27. Закони діалектики. Закон заперечення заперечення:

а) категорії «заперечення», «заперечення заперечення»; б) загальна характеристика дії закону заперечення заперечення. Категорії – це філософські поняття, які, на відміну від простого поняття, зорієнтовані не стільки на властивості, скільки на закономірності розвитку буття. Будучи формами та організуючими принципами процесу мислення, категорії відтворюють відношення буття та пізнання в загальному і найбільш концентрованому вигляді. Категорії є результатом практичного відношення людини до світу, інструментом його пізнання та пояснення. Закон заперечення заперечення характеризує спрямованість процесу розвитку, демонструє єдність поступальності та наступності в розвитку. Цей закон був сформульований Гегелем в контексті його системи об’єктивного ідеалізму. Дія закону заперечення заперечення виявляється лише у відносно завершеному процесі розвитку. Зміст цього закону розкривається через категорії: заперечення, наступність, розвиток. Розвиток відбувається як руйнування старої єдності елементів системи і виникнення нового предмету, що і є запереченням старого предмету. Але заперечення не є лише руйнуванням тієї чи іншої якісної визначеності: діалектичне заперечення передбачає момент народження нового, або момент розвитку. Інакше кажучи, заперечення старого є втрата предметом своєї якісної визначеності і перехід до нової якості. Але цей процес носить не деструктивний, а конструктивний характер, бо в межах дії закону має місце не просте, а подвійне заперечення. Суть гегелівської ідеї про подвійне заперечення зводиться до так званого принципу тріади : теза - антитеза - синтез. Зв’язок старого та нового знаходить свій вираз в наступності, ”як безперервність в перервному”, як збереження окремих аспектів старого в новому. Повтор на більш високій стадії розвитку означає не тільки повернення “нібито до старого”, але й перехід до нового циклу з суттєво іншими внутрішніми протиріччями, які потребують свого вирішення. Послідовність циклів, які складають ланцюг розвитку, можна образно уявити у вигляді спіралі, де кожний цикл виступає як виток у розвитку, а сама спіраль розкручується як ланцюг циклів. Образ спіралі вдало схоплює загальний напрямок розвитку: повернення в минуле не є повним, розвиток не повторює старого шляху, а знаходить новий, відповідно до змін як внутрішнього змісту, так і зовнішніх обставин, які є умовою нового витку розвитку.Таким чином, розглянуті діалектичні закони дозволяють осмислити процеси розвитку конкретних форм буття.

28. Сутність пізнавального процесу:Різні підходи до сутності пізнання.

а) Пізнання – це процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності у свідомості людини, обумовлений суспільно-історичною практикою людства. Пошуки способів обґрунтування знання, критеріїв його достовірності, істинності здавна були основним напрямком філософських досліджень, тому теорія пізнання розвивалась разом з усією філософією на протязі її всесвітньої історії. Корінне питання гносеології: чи пізнаваний світ в принципі і, якщо так, то як можливе таке пізнання? Такі питання були поставлені ще за часів античних філософів. Для мислителів того часу основною проблемою було співвідношення істини та хибності. Значно пізніше, в епоху Нового часу, одним з найбільш відомих прихильників скептичної ідеї став Декарт, який запропонував процес пізнання починати з радикального сумніву Досвід людства підтверджує, що наші знання про світ не такі вже і безнадійні.

б) В ході пізнання має місце взаємодія об’єкту і суб’єкту, кінцева мета якого - отримання істинного знання про світ. Суб’єктом пізнання виступає людина, яка наділена свідомістю і є джерелом цілеспрямованої активності. Людина стає суб’єктом пізнання в тій мірі, в якій вона включена в соціальну діяльність по перетворенню світу

Об’єкт – це фрагмент об’єктивної реальності, на який спрямована людська пізнавальна діяльність. Результатом взаємодії суб’єкта й об’єкта є пізнавальний образ того, що пізнається. Образ цей суб’єктивний за формою та об’єктивний за змістом, джерелом. Об’єкт і суб’єкт пізнання співвідносні: чим більш розвинений суб’єкт, тим більша сфера об’єктивної реальності опиняється в його полі зору.