Шпори на Державний

69.Провідні країни Східної та Південної Азії 2пол.20-поч 21ст.

Країни Південно-Східної Азії (Бірма, Таїланд, В'єтнам, Лаос, Камбоджа, Малайзія, Філіппіни, Індонезія, Сінгапур) під час Другої світової війни були окуповані Японією. Після поразки Японії в регіоні розгорнувся національно-визвольний рух. У серпні 1945 р. у В'єтнамі та Індонезії перемогли революції. 2 вересня 1945 р. В'єтнам був проголошений демократичною республікою Головою Тимчасового уряду та беззмінним керівником країни протягом наступних 24 років став Хо Ші Мін. 17 серпня 1945 р. була проголошена незалежність Республіки Індонезія, першим президентом якої став Сукарно.У вересні 1945 р. французькі війська захопили центральну і південну частини В'єтнаму. Однак завдяки допомозі СРСР в'єтнамській армії вдалося навесні 1945 р. розбити .У липні 1954 р. між Францією і В'єтнамом були підписані Женевські угоди, за якими незалежним став Північний В'єтнам (Демократична Республіка В'єтнам - ДРВ).У 1956 р. у Південному В'єтнамі було проведено вибори до Національних зборів і прийнято конституцію. США" Велика Британія, Франція визнали цю нову республіку і надали їй значну економічну й військову допомогу. США, прагнучи утримати Південний В'єтнам під своїм контролем і не допустити встановлення там комуністичного режиму, поступово втягнулися в цю війну, а з 1964 р. розпочали активні воєнні дії проти ДРВ. Американсько-в'єтнамська війна- найбільш кривава серед локальних війн XX ст. - тривала майже 10 років і завершилися перемогою ДРВ. У січні 1973 р. США підписали Паризьку угоду про припинення війни і відновлення миру у В'єтнамі. 2 липня 1976 р. В'єтнам було об'єднано і проголошено створення Соціалістичної Республіки В'єтнам (СРВ) . В Індонезії до 1949 р. точилася війна з країною-метрополією - Нідерландами.Один із найтрагічніших періодів розвитку пройшла після війни Камбоджа.. У 1970 р. у країні відбувся державний переворот .Камбоджа проголошувалась Кхмерською Республікою, а монархія була ліквідована. Але у 1975 р. до влади прийшов націоналістичний ультралівий режим "червоних кхмерів". Південну Корею, Гонконг, Сінгапур і Тайвань образно називають "азіатськими тиграми" у зв'язку з їхнім швидким "стрибком" з економічної відсталості до процвітання за останні 25 років. У Південній Кореї (Республіці Корея), що виникла в 1948 p. Економічне процвітання країни розпочалося з розвитку текстильної промисловості й експорту текстилю, ціни на який на світовому ринку були невисокими внаслідок низької собівартості робочої сили. У 80-х роках Корея стала світовим лідером із виробництва побутової техніки, кораблів, легкових автомобілів, взуття.Китайська Республіка (Тайвань) була створена у 1949 р. Чан Кайші, який емігрував на острів з континентального Китаю після поразки у громадянській війні. Правлячий режим створив умови для розвитку таких галузей промисловості, як текстильна, виробництво одягу і взуття, іграшок; пізніше розвинулися машинобудування, наукомісткі галузі. На сьогодні на Тайвані резервний запас валюти у доларах США найбільший у світі.У Сінгапурі, що став незалежною державою у 1965 p., понад третина населення зайнята у фінансовій галузі та сфері послуг. Місто Сінгапур - один із фінансових центрів світу і великий порт.Одним із феноменів розвитку країн Азії наприкінці XX - на початку XXI ст. стало китайське "економічне диво".

71.Провідні країни Тропічної та Пд.Африки:від деколонізації до сьогодні.

