його проголосили імператором Іваном VI (1740-1741). У першій половині XVIII ст. Росія перетворилася на дворянську імперію. її внутрішня політика була спрямована на захист інтересів дворянського стану. Цю політику продовжила Катерина II, за якої російське самодержавство вступило в своє "золоте століття".19ст.Воцаріння 24-літнього Олександра І (1801-1825) . мав намір здійснити низку реформ , підняти рівень розвитку освіти, науки, культури. Олександр І у період тільки з 1804 по 1814 р. вів війн більше, ніж Наполеон .У результаті російсько-перської війни 1804-1813рр, до Росії було приєднано значну частину Азербайджану й Дагестан, російсько-турецької війни 1806-1812 pp. - Бессарабію, російсько-шведської війни 1808-1809pp. - Фінляндію. Основним "дітищем" Олександра I в "післянаполеоновський" період став Священний союз (1815-1833) європейських монархів з метою збереження кордонів, встановлених Віденським конгресом, і непоширення "революційного духу". У середині лютого 1917 р. внаслідок нестачі хліба, спекуляцій і постійного підвищення цін у Петрограді застрайкували 90 тис. Робітників.На вулиці столиці вийшли робітники . Ця політична демонстрація вважається початком Лютневої революції. Одне з основних завдань Лютневої революції - повалення самодержавства - було вирішене. XIX-XX ст. Росія з відсталої аграрної держави стала аграрно-індустріальною, а за обсягом промислової продукції ввійшла в п'ятірку наймогутніших .держав і дедалі більше втягувалася в світову систему господарства..На початку XX ст. у політико-правовій системі Росії не було демократичних принципів .Абсолютна влада належала імператорові.

33.Прусія та монархія Габсбургів в добу «Освіченого абсолютизму».

У XVIII ст. серед німецьких князівств великого значення набула Бранденбурзько-Прусська держава. Бранденбург належав династії Гогенцоллернів, яка на початку XVII ст. володіла і Пруссією. Прусська держава була абсолютною монархією. У ній не було великих феодалів, спроможних чинити опір центральній владі. Інтереси юнкерства вимагали сильної держави, яка б могла тримати у покорі селян і зберігати вихід до моря. У 1701 р. курфюрст Фрідріх ПІ отримав від імператора Священної Римської імперії титул прусського короля. Бранденбурзько-Прусська держава стала королівством Пруссія.Легковажний Фрідріх витратив 6 млн талерів на коронацію. Його син Фрідріх-Вільгельм І на відміну від батька боявся витратити зайві гроші, зате створив майже 90-тисячну армію.У період його правління остаточно сформувалася система "пруссацтва" - військово-поліцейської монархії, що захищала інтереси юнкерства.Армія Фрідріха II досягла чисельності 186 тис. осіб і потребувала майже 2/3 державного прибутку. Однак на відміну від інших родичів Фрідріх був добре освіченим, цікавився мистецтвом і філософією. У період його правління склалася система "освіченого абсолютизму" - дворянської монархії, яка спиралася на підтримку слабкої буржуазії. Було проведено реформи у сферах державного управління, економіки, освіти та у судовій сфері, свободу віросповідання. Проведенням таких реформ Фрідріх II прагнув подолати відставання Пруссії від інших країн. здійснював активну зовнішню політику. В результаті двох війн з Австрією він приєднав Сілезію. До Пруссії увійшло майже все південне узбережжя Балтійського моря. Під час Семилітньої війни Фрідріх П завдав декілька поразок австрійським і французьким військам, але був розбитий російською армією. Володіння династії Габсбургів, після приєднання до них у XVI ст. Чехії та частини Угорщини, були найбільшою державою серед багатьох князівств Священної Римської імперії.У XVII ст. володіння Габсбургів почали перетворюватися на централізовану державу.Основне ядро держави Габсбургів становили німецькі області: Австрія, Тироль, Швабія.Габсбурги, закріплюючи абсолютизм, потребували підтримки католицької церкви. Вони щедро дарували їй конфісковане у протестантів майно. На початку XVIII ст. протестант вважався державним злочинцем. Селян і ремісників, які не бажали стати католиками, виселяли з Австрії або віддавали у солдати.До середини XVIII ст. Габсбурги зрозуміли необхідність реформ, які здійснювались у період правління Марії-Терезії (1740- 1780) та її сина Йосифа II (1780-1790).Найважливішою була військова реформа. Рекрути мали служити довічно. Чисельність армії збільшувалася, збільшилась і кількість офіцерів.Для підготовки офіцерських кадрів у Відні відкрилася військова академія.Значна увага приділялася фінансовій реформі.були створені технічні та ремісничі школи. Були вжиті заходи, які обмежували привілеї католицької церкви. Закрили численні монастирі; частково конфіскували церковні землі; вигнали з Австрії єзуїтів; скасували закони про переслідування протестантів, які отримали свободу культу.Значне місце у період правління Марії-Терезії та Йосифа II посідали судові реформи. Судові функції тепер здійснювала тільки держава. Були розроблені нові кримінальний та цивільний кодекси. Обмежувалося застосування смертної кари.

