21.Вимоги до особистісних і професійних якостей учителя у спадщині Сковороди.

Г.С. Сковорода одним з перших в українській педагогічній думці звернувся до особистості вчителя. Найголовніших обов’язком педагога вiн вважав виявлення й розвиток природних задаткiв своїх учнiв, розкриття й розумiння внутрiшнього свiту кожної дитини та спрямування її діяльності в природо відповідного руслі. Вiн пiдкреслював, що “учитель i лiкар — це тiльки служники природи, єдиної вчительки i лiкаря”. Проте для успiшного виконання свого обов’язку, вважав видатний мислитель, учитель повинен вiдповiдати таким вимогам: бути людиною з народу, мати вiдповiднiсть нахилiв, “сродность душi” педагогiчнiй працi; бути високоморальною людиною, прикладом для iнших в усьому, постiйно “наглядати за душею”; бути iнтелектуалом, добре знати не лише свiй предмет та способи його найкращого викладання, але й саму людину,її сутнiсть i природу як окремого й неповторного індивіда ;вмiти володiти голосом та керувати емоцiями, вiдчувати любов до своїх вихованцiв i повагу до особистостi “Як їжа, так i наука не засвоюсться, якщо вони нелюбимi або ж від нелюбимого”, „любов, початок, середина і кінець, альфа і омега... Любов же викликається любов’ю, як4у породжує ласка і прихильність у поєднанні з чеснотою”; в учительській діяльності керуватись, насамперед, почуттям відповідальності перед Богом, перед собою та перед суспільством; мати здатність переконливо володіти словом, яке, на думку Сковороди,має велику виховну силу.

У роздумах Сковороди над особливостями повсякденної педагогічної праці є детальна характеристика різних методів, форм та засобів навчання і виховання дітей, молоді, в тому числі й нетрадиційних для тих часів, переконаність видатного педагога-практика в необхідності впливу на учнів «направлення легким, ніжним, невічутним», конкретні поради щодо врахування вікових та індивідуальних особливостей, самобутності кожного учня, його нахилів та здібностей, цінні зауваження щодо самоосвіти та вдосконалення учителя. Проте найголовнішим все ж таки мислитель вважав відчуття в душі кожного, хто обрав цю професію, голосу внутрішнього поклику природних нахилів «Бо то істинним є, що без таланту все ніщо» - писав Сковорода, особливо наголошуючи на тому, що без цього найбільш освічений учитель без успіху навчає і, усвідомлюючи це, має в душі постійний неспокій, а щастя не має.

Та головне, що Сковорода жив так, як навчав. Жодна з його думок не уникла практичного випробування й сама особа просвітителя була найкращим прикладом дієвості та сили тих ідей, що ним пропагувалися.

22.Заснування Харкiвського імператорського унiверситету. Його роль у розвитку культури на Слобожанщині.

Наказом вiд 26 сiчня 1803 р. у Харковi були заснованi першi вищi навчальнi заклади: Імператорський унiверситет а при ньому педагогiчний iнститут. У їх вiдкриттi важливу роль вiдiграли громадськi дiячi В.Н. Каразiн i Г.Ф. Квiтка-Основ’яненко.

Виходець iз села Кручик на Богодухiвщинi помiщик Василь Назарович Каразiн, вiдомий просвiтитель i державний дiяч, увесь свiй талант i навiть власнi здобутки витратив на те, щоб започаткувати у рiдному Харковi унiверситет i педагогiчний iнститут. За статутом 1804 р. головним завданням унiверситету й iнституту були навчальна та наукова робота, керiвництво навчальними закладами, складання для них документацiї. Унiверситет зобов’язачий готувати “юнакiв до вступу в рiзнi звання державної служби”, зокрема “готувати вихованцiв до учительської дiяльностi”.

Першим ректором Харкiвського унiверситету був ‚Іван Степанович Рижський, доктор фiлософiї, член Росiйської академiї наук. У 1805р. унiверситет мав 4 факультети iсторико-філологічний, фiзико-математичний, медицинський i юридичний. Прогресивною особливiстю цього увiверсите, була вiдсутнiсть богословського факультету. При увiверситетi iснували пiдготовче вiддiлення, фiзична, хiмiчна, фармацевтична лабораторiї, допомiжнi кабiнети, астрономiчна обсерваторiя, музей старовинних речей, образотворчого мистецтва, зоологiчний музей, анатомiчний театр, терапевтична та хiрургiчна клiнiка, бiблiотека, типографiя, було закладено ботанiчний сад.

Головним питанням в розвитку вищої освiти була проблема спецiалної пiдготовки студентiв, яка залежала вiд змiсту освiти, правильої органiзацii навчального процесу, складу викладачiв. Основними формами навчального процесу були лекцi. 3 1812 р. були введенi спецкурси (серед яких і педагогiчного нагтрямку), бесiди, репетиції, спiвбесiди, семiнари, колоквiуми.

Як свiдчать документи про дiяльнiсть унiверситету, вiн пiдготував славну плеяду вчених, письменникiв, педагогiв, лiкарiв. Вихованцями Харкiвського унiверситету були вiдомий математик, академiк М.В.Остроградський, український iсторик, етнограф, письменник М.Костомаров, бiолог I.Мечников, і засновник лiнгвiстичної школи Р.Потебня, український поет П. Гулак-Артемовський, композитор М.Лисенко, український драматург М. Старицький. Усього за дореволюцiйнi роки унiверситет пiдготував 15 159 фахiвцiв.