Після Другої світової війни в колоніях на територіАфрики склалися умови для здобуття державної незалежності багатьма народами. Цьому сприяло багато чинників, у тому числі капітуляція Японії, послаблення позицій Великої Британії, Франції, Нідерландів та зміни в їхній колоніальній політиці. Великий вплив на визволення колоніальних країн справила "холодна війна" між СРСР і США, яка давала можливість маневрувати між великими державами і сприяла занепадові колоніалізму. середина 50-х – поч.70х років - визволення народів Пд і Тропічної Африки;Світова громадськість та ООН підтримали процес деколонізації. 14 грудня 1960 р. ООН прийняла декларацію "Про надання незалежності колоніальним країнам і народам. У 1960 р. 17 країн Африки отримали незалежність. Останньою колонією у світі була Намібія, яка стала незалежною від ПАР у 1990 р. молоді держави не стали економічно незалежними. залишились аграрно-сировинними придатками колишніх метрополій, залежали від постачання машин, обладнання, припливу зовнішніх інвестицій. Відсталість, війни, епідемії, голод, фінансова заборгованість, етнічні й територіальні проблеми були для них звичними явищами. Важливу роль у суспільстві відігравала армія, яка часто втручалася в державні справи. Соціально-політична нестабільність країн регіону виявлялася у другій половині XX ст. у революціях, державних переворотах, військових заколотах, громадянських війнах, міждержавних конфліктах тощо.Складними були проблеми і в розбудові економіки. Пізніше прокомуністичні режими було встановлено в Африці (Малі, Ефіопія, Сомалі, Танзанія, Мозамбік, Гана, Конго, Гвінея, Ангола. Триває процес поступового формування демократичних інституцій у країнах Африки. Надзвичайно гострими проблемами для міжнародного співробітництва залишаються неврегульовані міжнародні та внутрішньодержавні конфлікти, міжнародний тероризм, піратство. Понад 60 років триває не врегульований арабо-ізраїльський конфлікт, історія якого наповнена численними кризами, війнами та збройними сутичками. Незалежні африканські країни формувалися за складних міжнародних та внутрішніх умов. Колишні колонії європейських держав здобули незалежність різними шляхами, проте спільне колоніальне минуле давалося взнаки. У 2002 р. в Анголі завершилася одна з найбільш затяжних громадянських воєн, що тривала з моменту здобуття незалежності країни в 1975 р. і забрала життя близько 1,5 млн осіб.Однією із характерних для Африки є проблема Дарфуру, східної провінції Судану, в якій за підтримки уряду (де домінують араби-мусульмани) неарабське і неісламське населення піддається кривавому винищенню. Лише втручання світового співтовариства - ООН та Африканського союзу - дещо полегшило цю гуманітарну катастрофу.

22.Арабський халіфат:релігія,експансія,політика,культура.

Іслам як релігія сформувався на початку VII ст. у південно-західній частині Аравійського півострова у період розпаду родоплемінного ладу й утворення Арабської держави. Засновником і проповідником цієї релігії був Мухам мед (570- 632), який у 610 р. проголосив себе посланцем єдиного Бога.Згідно з переказами, Мухаммед вперше виступив із проповіддю нової релігії у своєму рідному місті Мекка, але там він не отримав визнання.Тривалий час населення Мекки залишало поза увагою його проповіді. У своїх проповідях Мухаммед засуджував язичників та їхніх богів, котрим поклонялися мекканці, й утверджував єдиного Бога: "Немає Бога, окрім Аллаха". Але ця теза не була сприйнята знаттю.Мекка в VI ст. відігравала роль релігійного центру Західної Аравії.У місті знаходилося головне святилище - камінь Кааба. у проповідях єдинобожжя знать вбачали загрозу своєму впливові та матеріальному добробуту.У своїх проповідях Мухаммед схвалював хороші вчинки, за які людина матиме нагороду в потойбічному світі. Переселення перших мусульман у Медину означало велике досягнення Мухаммеда.Мухаммед закликав послідовників нової віри боротися з тими, хто не бажав сповідувати іслам. Іслам, таким чином, на першому етапі свого поширення став ідеологічним виявом ставлення мединців до економічно сильніших суперників з Мекки. Ворогами нової релігії, яких належало навернути в іслам або знищити, проголошувалися лише язичники-ідолопоклонники.Так, унаслідок конкретних історичних умов в Аравії на момент зародження нової релігії формувалося ставлення ісламу до інших культів: терпимість до іудеїв та християн і непримиренність до язичників і безбожників.Заклик Мухаммеда об'єднатися незалежно від етнічної та племінної належності був новим поштовхом для об'єктивних соціально-економічних і політичних процесів. Досить швидко Мекка усвідомила вигідність ісламу: оскільки Мухаммед визнавав Каабу як святиню, вона набула статусу ісламського релігійного центру, тобто залишилася традиція прочанства в Мекку. Мекканська знать, а також більшість арабських племен навернулися в іслам. Так відбулося об'єднання арабів. Мухаммед став главою Арабської держави і засновником мусульманської віри. Основні положення ісламу викладені у священній книзі мусульман - Корані. Після смерті Мухаммеда Арабською державою управляли халіфи ("заступники Пророка"), тому вона дістала назву Арабського халіфату.Арабський халіфат на середину VIII ст. став великою феодальною імперією. До його складу (крім країн Арабського Сходу) увійшли Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північно-Західна Індія, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Араби насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина цих країн була арабізована, інша зберегла свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова посіла в науці місце аналогічне латинській у середньовічній Європі.

