24.Ідея народності у спадщині к.Д.Ушинського. Стаття «Про народність у громадському вихованні»

Народність обгрунтована педагогом у статті „Про народність у громадському вихованнi”. К.Д. розглядав ідею народності як прагнення кожного народу зберігати свої національні, історичні, соціальні й економічні особливості життя, риси ментальності й традиції, рідну мову і національну культуру. Народність за справедливим визначенням педагога зумовлювалася географічними та природними умовами, в яких живе народ. Він вимагав розкрити й закріпити їх у власне національній системі освіти та виховання поряд із загальнолюдськими цінностями.

Головними рисами духовного розвитку особистостii в дусі народності у вітчизняному національному виховання видатний педагог вважав и свого народу, який є повагу й любов до Батьківщини, віру в могутні духовні сил и свого народу, який є головним джерелом усіх багатств матеріальної і духовної культури. „Є одна загальна для всіх людей природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання, - підкреслював він, - це те, що ми звемо народністю”. ,‚Як немає людини без почуття власної гідності, так немає людини без любові до Батьківщини, і ця любов дає вихованню надійний ключ до серця людини.... Ось основа того переконання.... що виховання, коли воно не хоче бути безсилим, повинно бути народним”.

Серед національних особливих якостей, що утворюють народний ідеал людини, педагог виділяв глибоке почуття патріотизму, яке виявляється саме в тяжку годину. За Ушинським саме цей ціннісний елемент слід покласти в основу вітчизняної виховної системи: виховання особистості дитини починати з боротьби самої людини зі своїми вадами, сумнівами, внутр. протиріччями. Розмірковуючи над почуттям народності, Ушинський вважав його таким сильним у кожної людини, що „ в час загибелі усього святого і благородного воно гине останнім”. Отак глибоко й сильно укорінюється елемент народності в людини. А тому вона і виступає єдиним джерелом життя народності в історії: „ Якщо кожному народові судилося відігравати в історії свою особливу роль, і якщо він забув цю роль, то повинен зійти зі сцени: він більше не потрібний... Народ без народності – тіло без душі”.

Характерною рисою для народності, в розумінні К.У., є громадськість. Він був переконаний у тому, що народна ідея вих. вимагає широкої громадської атмосфери навколо себе і не може бути здійснена без залучення найширших громадських сил. К.У писав: «Сам народ і його великі люди прокладають шлях в майбутнє: виховання тільки йде по цій дорозі…».

Керуючись ідеєю народності, К.У. прийшов до висновку, що народна освіта повинна знаходитись в руках народу, а навчання дітей здійснюватися рідною мовою, яка є найяскравішим виявом народності. Навчання дітей рідною мовою, на думку К.У., має на меті: розвиток «природженої душевної здібності, яку називають даром слова», введення дітей у свідоме володіння скарбами рідної мови, пояснення їм логіки цієї мови, тобто граматичних законів у її логічній системі. Ці три цілі, зауважував педагог, досягаються не одна за одною, а разом.

Загальна оцінка ролі та значення мови в громадському житті дана К.У. в його чудовій статті «Рідне слово». «Мова народу – найкращий цвіт усього його духовного життя, який ніколи не в’яне». Він вважав, що основними завданнями народної школи у вихованні особистості є виховання патріотизму засобами рідної мови, яка не тільки виражає духовні якості народу, а й являється найкращим його наставником, що вчив народ ще тоді, коли не було ні книжок, ні школи.

25.Антропологічне розуміння К.Д. Ушинським праці. Стаття «Праця в її психічному і виховному значенні».Головні твори: «Рідне слово», «Дитячий світ». У статті «Праця в її психічному й виховному значенні» вчений розкрив антропологічне розуміння праці: «праця, як ми її розуміємо, є така вільна й узгоджувана з християнською моральністю діяльність людини, яку вона здійснює з безумовної необхідності її для досягнення певної істинної мети життя». Розглядаючи працю як основний чинник і засіб життя людини, педагог переконливо стверджував, що якщо виховання бажає людині щастя, воно зобов’язане виховувати її не для щастя, а готувати до трудового життя, розвивати любов і звичку до різних видів праці.

