13Перші школи Київської Русі: «книжного учіння», монастирські та парафіяльні.

Школи книжного учіння. Школи підвищ. типу, передбачали проходження спец. курсу середньовічних наук. Зміст навчання: вивчення курсу "вільних мистецтв" (граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика); історії (збірка "Бджола": афоризми старод. мудреців Плутарха, Геродота); філософії (ант. мислителі: Сократ, Платон, Арістотель, Епікур); права, богослов'я, географії, природозн. Методика навчання: навч-ні групи - 5-8 чол., навч. велось індивідуально. Навч. посібники – літ-ні переклади, оригінальні праці давньоруських авторів. Спілкув. з учителем - читав уголос книгу, коментував, учні повинні стежити за текстом, практикувалась бесіда. Викор-лись: переказ текстів, заучування, прийом ілюстрації абстрактних положень прикл. з навкол. середовища. "Метод багаторазового повторення" сприяв оволодінню знаннями, очищенню від гріхів, викор-ся під час навч. церковнослов'янській мові, пізніше - грец. та лат. Викор-сь прийоми ведення діалогу на зразок сократівських бесід, виступи учня супроводж. доказами істини, підкріплювалися цитатами, в основн. філос.-реліг. та реліг.-естетичні теми. Вчителі - високоосвічені монахи-літописці (Нестор Сильвестр), письменники-публіцисти (Іларіон), які володіли іноз. мов., знали історію (античну, візантійську), літ-ру (богословську, художню).

Монастирські школи. Школи для підготовки освіченого духовенства. Зміст, спрям-ість і методи навч. в "Києво-Печерському патерику" (збірці історій про життя печерських монахів). Риси монашеського життя - щиросердне служіння Богу, грамотність монахів, щоденне читання книг, роз'яснення незрозумілих місць освіченими монахами менш освіченим, навчання останніх. Обов'язкове створ. бібліотек, розповсюдж. "учення книжного". Предмети першопочаткового навчання: грамота, письмо, співи, читання богослужбових книг у церкві. Вивчався Псалтир (включав порядок служб - всеношної, утрені, вечірні). Курс навчання "христової братії" повчання з тем християнського вчення, в яких: практичні спостереження стосовно виховання і самових-ня. Керування навчанням монахів: організація самос-ої роботи над книгою, колективне обговор. богословських тем, "дебати". Такими дискусіями керував сам ігумен монастиря, навчаючи учнів вести полеміку. Із монастиря виходили вищі церковні ієрархи (ігумени монастирів, єпископи, митрополити), які повинні були засвоїти курс богослов'я, вивчити грец. мову, знати церковну літ-ру, навчитись красномовству.

Парафіяльні школи ("школи грамоти", елементарні шк.) Віддавали дітей для першопочаткового навчання грамотним людям, священикам, які були наставниками-вчителями як у галузі християнської віри, так і в галузі читання, письма, церковного співу. Навчались, як правило, хлопчики. Старших, більш практичних і чесних священики наз. "піддячі" (т.е. помічників дяка). Вони повинні вміти читати, знати молитви, церковний піснеспів. Інколи можна було бути кандидатом на цю посаду аж до 30 років. Часто учитель-дяк, навчаючи такого ж дяка казав, що «не відкривай учневі всієї мудрості, щоб не зайняв твого місця». Є відомості, що відкривалися не лише чоловічі, а й жіночі школи (онука Ярослава Мудрого створила у 1086-му році школу при Андріївському монастирі в Києві).

Як свідчать історико-педагогічні реалії, до навчальних книг Київської Русі слід віднести "Руську правду", "Повість врем'яних літ", "Джерела знань" та ін.