15.Візантійська імперія та її внесок у світову цивілізацію(політика,релігія,культ.)

У IV ст. колись велична Римська імперія поділилася на Західну та Східну. Столицею Східної Римської імперії був Константинополь, заснований імператором Константаном І у 324-330 рр. на місці колишньої мегарської колонії Візантій. Після заснування Константинополя фактично розпочалося виокремлення Візантії зі складу Римської імперії Завершенням цього процесу прийнято вважати 395 р., коли після смерті останнього імператора єдиної Римської держави Феодосія (379-396) відбувся остаточний поділ Римської імперії на Східну Римську (Візантійську) та Західну Римську імперії.Імператором Східної Римської імперії став Аркадій (395- 408). Самі візантійці називали себе римлянами", а свою державу - "Ромейською".Протягом тривалої історії Візантії неодноразово змінювалися її територія та етнічний склад населення. Домінуючу роль у господарському, політичному та культурному житті Візантії відігравало грецьке населення. Державною мовою в IV-VI ст. була латина, з VІІ ст. і до кінця існування країни - грецька.Протягом IV-V ст. Візантія була централізованою військово-бюрократичною монархією. Вся повнота влади зосереджувалася в руках імператора. Дорадчим органом при ньому був сенат. Усе населення поділялося на стани. Вищим, привілейованим, станом був сенаторський. Потужною силою суспільства з V ст. стали своєрідні політичні партії – дими.З IV ст. панівною релігією Візантії стало християнство, після того як у 354 та у 392 pp. було видано закони проти язичників.З кінця IV ст. на території Візантії розпочався процес виникнення та становлення монастирів. на території імперії панівним напрямом стало православ'я. За імператора Юстиніана І церковну єдність у країні було відновлено і Константинополь став світовим центром православ'я.З кінця V ст. у Візантії відбувалося економічне піднесення, яке супроводжувався політичною стабілізацією. За правління Юстиніана І (527-565) імперія досягла апогею політичної та військової могутності. Юстиніану вдалося централізувати владу, створити сильну арміюУ 636-642 рр. араби захопили найбагатші східні провінції імперії (Сирію, Палестину, Верхню Месопотамію), а у 693-698 рр. - її володіння в Північній Африці.У другій половині IX-Хст.у Візантії склалася централізована монархія із сильною державною владою, розгалуженою управлінською структурою. Домінувати у політичному житті держави почали великі землевласники в провінціях та управлінська аристократія у Константинополі. У 988 р. із Візантії на Русь прийшло християнство.Значне місце в культурному житті Візантії посідало образотворче мистецтво. Щоправда, античні статуї ще прикрашали вулиці Константинополя.Головними формами візантійського живопису стали мозаїка, фрески, ікони та книжкові мініатюри. Важливим атрибутом християнських храмів були ікони. На перших іконах, як правило, зображувався один святий. У перші сторіччя християнства особливо вшановувалися "нерукотворні" ікони, що нібито були створені не людиною, а завдяки чуду.Образотворче мистецтво того часу мало кардинально змінити тематику: замість фігурних композицій перейти до безсюжетних декоративних тем.Досить цікавим літературним явищем була творчість поетеси Косії, яка висміювала неуків і дурнів, складала літургійні гімни.Перлиною візантійської книжкової мініатюри вважається рукопис Нового Заповіту, що був підготовлений для імператора Михаїла II Дуки. Це невеличка за розмірами книжка, прикрашена вишуканими заставками та ініціалами. Колориту її мініатюр властиві теплота і м'якість, переважання світлих кольорів.Книги у Візантії коштували дуже дорого і високо цінувалися у правлячих колах, передусім серед освіченої еліти імперії. Збереження книг та їх перепис були однією з державних функцій. З цією метою створювалися бібліотеки та скрипторії.У XV ст. Візантія загинула під ударами турків. Обірвалась історія величної і самобутньої культури. Проте її традиції розвинулись у культурі інших народів, передусім у культурі Русі.

