31. Розуміння в.О.Сухомлинським ідей гуманізму та оптимізму в організації розумового виховання дітей.

Одним із найсвоєрідніших українських мислителів ХХ століття є В.О.Сухомлинський. Характеризуючи філософсько-педагогічну концепцію В.Сухомлинського, передусім, необхідно зупинитися на його трактуванні таких базових для педоцентричної педагогіки понять, як любов до дитини, віра в її радикальну доброту. У численних працях павлиський учений неодноразово зазначав, що у своїй повсякденній практиці він намагається відстоювати й здійснювати «головну філософську ідею свого житття»: гуманне суспільство можуть створити лише мудрі, гуманні люди, але таких людей може виховати тільки гуманізм. «Скільки я буду жити, – писав він у 1968 році в статті «Отношение к истине», – стільки буду перевіряти у своїй школі правдивість істини, у яку я щиро й глибоко вірю: людину можна виховувати тільки добром».

У педагогічній практиці В.О.Сухомлинським було вироблено правило: яким би страшним не було лихо в дитини, необхідно постаратися в цій знівеченій душі, насамперед, побачити людину, яка чекає, аби їй допомогли, вилікували від лиха. Тому справжня любов, у трактуванні вченого, – це безперервна праця душі, яка забирає багато моральних і фізичних сил, це щоденна боротьба за людину.

Василь Олександрович щиро вірив у «добре начало» людської природи.

Одним із перших у радянській педагогіці В.О.Сухомлинський заговорив про унікальність дитинства: «Дитину взагалі не можна порівнювати з дорослими, немає такої єдиної міри, якою б можна було виміряти дорослого й дитину. Дитинство – це світ з іншими життєвими нормами, з іншими поглядами, навіть з іншою мовою».

Учений закликав учителів із розумінням, педагогічною мудрістю ставитися до дитячих учинків, не поспішати їх засуджувати, не намагатися правила світу дорослих переносити на світ дитинства

Для глибшого пізнання всіх тонкощів дитячого світовідчуття вчителю, на думку В. О. Сухомлинського, слід володіти важливими особливостями й уміннями. Передусім справжній вихователь повинен намагатися проникнути у світ думок і почуттів учня, відчути найпотаємніші переживання дитячих сердець.

Спостерігаючи виховну роботу багатьох учителів, Василь Олександрович із особливою увагою придивлявся до тих конфліктів, причина яких полягала в нерозумінні дорослими дитячого світу.

Ідея виховання без будь-якого покарання була альфою й омегою всієї системи Василя Олександровича. Саме тому паралельно з відстоюванням своєї головної мети – «виховання без покарання» – він розробив рекомендації щодо використання примусових методів корекції дитячої поведінки:

Особливу роль више вказані рекомендації відіграють при роботі педагога з дітьми з девіантною поведінкою.

У своїй концепції Василь Олександрович виходив із того, що всі недисципліновані учні – діти з яскраво вираженою особистістю, яка не може не заявляти постійно чим-небудь про себе. Слід звернути увагу на роль директора школи – Василя Олександровича – в обговоренні характеристик дітей. Він не тільки узагальнював, робив висновки з усього сказаного, а й ділився власними спостереженнями за дитиною, про яку йшла мова.

Ще в 60-ті роки Василь Олександрович обгрунтував основні положення «позитивного мислення» учителя. В будь-яких шкільних ситуаціях він прагнув зберегти в учня почуття «позитивної ідентичності», тобто «відчуття себе як хорошої дитини», вся діяльність ученого була спрямована на те, щоб загальмувати в дитини розвиток негативного ставлення до себе.

У школі С. намагався реалізувати на практиці ті ідеї, які він обгрунтував у своїх дивовижних працях, довести, що такі педагогічні істини, як довіра й увага до дитячої особистості, перетворення навчальної діяльності школярів у захоплюючий, насичений творчими відкриттями процес, виховання без покарань – не теоретичні абстракції,а реалії буденної шкільної практики. На підставі цих філософсько-педагогічних поглядів павлиський учений розробляв свою концепцію розумового, морального, естетичного та фізичного виховання дитини.

34