16. Мала проза Франка

Жанрові форми проблематика, конфлікти зображення дітей у малій прозі Франка

Глибоким викривальним пафосом сповнені оповідання Франка, в яких він змальовує життя сільських дітей. У передмові до збірки „Малий Мирон” Фр зазначив, що матеріалом для написання творів про дитячу недолю послужили його особисті згадки з дитячих років, тобто можна вважати ці оповідання в деякій мірі автобіографічними. На особливу увагу заслуговує образ Мирона (Малий Мирон, 1879 р), в ньому втілені кращі дитячі риси: цікавість до всього, допитливість, наполегливість, любов до праці, людяність. Мирон утворює в своїй уяві незвичайний маленький світ. Фр задається питанням: куди ж приведе його той світ? Неабиякі випробування судила йому доля. Від перших дитячих вражень через навчання в школі і перші незагойні юнацькі рани від соціальної несправедливості йде він у жорстокий світ. Школа перед Франком постає справжнім пеклом, бо фізичне знущання над дітьми стало тут основним засобом виховання. Цей обурливий факт автор подає через сприйняття оповідача – вразливого, чуйного до людської несправедливості хлопчика, для якого цей факт став великим випробовуванням, сприяв виробленню людських цінностей – добра і зла, правди і неправди, якими він і надалі керуватиметься. Розкривається психологія, глибокий внутрішній світ дитини. Галицька школа показана з її антипедагогічною, антигуманною системою виховання, показано, як вона калічить дітей духовно і фізично.

Тюремні оповідання Франка

Тюремні оповідання Фр об’єднані спільною темою – зображення соціального дна, яке Фр виписував опираючись на власний досвід, оскільки 3-чі сам сидів у тюрмі. Специфіка зображення полягає в тому, що воно є двовимірним: тюремний побут (описи в’язниць, камер, показ взаємин наглядачів і в’язнів), описи в’язнів (хар-ки шляху кожного із них на дно). В одному випадку ця двовимірність зникає, коли в’язень уже не відчуває себе поза тюремним світом (Дід Панько, Стебельський, Прокоп), в іншому показано, як нищиться у замкнутому просторі людська індивідуальність (Панталаха, Андрій Тимера). У цих творах виділяємо ще одну групу образів, які починають відчувати себе людьми, тільки в екстремальній ситуації: наглядач Панталахи, Бовдур – через вбивство відповідно спровоковане і здійснене іншими та безпосередньо вчинене. В усіх творах домінує мор-етичний рівень про-ки, оскільки йдеться про збереження або втрату честі в антигуманному середовищі, також психологічний рівень, оскільки йдеться про художнє дослідження кардинальних змін, що відбуваються, коли людина потрапляє за грати і внутрішній злам, розполовиненість реальності на світ до і після ув’язнення, відчуття безпорадності, крах ідеалів, самотність (Панталаха, На дні). П. – твір, побудований як своєрідний інтелектуально-емоційний двобій панталахи та наглядача спориша, який завершується фатально для обох, оскільки вони змагаються у безвиході. Панталаха тільки тоді стає вільним, коли перемагає цю стіну, падає з неї і вмирає. Для Спориша аналог символом є закон, перемогою над яким стало його божевілля і смерть, оскільки вічним докором йому стояв Панталаха, з його постійною пристрастю до волі. Синтезом поєднання мор-ет і психол елементів є роздуми Фр про справжній та удаваний альтруїзм (На дні): любов до людей декларована і обстоювана (життя Андрія І Бовдура), оскільки любов до ближнього може мислитися як засіб власного порятунку у світі зла. Парадокс полягає в тому, що любов до людини стає прикриттям власної слабкості, а відчуття власної обираності у боротьбі з несправедливістю, заслонює потребу у співчутті до інших. Так альтруїзм обертається егоїзмом. У тв. „До світла” Фр вдається до символізації соціуму, представляє його як шари живої та мертвої води. Остання мертва тому, що придавлена щасливцями, які живуть у сонячних приповерхових вимірах, і в своєму ідеальному бутті не замислюються, наддлею тих, хто живе під ними. Проте закони діалектики незмінні: поверхова вода або може вбити сус-во контрастів, або сама якісно змінитисяю за жанром усі твори є оповіданнями, окрім „На дні”. Панталаха – психологічне оповідання (соціальні елементи не є жанроутворюючими, оскільки наглядачі і увязнені живуть в одному замкненому світі тюрми). „До світла” – оповідання з елементами психологічного аналізу, але в ньому виявляються і соціальні елементи. „На дні” – це соц-псих твір, в якому поєднані ознаки оповіді і провісті, оскільки достатньо уваги приділяємо описові соц вертикалі через життя мешканців камери і їх шляху на дно. Простежується внутрішня динаміка образів Бовдура від нікчемного вбивці до того моменту, коли він починає відчувати свою відповідальність за скоєне, але невідомо чи це справжнє прозріння, чи хвилинний афект.

Філософські мотиви малої прози Франка

„Терен у нозі” (1902), „Як Юра Шикманюк брів Черемош” (1903). У цих творах Фр розв’язує глобальні філософські проблеми: що є добро і зло і як вони співіснують. У центрі кожного з них персонаж, який намагається віднайти своє місце у системі координат: я-добро-зло. Кучеранюк кається у затаєному гріху, розповідає про подію, що трапилась з ним понад 40 років тому, і яку він вважає знаком долі (історія з потопельником). Розтлумачити Миколі сенс його буття береться його одноліток Юра, але перед цим також розповідає історія, що трапилася з ним у дитинстві, в канві твору вона виконує роль притчі. Історію з терном Юра проектує на історію з утопленим хлопцем, і резюмує, що в обох випадках, то були божі застереження від духовної сліпоти, знаки, що стали дороговказом до розуміння гармонії єства. Герої твору роблять висновок, що шляхи Господні незвідані, а добро і зло є поняттями настільки складними, що людині далеко не завжди вдається осягнути всю складність їх взаємоіснування. За ж ф „Терен у нозі” – філософське оповідання на притчовій основі. Тема взаємодії добра і зла набуває продовження і в наступному творі „Як Юра”, яка разом з „Тереном” утв дилогію: схожість тематики, гуцульський колорит, елементи умовності і фантастики. У 1 розділі твору фантастичні елементи відсутні, це історія взаємин Юри з Машком, яка вписується в контекст соц-побут прози. Перехід через Черемош – це перехід з одного життя, в якому він зріс і зістарився, в інше невідоме і страшне. Юра мусить перейти свій иттєвий рубікон, і від того, як він це зробить залежить його подальша доля. Черемош виконує ф-ю сповільнюючого чинника, його образ стає наскрізним у творі. У 2 розділі вводяться образи білого і чорного демонів, які супроводжують Юру через Черемош, ведучи дискусію. Їх поява переводить твір у філософську площину. Білий демон хоче не дозволити Юрі вчинити зло, Чорний навпаки. Демони посилають Юрі рідкісну рибу – головатицю, цей момент 2 кульмінація. Спіймавши рибу, юра забув про свій намір і вирішив продати її Машкові, він губить сокиру. Далі об’єктом гри демонів стає Машко, він переживає пароксизм жаху (3 кульмінація твору). Людське життя – це постійна гра між добром і злом, яка регулюється Богом. Це повість-новела на притчовій основі.