76.Київська Русь:державність,суспільство,культура

Київська Русь - назва давньоруської держави з центром у Києві, яка виникла на межі VIII-IX ст. у результаті тривалого процесу економічної, політичної та етнокультурної консолідації східнослов'янських племінних князівств і у різних формах існувала до середини XIII ст. Київська Русь займала територію Східної Європи від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, від Сану на заході до Волги та Оки на сході. її площа була близько 800 тис. кв. км.Київська Русь була давньоукраїнською державою. Український етнос формувався на території Київської, Древлянської, Чернігівської, Переяславської, Галицької і Волинської земель. Упродовж VIII і до середини IX ст. сформувалося державне об'єднання Руська земля, до якої спочатку належали землі полян, древлян і сіверян.У 60-х - на початку 80-х рр. IX ст. у Києві правили князі династії, що вела свій початок від князя Кия, - Аскольд і Дір. Київський князь Аскольд організував перший похід Русі на столицю Візантії Константинополь (860), після чого відносини між обома державами розвивалися на засадах рівноправності.У північних землях Русі процес формування державності прискорився після закликання новгородськими слов'янами варягів - братів Рюрика, Синеуса і Трувора - на князювання. Після смерті братів Рюрик став правителем північної групи східних слов'ян і родоначальником династії Рюриковичів.Коли помер Рюрик, правління у Новгороді перейшло до його воєводи Олега.882 р. Олег разом з дружиною приплив човнами по Дніпру до Києва, підступно вбив князя Аскольда й утвердився в місті. Він правив від імені Ігоря як наступника Рюрика, але насправді був повновладним князем. Київ Олег проголосив "матір'ю міст руських".. Він здійснив військовий похід на Візантію .У подальшому князь Ігор (912-945) підкорив племінні княжіння уличів і древлян, здійснив успішні походи на Кавказ. За його правління на Русь вперше напали печеніги (915). Князь Ігор загинув під час полюддя (збирання податків) у Древлянській землі. Дружина Ігоря - княгиня Ольга (945-967), придушивши древлянське повстання 945 р., провела перші державні реформи, впорядкувавши збирання данини з підвладних Києву земель. Княгиня Ольга прийняла християнство, двічі відвідала Візантію.Київський князь Святослав Ігорович (964-972) успішно воював з в'ятичами.Період найбільшого піднесення Київської Русі припадає на кінець X-XI ст. київський стіл посів його син Володимир Святославич (980-1015). 988 р. запровадив християнство як державну релігію.За князювання Ярослава Мудрого (1019-1054) було здійснено низку важливих державних реформ. Найбільше значення мало укладення збірки законів "Руська Правда", що регулювали всі сторони суспільного життя. Ярослав Мудрий проводив активну зовнішню політику, уклав вигідні для Русі династичні шлюби своїх дітей з іноземними володарями.За Ярослава Мудрого Київська Русь досягла найбільшої могутності.Маючи, за різними підрахунками, від 3 до 12 млн населення й величезну тери-торію, Київська Русь була найбільшою політичною формацією середньовічної Європи. прийняття християнства спричини-лося до появи нового класу — духовенства. Княжі воїни, старші й молодші дружинники і місцева знать утворювали клас бояр, яких ще називали мужами. Постійні напади кочовиків на торгові шляхи, а також економічний занепад Константинополя у XII ст. призвели до обмеження можливостей займатися торгівлею, внаслідок чого колишні воїни-купці поступово перетворилися на великих землевласників. Багато бояр проживали у містах, здаючи свою зем лю селянам, за що брали частину їхньої продукції та продавали її на ринку. На щабель нижче від бояр стояла міська знать Києва.До менш впливових і бідніших городян, яких ще називали належали дрібні торгівці, крамарі, високомайстерні ремісники, зокрема зброя-рі, каменярі, гончарі, ювеліри, що гуртувалися в ремісничі корпорації (цехи). Най- нижчу сходинку соціальної драбини міста займала «чернь» — ті, хто нічого не мали й наймалися на «чорну роботу». у XII—XIII ст. із початком лихоліття з'являються ознаки зростаючого закабалення селянства феодалами.Окрему значну за розмірами соціальну групу становили служителі церкви. Крім того, під захистом церкви перебували ізгої. Культура середньовічного суспільства зосереджується насамперед на його релігійних віруваннях та інститутах. В історії Київської Русі маємо дві окремі релігійні, а відтак і культурні епохи. До 988 року засобом задоволення духовних потреб східних слов'ян був анімізм, у засаді якого лежало обожнення сил природи та поклоніння духам предків. Найвищим божеством у язичницькому пантеоні вважався Перун — бог грому і блискавки,. До інших важливих божеств належали Дажбог і Сварог — боги повітря й сонця, дарителі земних благ. Східні слов'яни не зводили своїм божествам величних храмів.Із прийняттям християнства у Київській Русі поширилася нова, витончена й складно організована релігія. У 1037 році була заснована митрополича єпархія. Багато єпископів теж були візантійцями. Церква справляла величезний вплив на культуру Київської Русі. Спорудження одного лише храму — славетної Софії Київської — є безпосереднім підтвердженням того, наскільки всеохоплюючим був вплив церкви на мистецтво. Збудована у 1037 році за князювання Ярослава Мудрого ця чудова кам'яна споруда, зведена грецькими майстрами на взірець константинопольського храму, З цією метою церква сприяла розвиткові мистецтв і ремесел. Зокрема, інтер'єр Святої Софії прикрашали кольорові мозаїки та фрески, що з дивовижною правдоподібністю змальовували людину.. Обкладинка українського перекладу «Слово о полку Ігоревім», видана у Києві 1986 року. Після 988 року в ужиток увійшло письмо, базоване на абетці, створеній ченцями Кирилом і Мефодієм — греками з болгарськими коренями, що поширювали християнство серед слов'ян.

