3 Особливості організації навчального процесу у середньовічних університетах.

Університети виникли на базі великих церковних шкіл (кінець XI –початок XIII ст.), зокрема Паризький університет з’явився на базі Сорбони – богословської школи при Нотр-Дамі в результаті об’єднання її з медичною та юридичною школою. Побічним чином виникли університети в Неаполі, Оксфорді, Кембриджі, Лісабоні. Та ін. Середньовічні університети були своєрідним науково-просвітницьким осередком, який сприяв активізаціїгромадського життя , збільшеню торгових оборотів. Перши університети були навчальними корпораціями. Як усі середньовічні корпорації, університети створювалися для підтримки миру між своїми членами та для прогресування соціально-економічною галузі. Права університетів підтверджувалися привілеями – особливим документом, підписаним Римським папою чи вінценосною особою. Привілеї надавали університетам автономію в управлінні(власні органи управління, суди, право визначати вченні ступені тощо ), звільняли студентів від військового обов’язку та податків. Університетські діячи оцінювали роботу університетів дуже високо.

Особливості організації університетської освіти в епоху Середньовіччя такі: склад студентства мав наднаціональний демократичний характер (жодних обмежень у прийомі бажаючих вчитися); невеликі витрати на відкриття університету (будь-яке приміщення, студенти могли серед свого оточення обирати викладачив тощо); навчання було фактично платним; надзвичайна мобільність університетів (якщо в регіоні починалася війна чи епідемія чуми, студенти і викладачи могли перебратися в інше місце чи країну).

До 14 ст. сформувалася категорія мандрівних студентів, до якої належпли студенти-бідняки або творчі особистості, які в мандрах могли переходити з одного університету в інший. Їх називали вагантами, голіардами.

Історично склалися дві «сім’ї» університетських статутів, що забеспечували функціонування таких об’єднань, - Болонська і Паризька. Серед студентів були різні вікові категорії, програми навчання представляли чотири факультети:

1. Артистичний, обов’язковий. Він мав загальноосвітній характер і передбачував у продовж 6 – 7 років засвоєння «семі вільних мистецтв».

2. На цьому рівні студенти обирали один з трьох проф.факультетів: богословський, медичний, юридичний (навчання на кожному тривала не меньше 5-6 років).Присудження вчених ступенів часто відбувалося в межах традицій рицарського виховання.

Ступені університетської освіти в епоху Середньовіччя:

1. – бакалавр (підмайстер) – студент вчився в одного професора 3-7 років. Після відвідування лекцій ін.професорів допомогав вчити новоприбулих студентів, публічно виладав наукову штудію і отримував вчений ступін магістру, доктора, ліценціата;

2. – магістр (помічник майстра) за необхідністю допомогав проводити бакалавру дискусію, призначав теми диспутів та інш.;

3. – доктор, ліценціат (повноправні майстри) організовували викладання основних наук, призначали вченій ступені.

Форма навчання була переважно індивідуальною. Кожен професор працював зі студентом за індивідуальною програмою.

Кожен університет вирізнявся з поміж інших якістю викладання окремих наук. Оксфордський – викладанням канонічного права, Паризький – курсами теології та філософії, Італійські університети – викладанням римського права. Тому навчання студентів могло тривати дуже довго, інколи – впродовж всього життя.

Форми університетського навчання:

А) лекції – обов’язкові денні та повторювальні вечірні.

Б)диспути щотижневі та тематичні та 1-2 рази на рік – без конкретної теми.

У змісті «семи вільних мистецтв» вивчали логіку, граматику, риторику, геометрію, астрономію, музику, математику, канонічне і римське право. Кошти на навчання студенти отримували від батьків. Поступово сформулювалася й університетська благодійність: успішні ученики заповідали колегіям свої книги, засновували нові бурси, зобов’язуючи за це молитися за спомин своєї душі.