31.Війна за незалежність та становлення американської державності(1775-1783)

У1607 р. на Атлантичному узбережжі Північної Америки англійці створили першу колонію - Віргінію. У другій половині XVIII ст. на Атлантичному узбережжі Північної Америки існувало 13 англійських колоній.Водночас англійський уряд обмежував права колоній у торгівлі, промисловості, користуванні землею .Ширився рух непокори колонізаторам. 1770 р. обурення колоністів виявилося у "бостонському чаюванні'' (жителі Бостона викинули в море партію чаю, оподатковану парламентом). Спроби англійського уряду силою придушити громадське невдоволення в колоніях призвели до того, що 1775 р. розпочалося повстання.Так розпочалася війна за незалежність американського народу. Одна за одною колонії почали проголошувати про відокремлення від Англії.1775 р. у Філадельфії розпочав роботу Континентальний конгрес представників усіх колоній, що повстали проти Англії. Він прийняв рішення розірвати відносини з Англією і створити американську армію, до якої увійшли раніше створені партизанські загони. Головнокомандувачем армії було приз.Джорджа Вашингтона, 4 липня 1776 р. Конгрес ухвалив Декларацію незалежності - заяву про відокремлення від Англії та цілковиту самостійність колишніх колоній, що об'єдналися в Сполучені Штати Америки. День 4 липня і нині є національним святом американського народу.Автором Декларації був Томас Джефферсон.Однак Декларація не скасовувала рабства, не припиняла винищення корінного населення Америки – індіанців.Восени 1778 р. армії Дж. Вашингтона вдалося розгромити сильну англійську армію. У січні 1781р. американська армія завдала поразки англійцям на Півдні. Влітку того ж року американські й французькі війська під командуванням Дж. Вашингтона змусили капітулювати англійську армію.Англія вичерпала свої резерви й у березні 1783 р. змушена була припинити бойові дії.У вересні 1783 р. на Паризькому конгресі було підписано договір, який юридично закріпив американську незалежність. Англія визнала незалежність США і розширення їхніх територій на захід до річки Міссісіпі. У результаті революційної війни в США було ліквідоване колоніальне панування Англії та встановлено республіку.Під час Війни за незалежність США були конфедерацією суверенних штатів. Центральну владу здійснював Континентальний конгрес. У роки війни в кожному зі штатів було прийнято власну конституцію, що проголошувала республіканську форму правління. У північних штатах і на незайнятих територіях Заходу було скасовано рабство, а на Півдні воно залишилося.1787 р. збори представників штатів у Філадельфії прийняли Конституцію США, що проголошувала Сполучені Штати федеральною державою, республікою, законодавча влада належить Конгресу.Конституція проголошувала республіканську форму правління. Державу й уряд мав очолювати президент. 1789 р. було обрано перший Конгрес. Президентом США став Джордж Вашингтон.Конституція визнавала рабів власністю їхніх хазяїв. Питання про існування рабства окремі штати мали вирішувати на власний розсуд. 1791 р. Конгрес США прийняв "Білль про права"- десять поправок до Конституції. У "Біллі" проголошувалося право громадян на свободу зборів, слова, преси, совісті, недоторканність особи тощо. "Білль про права" не скасовував у США систему рабовласництва, але утверджував у молодій республіці демократичні свободи.