988 році князь Володимир наказав віддати у навчання боярських дітей, а його син Ярослав заснував у Новгороді школу для 300 хлопчиків аристократичного походження. У Києві центром цієї діяльності стала Свята Софія. В 1037 році на терені собору містилися школа та бібліотека. Києво-Печерська лавра також мала бібліотеку, а деякі її монахи славилися своєю освіченістю, що в ті часи переважно означало добру обізнаність із релігійними текстами. Виникали місцеві школи, Утворення місцевих шкіл сприяло зближенню мистецтва народного і «вченого», і.Видатною пам'яткою літописання Південно-Західної Русі цього періоду є Галицько-Волинський літопис — головне джерело для вивчення історії південно-західних руських земель в 13 столітті.

1Стародавній Єгипет:державність,суспільство,культура

Одним із осередків давньої цивілізації була Єгипетська держава, територія якої простягалася з півдня на північ від першого порогу р. Ніл до Середземного моря, тобто майже на 1200 км. На заході та сході її кордони обмежували пустелі та гори. З погляду природно-кліматичних умов це був велетенський оазис серед мертвих пустель Північно-Східної Африки.Державність в Єгипті виникла у другій половиш IV тис. до н. е. Історію Єгипетської держави прийнято поділяти на Раннє Царство (3100-2160 до н. е.), Стародавнє Царство (бл. 2700-2160), Середнє Царство (2134-1786), Нове Царство (1575-1087) і Пізнє Царство (XI-IV ст.).За Раннього Царства державність існувала у формі так званих номів - адміністративно-територіальних одиниць, що були автономними господарськими та адміністративними органами. Поступово відбувався процес централізації управління, який досяг апогею в епоху Давнього царства. Цьому сприяла староєгипетська релігія, яка проголошувала царя божеством. Ім'я єгипетського царя було сповнене магічної сили і тому його навіть не вимовляли. Культ царя-фараона в Єгипті був надзвичайно розвинутим, про що свідчать велетенські гробниці-піраміди,Фараон вважався сином Сонця, а також верховним главою усіх провінційних культів, а тому був сакральним і абсолютним розпорядником усіх земельних, сировинних та продовольчих ресурсів країни і самого життя своїх підданих. Зовнішню ознаку влади фараона становила подвійна біло-червона "корона", котра символізувала безмежну владу царя над об'єднаною державою. Крім розвитку власної економіки, фараони Стародавнього Царства особливої уваги надавали грабіжницьким воєнним походам на сусідні території.Проте сильна централізована влада лише певний час влаштовувала місцеву адміністрацію, яка збагачувалася і поводилася так, ніби фараона взагалі не існувало. Близько 2050 р. до н. е. Ментухотеп І проголосив себе царем об'єднаного Єгипту, а надалі фараон Аменемхет І остаточно підкорив весь Єгипет своїй владі. Проте політична централізація Єгипту доби Середнього царства не досягла попереднього рівня, згодом Єгипетська держава стала знову занепадати. країну звільнив Яхмос І, який започаткував XVIII династію. З неї розпочинається новий етап староєгипетської історії - Нове царство. Особливого успіху в територіальних завоюваннях домігся Тутмос III, якого називають "Наполеоном Стародавнього Єгипту". Він майже втричі збільшив територію країни, підпорядкувавши нубійські, лівійські та східносередземноморські територій. Його зусиллями Єгипет перетворився на могутню світову державу. Поступово реальна влада перейшла до жерців, у державі процвітали корупція та злочинність, грабували навіть гробниці. Центр політичного життя країни перемістився в Дельту. Близько 1085 р. До н. е. розпочався останній період історії Єгипту. Після завоювання у 332 р. до н. е. Єгипту Александром Македонським, країна стала частиною елліністичного світу.Стародавня

Єгипетська держава пройшла складний шлях розвитку. Економіка найвищого розквіту досягла в епоху Нового Царства. Основою економічного життя стародавніх єгиптян було сільськогосподарське виробництво. Вони вирощували пшеницю, ячмінь, льон, часник, огірки тощо. Нільський мул, який піднімався разом з водою під час повені через канали на поля, не тільки удобрював землю, а й тривалий час зберігав вологу. Високого рівня розвитку в Єгипті набуло ремесло, зокрема каменярство, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа тощо. Цьому сприяла наявність багатих покладів корисних копалин. У період Середнього Царства єгиптяни почали опановувати бронзу, виготовляти скло, обробляти золото. Проте економіка країни залишалася натуральною, на ринок вивозилися тільки надлишки продукції. Становище змінилося, коли почали утворюватися товарно-грошові відносини. Це сталося у зв'язку з тим, що Єгипет був змушений купувати мідь, олово, залізо, деревину, що раніше завозилися із завойованих територій. Соціальна структура єгипетського суспільства була надзвичайно

