10. Філософія Нового часу:

а) передумови та основні риси філософії Нового часу; В епоху Нового часу відбувається подальший розвиток капіталі­стичних відносин в країнах Західної Європи.Важливою подією, що визначила характер і спрямованість філософської думки, стала наукова революція. Йдеться про експериментально-математичне природознавство, котре в ХVІІ столітті саме переживало бурхливий період свого становлення, що було пов’язано з іменами М. Коперніка, І. Кеплера, Г. Галілея, І. Ньютона. Оскільки наука стає центральним елементом світогляду епохи, то на філософію покладається, насамперед, роль систематизатора науки. Сформувався відповідний тип філософствування, орієнтований, перш за все, на дослідження наукового знання і способів його отримання. На перший план вийшла гносеологія - філософське вчення про шляхи, способи і форми пізнання людиною оточуючого світу.На тлі нових завдань, котрі були поставлені перед філософією часом, зростає критика схоластичної середньовічної освіченості. У зв’язку з полемікою щодо природи і джерел достовірного знання в XVII ст. сформувались дві крупні філософські течії: емпіризм, що спирався на досвід, та раціоналізм, котрий вбачав у якості найбільш достовірного знання чистий розум.

б) основні методологічні ідеї Р.Декарта. Основи альтернативної раціоналістичної традиції емпіризму були закладені французьким філософом та математиком Рене Декартом. Основою для перетворення філософії Декарт вважав математику і віддавав їй перевагу у своїх дослідженнях. Найголовніша проблема, котрою переймався Декарт, була проблема пошуку очевидних істин, що лежать у основі всього нашого знання. Декарт пропонує з цією метою удатися до методологічного сумніву. Саме його Декарт вважає відправним пунктом, відштовхуючись від котрого і базуючись на якому можна конструювати усе інше знання. Для Декарта на першому місці була необхідність реформи наукового мислення на основі володіння правильним методом. Тому Декарт розробляє правила дедуктивного методу – переходу від загального до часткового для цього сформулював чотири основних правила, котрим необхідно слідувати, щоб вести свій розум до пізнання істини: 1) приймати за істину те, що самоочевидне, сприймається ясно і чітко і не дає приводу до сумніву; 2) правило аналізу – кожну складну річ розділяти на прості складові, доходячи до самоочевидного; 3) правило синтезу – йти від елементарного до більш складного; 4) вимога повноти перерахування та систематизації. За Декартом, в нашому мисленні закладено багато ідей, які мають високу очевидність і ці ідеї були вкладені в нас Творцем. Декарт вважає, що всі речі складаються з двох самостійних і незалежних одна від одної субстанцій - душі і тіла. Тварини і людські тіла підпорядковані дії тих же механічних принципів і представляють собою “саморушні автомати. Філософія Декарта отримала назву дуалістичної, оскільки в ній постулюється існування двох субстанцій – матеріальної, котрій притаманна протяжність, і духовної, котрій притаманне мислення. Ці дві незалежні одна від одної субстанції, будучи продуктом діяльності Творця, поєднуються в людині, котра може пізнати і Бога, і створений ним світ. основні філософські ідеї Ф.Бекона. Емпіризм, як один з найголовніших напрямків філософії Нового часу, з’являється і знаходить своїх численних прихильників саме в Англії. Родоначальником емпіризму був англійський філософ Френсіс Бекон. У своїх найбільш відомих працях Бекон виступає як провісник досвідного природознавства і наукового методу. Головне призначення філософа та природодослідника він вбачає у критиці традиційного пізнання і створенні нового методу пізнання природи речей. Методи і прийоми науки повинні відповідати справжнім її цілям - забезпечувати благополуччя і достоїнство людини, приносити користь людському роду. Наука не є самоціллю, а є засобом досягнення практичної могутності людини, здатності підкорити природу своїм цілям та потребам. Бекону належить відомий вислів: “Знання – сила”. Бекон вважав, що обмеженість античної і середньовічної науки полягала в тому, що вона головним чином користувалась методом дедукції, за допомогою котрого пізнання рухається від загальних аксіоматичних положень до окремих висновків. Такий метод, на думку Бекона, мало що дає для пізнання істини. У її виявленні пізнання повинно опиратись на досвід, від вивчення окремих, одиничних явищ йти до загальних положень. Саме такий шлях пізнання і є індукцією. Тільки за умови опори на досвід людина здатна у повній мірі проявити силу свого розуму. Таким чином, значення філософії Ф.Бекона полягає у критиці споглядального підходу до світу, характерного для попередньої філософії, та формуванні методу нової дослідної науки.