36.ВеликаФранцузька революція XVIII ст. Передумови,перебіг,наслідки(1789-1799)

Причини її такі:глибокі суперечності між третім станом (торговці та промисловці, селянство, робітники мануфактур, міська біднота) і панівними привілейованими станами - дворянством і духовенством. 2.невдоволення викликала система громадянської нерівності та станових привілеїв, якими користувалися дворянство і духовенство.3.абсолютизм став гальмом розвитку торгівлі і промисловості, с.г.Ідейним підґрунтям, що відображало антифеодальні прагнення французької буржуазії та народних мас, стало французьке Просвітництво. Ще в середині XVIII ст. зусиллями філософів, письменників, економістів, істориків з'явилася велика кількість творів, спрямованих проти феодально-абсолютистських порядків. Вольтер, Монтеск'є, Руссо, Дідро, д'Аламбер обстоювали свободу і громадянську рівність. Водночас упровадження демократичних ідей у ході Американської революції, створення США та прийняття демократичної американської конституції (1787) активізували поширення у Франції радикальних ідей. Так, Ш. Монтеск'є у книзі "Про дух законів" (1748) проголошував право людини на свободу, віротерпимість, пропонував обмежити монархію конституційними установами, встановити гарантії приватній власності. У 80-х роках XVIII ст. Франція була однією з наймогутніших держав Європі. колонії в Африці, Індії та Америці, проводити активну заморську торгівлю. Однак те, що здавалося на перший погляд міцним і непорушним, насправді було нетривким і хитким. Економіка Франції перебувала у глибокій кризі, Англо-французький торговельний договір 1776 р. негативно вплинув на розвиток французької промисловості. Він відкрив ринок значно дешевшим англійським товарам. Французька промисловість скоротила виробництво, що призвело до безробіття. Внаслідок надзвичайно суворої зими 1788 р. був отриманий низький врожай і продовольство подорожчало в декілька разів. На стінах будинків з'явилися написи: "Якщо хліб не здешевіє, а міністра не змінять, ми знищимо короля і весь рід Бурбонів". Аристократія і королівський двір витрачали величезні кошти на прийоми, вечірки, подарунки і пенсії дворянству, грандіозне будівництв. Однією з головних причин економічної кризи була відсутність у буржуазії реальних прав участі в управлінні державою, у формуванні її економічної політики. Королівська влада використовувала буржуазію у своїх інтересах. Людовік XVI (1774-1792) намагався змусити дворянство сплачувати податки і так заспокоїти третій стан. Голодний 1788 р. призвів до масових стихійних народних виступів. Франція стояла на порозі революції, яка започаткувала нову епоху в європейській історії.5 травня 1789 р. у Версалі зібралися Генеральні штати. Духовенство представляли 291 депутатів, дворян - 270, третій стан - 678 депутатів. Впливовий серед депутатів абат Сійєсс закликав представників третього стану утворити окрему палату й оголосити себе єдиними законними представницькими зборами на тій підставі, що вони представляють 96 % населення країни. І 7 червня депутати від третього стану проголосили себе Національними зборами.Збори закликали народ не сплачувати податки, якщо їх розженуть. Король наказав зачинити зал засідань і виставив там озброєний загін. У відповідь той почув палкі слова графа О. Мірабо: "Скажіть тим, хто вас послав, що ми тут з волі народу і залишимо наші місця лише під натиском багнетів".Людовік змушений був відступити і наказав усім депутатам приєднатися до Національних зборів. 9 липня Національні збори проголосили себе Установчими з правом розроблення і прийняття вищого державного закону - Конституції. За наказом короля до Парижа почали стягувати 20 тис. солдат-найманців під командуванням маршала Броль.Озброєний натовп з гвардійцями рушив до фортеці Бастилія, яка була перетворена на політичну в'язницю і тому стала символом деспотизму. Тоді повстанці штурмом взяли Бастилію.Так почалася революція у Франції, а 14 липня відтоді є національним святом французького народу.У провінціях народ ліквідовував старі органи влади, формував місцеву міліцію; 4 і 5 серпня Установчі збори прийняли декрети, які ліквідували станові привілеї, феодальні права, церковну десятину, проголошували рівність усіх у сплаті податків. 26 серпня 1789 р. збори прийняли Декларацію прав громадянина і людини, в якій проголошувалися принципи народного суверенітету, рівність усіх перед законом, право людини на безпеку й опір пригнобленню, свобода слова, друку і совісті, "священне і недоторканне" право приватної власності. Конституція 1791 р. встановлювала у Франції конституційну монархію. Законодавча влада в країні належала однопалатним Законодавчим зборам, а виконавча - королю і призначеним ним міністрам. 21 серпня прийн.декрет про ліквідацію королівської влади22 вересня 1792 р. Франція була проголошена республікою.