своєрідною. В епоху Стародавнього Царства соціальну еліту становили фараон, царедворці, номархи, жрецька верхівка.У часи Середнього Царства посилилася воєнна політика фараонів, поглибилося майнове та соціальне розшарування суспільства. В епоху Нового Царства дуже строкатим був ремісничий люд, який об'єднувався в окремі групи, працював під наглядом майстрів, колективно відповідав за виконану роботу.Окремим прошарком були воїни-професіонали, основна маса яких одержувала зброю з царського арсеналу.Культура стародавнього єгипту.Історія державності та культури Стародавнього Єгипту поділяється, як зазначалося раніше, на кілька періодів. Раннє Царство було часом виникнення ранньорабовласницького суспільства та деспотичної держави, впродовж якого сформувались характерні для стародавніх єгиптян релігійні вірування: культ природи і предків, астральний та загробний культи, фетишизм, тотемізм, анімізм, магія. Образотворче мистецтво досягло високої зрілості художніх форм.У Стародавньому та Середньому Царствах посилилася могутність Єгипту, його прагнення поширити межі свого впливу на сусідні народи. У цей час були споруджені вражаючі за своїми розмірами велетенські гробниці фараонів: піраміди Хеопса, Хефрена та Мікерина, унікальні пам'ятки образотворчого мистецтва: сфінкси фараона Хефрена у Гізі, численні художні скарби з гробниць Хенену та Хені, статуї Кемеса - останнього фараона Середнього Царства. Про грандіозність найбільшої з єгипетських пірамід - піраміди Хеопса, яка не має собі рівних серед кам'яних споруд світу, свідчать її колосальні розміри: 146 м у висоту, довжина основи кожної з чотирьох граней - 230 м. Це справді незвичайна пам'ятка необмеженої влади фараона і каторжної праці його підданих.Нове царство -У цей час особливого розквіту набула архітектура храмів. Серед вершин художньої творчості цього періоду - неперевершений своєю натхненною красою образ цариці Нефертіті, чудова золота маска фараона Тутанхамона, розписи гробниць у Долині царів поблизу Фів. У межах світогляду єгиптян формувалася релігійно-міфологічна система уявлень про світобудову та свою країну. Згідно з вченням жерців Землю оточує нескінченна водяна безодня, яка щороку омиває Єгипет повінню Нілу. Саме бог Сонця Ра став творцем світу.У Стародавньому Єгипті, де лише фараон стояв над суспільством, усі інші вільні громадяни вважалися рівними перед творцем і законом, жінки були рівноправними з чоловіками.

