13. Принципи навчання у вищій школі

Принципи навчання вищої школи — вихідні положення теорії навчання. Вони є загальним орієнтиром для визначення змісту, засобів, форм, методів орга­нізації навчання. У процесі розвитку педагогічної науки змінювалися уявлен­ня про закономірності процесу навчання, а звідси по-різному ви­значалися принципи навчання і трактувалися їх особливості.

Засновник наукової дидактики Я. А. Коменський уперше за­провадив цілісну систему принципів навчання, об´єднаних про­відним принципом — природовідповідності. І хоча після Я. А. Коменського ряд педагогів — і практиків, і теоретиків — пропону­вали різноманітні підходи до визначення системи принципів і розуміння їх сутності, визначальним критерієм у цих пошуках залишалася мета навчання. Вимоги тих чи тих принципів реалізуються через систему пра­вил. Правила — це регулятивні судження щодо конкретних дій викладача та студентів з метою реалізації вимог певних прин­ципів, своєрідні практичні вимоги, які ґрунтуються передусім на логіці навчального процесу.

Принцип науковості вимагає, щоб зміст освіти вищої школи відповідав досягненням науки у відповідній галузі знань. Принцип систематичності й послідовності випливає з того, що пізнання навколишнього світу можливе лише у певній системі, і кожна наука становить систему знань, об´єднаних внутрішніми зв´язками. Принцип свідомості навчання базується на постулаті, що знання передати не можна. Вони стають надбанням людини лише в результаті самостійної свідомої діяльності. Принцип активності й самостійності у навчанні випливає з важливої закономірності пізнавальної діяльності людини: знан­ня — це результат самостійної розумової праці особистості. Принцип наочності (першу сигнальну систему, зокре­ма, зорову пам´ять). Принцип ґрунтовності (на певному етапі навчання людина має ґрунтовно засвої­ти визначену суму знань, оволодіти вміннями й навичками). Принцип зв´язку навчання з практичною діяльністю, реа­ліями життя (Навчання лише тоді є успішним, коли особистість відчуває корисність і потрібність засвоюваних знань). Принцип єдності освітніх, розвивальних і виховних функцій навчання випливає із сутності функцій навчання: освіт­ньої, розвивальної і виховної.

Схарактеризовані вище дидактичні принципи утворюють органічну єдність і несуть у собі організуюче начало спільної діяльності педагога і студентів у процесі навчання у ВНЗ.

14. Форми, види, методи, прийоми і засоби навчання

Форма організації навчання — це обмежена в часі та просторі взаємозумовлена діяльність викладача й студен­та. Індивідуальна форма. Групова форма вчитель навчає групу дітей, які перебувають на різних щаблях вікового й інтелектуального роз­витку. Класно-урочна форма. Белл-ланкастерська форма — священика А. Белля і Дж. Ланкастера: одному вчителеві доручали навчан­ня 250—300 учнів різного віку. Але одноосібно учитель не міг цього зробити. Тому ідея реалізовувалася так: учнів розподіля­ли на групи з 25—ЗО осіб. До кожної групи прикріпляли старшо­го учня (монітора). даль­тон-план- Виникла вона на початку XX ст. у США під впли­вом філософської концепції екзистенціалізму з метою формуван­ня в дітей ініціативності, самостійності, винахідливості, ділови­тості. зміст навчального матеріалу з кожної дисципліни поділявся на частини (блоки), кожен учень отримував індивідуальне завдан­ня у формі плану й самостійно його виконував. Потім звітувався, набираючи відповідну кількість балів.Звичайно, таке навчання сприяло формуванню самостійності, ініціативності, зрештою позитивно впливало на інтелектуальний розвиток особистості. Разом з тим розвивало нездорове суперниц­тво, індивідуалізм. Утім, це відповідало формуванню менталіте­ту, який диктувався вимогами ринкової економіки. Бригадно-лабораторна форма З учнів класу формували бригади по 5—9 осіб, на чолі яких стояли обрані бригадири. Навчальні завдання у вигляді планів давались на бригаду, яка мала працювати над його вико­нанням. Після закінчення визначеного періоду бригадир звіту­вав перед педагогом про виконання завдання, на основі чого оці­нювалась робота членів бригади.

Методи - це впорядковані способи взаємопов´язаної, цілеспрямованої діяльності педагога й студентів, спрямовані на ефективне розв´язання навчально-виховних завдань. Вони реалі­зуються через систему прийомів і засобів навчальної діяльності. Прийоми навчання — це складова методу, конкретні дії пе­дагога й студентів, спрямовані на реалізацію вимог тих чи тих методів. Засоби навчання — це різноманітне навчальне обладнання, що ви-ся у системі пізнавальної діяльності. Словесні методи: бесіди, розповідь, пояснення, лекція,інструктаж. Наочні методи: ілюстрація, демонстрація, спостереження. Практичні: лабораторна, практична, вправи. Лекція — це метод, за допомогою якого педагог у словесній формі розкриває сутність наукових понять, явищ, процесів, ло­гічно пов´язаних, об´єднаних загальною темою. Інструктаж передбачає розкриття норм поведінки, особливостей використання методів і навчальних засобів, дотримання правил безпеки під час виконання навчальних операцій. Демонстрація — це метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у натурі, динаміці. Ілюстрація — метод навчання, за якого предмети і процеси розкриваються через їх символічне зображення . Лабораторний метод передбачає організацію навчальної робо­ти шляхом використання спеціального обладнання та певної тех­нології для набуття нових знань або перевірки наукових гіпотез на рівні досліджень.Практична робота спрямована на використання набутих знань у розв´язанні практичних завдань. Наприклад, виготовлен­ня моделі якогось пристрою. Методи навчання за характером логіки пізнання. Це — аналіз, синтез, індукція, дедукція, традукція. Методи навчання за рівнем самостійної розумової діяль­ності: проблемний виклад, частково-пошуковий метод, дослідницький метод. Частково-пошуковий метод, дослідницький метод, пояснювально-демонстраційний метод. Критеріями вибору методів навчання є: генеральні завдання ви­ховання особистості; мета й завдання навчання взагалі та конкретно­го етапу зокрема; закономірності та принципи навчання; зміст на­вчального матеріалу; навчальні можливості студентів; наявність за­собів навчання; психолого-педагогічні можливості педагога. Засоби навчання: слово, підручники, ілюстративні методики, посібники, обладнання. Предметні, практичні( досліди), інтелектуальні (логіка,уява),емоційні (інтерес, радість),технічні (аудіо).Фун-ії засобів: формування вмінь і наичок, посередник між викладачом і студентом, уточнюють відомості.