23.Відкриття педагогічного інституту при Харківському університеті. Історія його розвитку.

Наказом вiд 26 сiчня 1803 р. у Харковi були заснованi першi вищi навчальнi заклади: Імператорський унiверситет а при ньому педагогiчний iнститут. У їх вiдкриттi важливу роль вiдiграли громадськi дiячi В.Н. Каразiн i Г.Ф. Квiтка-Основ’яненко. За статутом 1804 р. головним завданням унiверситету й iнституту були навчальна та наукова робота, керiвництво навчальними закладами, складання для них документацiї

Педагогiчний iнститут здiйснював спецiальну пiдготовку. Харкiвський iнститут пiдлягав головному педiнституту в Санкт-Петербурзi, Харкiвському унiверситету й одночасно Мiнiстерству освiти. Першим директором педiнституту, обраним на демократичних засадах, був професор унiверситету Христофор Пилипович Роммель. Вiн одночасно виконував i обов’язки iнспектора гiмназiй та училищ округу. У додаток до статуту 1804 р. Х. Роммель розробив ще два документи:

,,План та правила нанчання й викладання в педагогiчному iнститутi” (1811) та курс лекцiй ,,Дидактика та методика” (1812). Цi документи розкривали особливостi навчально-виховноiї i наукової роботи в iнститутi, а також закладали теоретичнi основи розвитку педагогiки вищої школи й педагогiчно пiдготовки студентiв.

Почавши функцiонувати у 1805 р., iнститут вiдiгравав роль спорiдненої аспiрантури i навiть докторантури, тому що забезпечував науково-викладацькими кадрами (кандидатами, магiстрами, докторами) перш за все свої власнi й увiверситетськi кафедри. Аналiз ряду документiв свiдчить, що фактично Харкiвський педiнститут був самостiйним нанчальним закладом i разом з унiверситетом мав готувати вчителiв для шкiл округу та кандидатiв на посади викладачiв для вищої школи. За штатним розкладом, окрiм директора, тут працювали спочатку дев’ять професорiв i навчались двадцять пять казеннокоштних студентiв яким виплачувалась державна стипендiя. Були i своєкоштнi студенти. Термiн навчання в iнститутi був трирiчним. Щорiчно випускалося 10-15 учителiв. Усi питания обговорювалися й вирішувались конференцiєю або загальними эборами.

Узагалi в педiнститут приймали студентiв другого та третього курсiв унiверситету, а також осiб, якi закiнчили университет. Протягом трьох рокiв вони продовжували здобувати загальноосвiтнi знания й одержували бiльш глибоку науково-методичну та спецiальну педагогiчну пiдготовку. Пiсля закiнчення випускники мали обов’язково вiдпрацювати в школi чи ВНЗ 4-6 рр. (своєкоштні – 4, казеннокоштні – 6).

Майбутнi учителi набували педагогiчних знань, умiнь та навичок у процесi вивчення дисциплiн психолого-педагогiчного циклу, окремих методик, проходження педагогiчної практики в гiмназіях i школах. Майбутнi викладачi вищої школи та старшi викладачi гiмназій одержували спецiальну поглиблену педагогiчну пiдготовку в педiнститут. Прийнятi до нього студенти одразу отримували ступiнь кандидата наук. Найздiбнiші з них, якi здобували потрiбнi знання iнших навчати наукам i здатнiсть викладати, отримували другий вчений ступiнь магістра наук. Враховувалося й те, що майбутнi вчителi повиннi знати предмети того навчального курсу школи, для яко вони готуються. Тому спочатку вивчали всi гiмназичнi дисциплiни, а також логiку, метафiзику, фiлософію, естетику, iсторiю, комерцiйнi науки, сiльське домоводство слов’ янськi мови, малювання креслення. Як відомо в інституті навчалися лише чоловіки.

Згiдно зi статутом директор педагогiчного институту представляв на розгляд загальних зборiв “план нанчання” за кожне пiврiччя, що вiдповiдав намiрам цього закладу. Вiн же, як керiвник, не тiльки наглядав, щоб усе виконувалось, але i сам стежив за поведiнкою слухачiв, здiйснював керівництво ними в процесi навчання.

Таким чином, у перiшiй половинi 19 ст. в Харковi склалось надэвичайно цiкаве спiвiснування двох педагогiчних институтів. Вища педагогiчна освіта для осіб чоловічої статі в цiлому забезпечувала тi потреби в спецiалiстхк високої квалiфiкацiї, якi висувало суспiльство. Паралельно розвивається жiночий педагогiчний iнститут. Обидва iнститути виконували одне завдання, хоч мали рiзний статус i власнi статути. У силу класових і соціально-етичних пересудiв вони змушенi були функцiонувати окремо, що було нераціонально і не виправдовувало себе. Отже, у першу чверть ХIХ ст. потреба в інженерах, агрономах, картографах та iнших спецiалiстах штовхала царський уряд на розширення мережi заiальноосвiтнiх i спецiальних шкiл. Однак, розглядаючи освiту як становий привiлей дворянства, царизм всiляко перешкоджав доступу до знань, до широкої лiтератури представникам демократичних шарiв населення.

У 1827 р. Микола I особливим рескриптом заборонив приймати в гiмназiї та унiверситети, дiтей крiпаків мотивуючи це тим, що ,,молодi люди привчаються до ходу життя, способу думок i понять, що не стосуються iхнього стану”.

Педінститут згідно з главою 12 статутут «Про педагогічний інститут» повинен був готувати учителів для середніх шкіл округу і поряд з цим давати спеціальну педагогічну підготовку кандидатам на різні викладацькі посади у вищих навчальних закладах.