4.Стародавня Індія:державність,суспільство,культура

Історія Стародавньої Індії поділяється на чотири основні періоди: Індійський (XXIII-XVIII ст. до и. е.), Ведійський (XIII-VII ст. до н. е.), Буддійський (VI-ІП ст. до и. е.), Класичний (II ст. до н. е. - V ст. н. е.). Тогочасна територія Індії охоплювала територію сучасної Індії, Бангладеш, Непалу, Пакистану та Шрі-Ланки.Перші поселення землеробів, виявлені в низькогірських західних районах долини р. Інд, масово почали виникати з середини Ш тис.до н. е. Через тисячоліття в іншому регіоні та іншій історичній обстановці знову виникла цивілізація. Вона постала в Північно-Східній Індії, у долині р. Ганг.Майже тисячоліття тривало освоєння аріями Північно-Східної Індії. Саме тоді санскритом було складено священні тексти Вед, тому цей період в індійській історії одержав назву Ведійського.Індійці сплачували персам колосальну данину - майже 9 т золота щорічно.УIV ст. до н. е. після завоювання Перської імперії Александр Македонський вторгся в Індію. Він легко підкорив низку князівств, зібравши величезну данину.Значення походу греко-македонців полягало в тому, що Індія потрапила в орбіту економічного та культурного впливу Європи, а сама ознайомила останню зі своєю культурою.Нову сильну і єдину державу в Індії започаткувала династія Гуптів. П'ять її імператорів були висококультурними політиками.Гупти - династія північних індійських правителів IV-VI ст. Гупти прославилися як покровителі наук і мистецтв, а їхня держава відзначалася розквітом економіки та культури ,однак загальний занепад в Індії буддизму як релігійно-ідеологічної системи та невдалі виснажливі війни з північними та західними сусідами на початку VI ст. поклали край гуптському процвітанню. Послаблена строката імперія Гуптів швидко розпалася, а наприкінці VI ст. зникла і сама династія.Основною формою господарської діяльності населення Стародавньої Індії було зрошувальне землеробство,Значну увагу індійці приділяли тваринництвуУ ремісництві особливе місце посідали гончарство, ткацтво, суднобудування, ковальство. Досить розвиненою була внутрішня і зовнішня торгівля. У середині І тис. до н. е. в Індії почали користуватися металевими грошима. Професія купців вважалася однією з найпрестижніших. Соціальна структура індійського населення формувалася поступово. Остаточно вона склалася з приходом у Північну Індію аріїв. Значні роди перетворювалися на варну1 брахманів (жерців) і варну кшатріїв (військової знаті)..Варни були соціальними інститутами і розрізнялися насамперед суспільно-правовим статусом, місцем у релігійній системі, кодексом моралі, поведінки, родинними зв'язками і професією. Поділ населення на варни як форма соціальної стратифікації населення Індії вважався священним. Економіку Стародавньої Індії становили три сектори: державний, общинний та приватний. Суспільство існувало в основному завдяки праці вільних селян, ремісників, рабів. Джерелами рабства були війни, боргова кабала, спадкове рабство. Широко використовувалася наймана праця .