39.Війни за незалежність колоній Латинської Америки:передумови,хід,наслідки

Під Латинською Америкою розуміють загальну назву країн, розміщених у південній частині Північної Америки(включно з Центральною Америкою), і в Південній Америці. Територію Латинської Америки заселили приблизно 25- 30 тис. .землі увійшли до складу колоніальних імперій Іспанії та Португалії. Наприкінці XVIII ст. фактично завершився колоніальний поділ Латиноамериканського континенту. Іспанія, Португалія, Англія, Франція та Голландія мали найбільші колонії в Південній та Центральній Америці. Всі природні багатства та раби вважалися власністю європейських монархів. перетворивши їх на сировинний придаток для власної промисловості. Колонії постачали в Європу цукор-сирець і бавовну, какао, каву, золото, срібло та дорогоцінні каміння.Соціально-економічний розвиток колоній Америки був зумовлений насамперед природно-кліматичними умовами і рівнем розвитку корінного населення. основою економіки було плантаційне господарство для вирощування та експорту в Європу тропічних культур. займалися дрібним сільським господарством,торгували . Метрополії завозили з Африки темношкірих рабів.Широкі права тут мали вищі чиновники колоніальної адміністрації, власники золотих та срібних копалень, промисловці, судновласники, торговці, землевласники, представники вищої церковної ієрархії та ін. Політичний розвиток колоній ускладнювався расовими суперечностями.Пограбування колоній, перетворення їх на сировинний придаток,експлуатація місцевого населення, політичні та культурні обмеження супроводжували всю історію Нового світу періоду колоніалізму. Колонізатори будували факторії, міста-порти, розвивали плантаційне господарство, відкривали промислові підприємства з видобутку корисних копалин, створювали відповідну господарську інфраструктуру - залізниці, шосейні шляхи, пошти, пароплавства.Місцева буржуазія все частіше вимагала скасування застарілих колоніальних обмежень, численних заборон у культурному житті, надання їй більших політичних прав. Ці настрої посилилися після Американської революції та революційних подій в Європі.Місцева буржуазія і великі землевласники - латифундисти - повсюдно в Латинській Америці очолювали боротьбу за незалежність. Зручний момент настав наприкінці XVIII - на початку XIX ст., коли метрополії були втягнутими в європейські революції. З 1816 р. починається нове піднесення визвольного руху, центром якого стає Венесуела. Очолив боротьбу С. Болівар (1788-1830) - організатор і керівник Визвольної війни 1810-1826рр. народів Латинської Америки. З його ім'ям пов'язане утворення кількох незалежних держав Південної Америки - Болівії, Венесуели, Колумбії, Перу, Еквадору.Звернувшись до населення з маніфестом про ліквідацію рабства, С. Болівар здобув його підтримку, а в 1817-1818 рр. очолювані ним війська звільнили значну частину Венесуели. У лютому 1819 р. Національний конгрес проголосив незалежність Венесуели і в серпні наступного року ухвалив конституцію, в якій декларувалися широкі громадянські права і свободи.В грудні відбулося об'єднання Венесуели і Нової Гранади в Республіку Колумбію, створену на федеративних засадах. її президентом обрали Болівара. У 1821 р. Колумбія остаточно звільнилася від іспанських колонізаторів.серпня Установчі збори прийняли конституцію, в якій проголошувалася повна незалежність Колумбії від Іспанії.Визвольна боротьба охопила і південь континенту. У 1825 р. армія С. Болівара спільно з місцевими патріотами визволила від іспанців Верхнє Перу. В серпні було проголошено його незалежність. Нова держава на честь С. Болівара отримала назву Болівія. Розроблену С. Боліваром демократичну конституцію прийняв болівійський конгрес 1826 р.Отже, у 1826 р. розгромом і вигнанням іспанських колонізаторів завершилася тривала визвольна війна народів Латинської Америки.Боротьба за незалежність була загальнонародною і зміцнила національну свідомість іспано-американців, дала поштовх формуванню іспано-американських націй.