У шкільний період навчання і виховання батьки й учителі повинні «запалити жагу» до серйозної розумової праці, сформувати в учнів звичку до неї, привчати їх переборювати труднощі та відчувати насолоду від самостійної праці, чергувати розумову і фізичну працю, створювати доброзичливу атмосферу праці дітей, готувати їх тим самим до самостійного трудового життя.

До головних психолого-педагогічних особливостей трудового виховання видатний педагог відносив позитивний вплив на розвиток особистості вільної, творчої, усвідомленої праці; розвиток у дітей працелюбності, навичок до праці як одне з найважливіших завдань навчально-виховної роботи школи; взаємозв’язок розумової та фізичної праці дітей; обов’язок школи навчити учнів певним видам праці, пов’язаним із життям народу; усвідомлення вчителями та батьками учнів факту, що навчання є так само працею, але працею, сповненою думки.

В своїй статті «Праця в її психічному і виховному значенні» Ушинський вказував на велике значення фізичної праці не тільки у вихованні дітей та молоді, а й у розвитку суспільства взагалі. «Виховання, якщо воно бажає щастя людині,— писав Ушинський,— повинно виховувати її не для щастя, а готувати до трудового життя». Виховне значення фізичної праці, в тому числі і для морального виховання дітей, він розумів конкретно, виходячи з практики завдань школи і сім'ї: самообслуговування вдома і в школі, допомога батькам по господарству, праця в саду і на городі, допомога вчителям у виготовленні наочного приладдя і т. ін. Привчаючи дітей до праці, слід виховувати у них уміння долати труднощі, водночас стежити за тим, щоб діти не перевтомлювались, діставали насолоду від фізичної праці.

Праця людини, писав Ушинський, також необхідна для її душевного здоров'я, як чисте повітря для її фізичного здоров'я. Без праці людина не може йти вперед, не може і залишатися на одному місці, вона буде йти назад: «Праця — не гра і не забава; вона завжди серйозна і важка». У питаннях морального виховання людей, зокрема в процесі їх фізичної праці, Ушинський допускав і помилки, особливо в перший період своєї педагогічної діяльності: деякі питання моралі й етики розглядав з точки зору релігійності та ідеалізації патріархальних відносин; вірив у можливість перевиховання і морального вдосконалення людей в процесі їх трудової діяльності, не змінюючи при цьому суспільного ладу.

Велику увагу приділяв Ушинський розвитку пам'яті у дітей у процесі навчання, радив всіляко розвивати два види пам'яті — пасивну • (мимовільну) і активну (довільну), а для цього слід частіше повторювати навчальний матеріал, уникати механічного «заучування напам'ять», тобто зубріння. Головну увагу необхідно приділяти розвитку активного виду пам'яті, що має велике значення в розумовому розвитку і практичному житті. Навчальний матеріал для запам'ятовування треба підбирати відповідно до віку учнів, використовуючи при цьому всі попередні їхні знання, набуті ще в дошкільному віці. Перевантажувати учнів заняттями не можна, особливо в молодших класах: перевтома учнів у процесі навчання — шкідлива; але навчання не може бути й розвагою. Для засвоювання знань велике значення має наочність. Ушинський підкреслював, що діти,, мислять формами, фарбами, звуками, відчуттями, отже, корисно вдаватися до всіх наочних засобів навчання з тим, щоб органи чуттів дітей брали безпосередню участь у сприйманні навчального матеріалу. Ушинський писав: «Ви навчаєте дитину яким-небудь п'яти невідомим їй словам і бачите, що вона мучиться над ними довго і даремно, але зв'яжіть з малюнками двадцять таких слів і — дитина засвоїть їх швидко». Надаючи великого значення розповідям педагога по малюнках, він водночас застерігав, що їх треба проводити так, щоб дрібниці в цих малюнках не затемнювали головного, щоб розповіді і малюнки були цікавими для учніи, легко запам'ятовувались. Предметом таких розповідей може бути все, що доступне розумінню учнів. Уміле використання наочності на уроці допомагає учням краще пізнати навколишній світ—природу і жіптя людей.

Проте Ушииський виступав проти надмірного захоплення наочністю в навчанні, не переоцінював її значення, радив розумно і в міру користуватись нею.