Основною суспільною ланкою общини була патріархальна сім'я. Жіноча невірність вважалася тяжким злочином перед релігією і громадою: закони зобов'язували жінку вважати чоловіка божеством, дівчину - коритися батькові, вдову - синам.РЕЛІГІЯ ТА КУЛЬТУРА. Мешканці міст досягли високої майстерності у різних ремеслах, особливо в образотворчому мистецтві малих форм, пам'ятки якого (статуетки, гравюри на печатках) вражають вишуканістю і витонченістю. У містах діяли досконалі системи водогону та каналізації, що в ті часи було надзвичайною рідкістю.Справжнього розквіту давньоіндійська цивілізація досягла в епоху культури "Ригведи" - часу створення збірки релігійних гімнів, магічних заклинань та ритуальних приписів, створених жерцями арійських племен, У "Ригведі" вперше було теоретично обґрунтовано морально-правові мотиви поділу індійського суспільства на чотири основні стани. Зі своєрідністю релігійної системи в культурі Стародавньої Індії тісно пов'язана й оригінальність численних напрямів філософської думки. Особливо поширеними й загальновідомими були філософські вчення, що визнавали і раціонально обґрунтовували авторитет священної основи індуїзму - Вед.Веди - у перекладі із санскриту "знання" (звідси походить і українське слово "відати") - найдавніші пам'ятки староіндійської словесності створені на межі II-І тис. до н. е., найвідомішими з яких є Ригведа (збірка релігійних гімнів) та Атхарведа (збірка заклинань ). Як священні тексти брахманізму веди вважалися божественним.Філософські погляди відігравали важливу роль не лише в історії та культурі Індії, а й у розвитку світової науки.Видатним досягненням давньоіндійської науки було створення десяткової системи лічби, якою нині користується весь світ. І сьогодні повсюди знаходять своїх прихильників релігійно-філософські концепції Індії, викликають великий інтерес методи йоги, ідеї індійського містицизму та трансцендентальної медитації. Найдавніша епічна поема Індії - "Махабхарата", автором якої, згідно з традицією, вважається легендарний мудрець і поет В'яса. Не менш видатною епічною поемою є "Рамаяна". Складений між VI-II ст. до н. е. цей грандіозний епос не лише оповідає про війни і подвиги легендарного героя Рами, а й яскраво змальовує духовне життя та побут Стародавної Індії.І нині вражають високохудожні, створені з металу або каменю велетенські статуї Будди, Брахми, Вішну, Шиви.В окремих деталях пам'яток відчувається і вплив мистецтва інших давніх східних цивілізацій - Месопотамії, Єгипту, Персії та Китаю. І це не дивно, адже Індія знаходилася на Великому шовковому шляху, яким не тільки рухалися каравани з товарами, а й відбувався жвавий культурний обмін.Індія відіграла помітну культуротворчу роль, поширивши, зокрема, цивілізуючий вплив буддизму на інші східні країни.