8.Концепція природовідповідного виховання ж.-ж. Руссо: мета виховання, вікова періодизація.

Головний трактат Руссо про виховання «Еміль».

Метою виховання за Руссо є створення людини. Воно має готувати людину до активної суспільної діяльності, до боротьби, щоб людина могла мужньо і стійко долати перешкоди залишаючись людиною. Навчити жити – у цьому сутність і значення виховання.

У розвиткові дитини він виділив 4 періоди: - від народження до 2 років, і більша частина другого періоду – фізичне виховання. Подальша освіта – від 2 до 12 років – розвиває тіло і органи чуття. Розумове виховання – з 12 років, відбувається не за узгодженою програмою, а в залежності від своїх інтересів, а завдання вчителя зацікавити дитину, пробудити в неї появу питань, створення виховних життєвих ситуацій (метод природних наслідків). Руссо гаряче відстоював ідею трудового виховання, ідею паралельності праці й навчання. Ручна праця проголошувалась найважливішим засобом виховання. Наступним має здійснюватись моральне виховання – від 15 до 25 років (четвертий період), необхідним є статеве виховання, не повідомлення дітям релігійних істин, щоб вони самі могли до них дійти серцем, морально-духовне виховання: вироблення добрих почуттів, суджень та волі, виконання громадських доручень (чоловіки), роль матері і дружини (жінка) – шити, готувати і т.д. Життєве призначення жінки обмежувалось роллю матері й дружини, їй не варто заглиблюватися в науки. У дівчини слід виховувати покірливість, слухняність, розвивати її фіз.здібності. Для дівчат з дитинства обов’язк. є реліг. вих-ня.

9.Мета та напрями виховання за й.Г. Песталоцці.

Головні соціально-педагогічні романи «Лінгард і Гертруда», «Як Гертруда вчить своїх дітей», «Кристоф та Ельза». Основна мета виховання, за Й.Г.Песталоцці, – розвиток природних здібностей людини, що закладені в ній, постійне їх удосконалення. Він проповідує «гармонійний розвиток сил і здібностей людини», всі хороші задатки людини повинні бути максимально розвинуті. Він порівнює мистецтво вихователя з мистецтвом садівника.

Заслугою педагога є визнання вирішальної ролі виховання у формуванні особистості, бо воно спонукає до самодіяльності й саморозвитку притаманних людині природних сил і здібностей. З позицій Песталоцці єдність освіти – це: - розвиток інтелектуальних здібностей дитини (здатність мислити, самостійно міркувати), - усебічний розвиток фізичних задатків, - розвиток душевних якостей з метою формування вмінь і бажання творити добро. Виховання має бути природо відповідним.

Напрями виховання: розумове, фізичне та моральне, які мають здійснюватись в єдності, забезпечувати цілісність формування особистості. Саме гармонія трьох родів сил і напрямів виховання визначалася як виховний ідеал, але як зазначав Песталоцці такий ідеал фактично недосяжний через реальну дисгармонію сил і здібностей у людей. Тому конкретна мета визначалася так: виробити в дитині «сукупну силу», урівноважити розумовий, фізичний і моральний розвиток особистості.

Центром вих-я є формування людини, її морального обличчя, дійової любові до людей. Якраз це повинно вести людину вперед. Песталоцці працював над проблемою взаємозвязку сімї і школи. В романі «Лінгард і Гертруда» він показав, як можна поліпшити життя селян через організацію виховання дітей в сімї і школі.

Суспільне виховання повинно йти за сімейним, бо сімейне життя повинно бути визнане єдиною вищою основою вих-я. Песталоцці ставить перед собою завдання реорганізувати народну школу, розробивши для неї нові методи виклад-я, що базуються на законах розвитку людського розуму. Дитина в школі повинна почувати себе природно і вільно.

На думку Песталоцці, потрібно створювати умови для задоволення природного прагнення дитини до руху. Виконання найпростіших рухів, участь в іграх, особливо в походах, екскурсіях – ось той комплекс, що готує фундамент для нормального фізичного розвитку дитячого організму.