ЛІТЕРАТУРА ХХ СТ

1. Літературна дискусія 1925-1928 рр.

Літературна дискусія 1925—1928 років — публічне обговорення шляхів розвитку, ідейно-естетичної спрямованості та завдань нової української радянської літератури, місця і ролі письменника в суспільстві. Дискусія виникла через глибокі розходження у розумінні природи і мети художньої творчості серед українських письменників, ідейну і політичну конкуренцію літературних організацій. Приводом до неї стала стаття Миколи Хвильового «Про „сатану в бочці“ або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян», опублікованої в додатку до газети «Вісті ВУЦВК» «Культура і побут» 30 квітня1925р. у відповідь на виступ автора-початківця Г. Яковенка «Про критику і критиків у літературі».

Активну участь у дискусії взяли літературні організації «Гарт», «Плуг», «Ланка» пізніше ВАПЛІТЕ, ВУСПП письменники і громадські діячі Микола Хвильовий, Микола Зеров, Сергій Пилипенко, О.Дорошкевич та ін. У ході дискусії було опубліковано понад 1000 статей. В дискусію втручається Сталін, пише лист до секретаря партії, в якому засуджує «хвильовізм». Дискусія мала 3 етапи дії: - від 25 року до публікації памфлету «Апологети писаризму» до 26 року; -лист Сталіна 26-28 роки, період хар-ся відміною естетичних категорій; - період фізичного знищення тих, хто був причетний до дискусії.

У розпалі літературної дискусії з'являються цикли памфлетів Миколи Хвильового «Камо грядеши», «Думки протитечії», «Апологети писаризму» та стаття «Україна чи Малоросія?» (написана 1926р.стаття була заборонена і стала відомою читачеві лише в 1990 р.), в яких розкривалася, глибоко аргументувалася суть проголошених ним гасел орієнтації на«психологічну Європу», «геть від Москви», «романтики вітаїзму», «азіатського ренесансу». Статті й памфлети М. Хвильового були спрямовані проти масовізму і «червоної просвіти», що культивувалися організацією «Плуг» на чолі з С. Пилипенком, проти хуторянської обмеженості та провінційності української літератури, сліпого наслідування нею російської літератури. Хвильовий говорить, що укр. літ-ра не повинна орієнтуватися лише на російську, бо інакше ніколи не позбудеться наслідування та комплексу меншовартості. Лише оригінальне мистецтво може бути великим і творити світову культуру.

Автор порушує питання про орієнтацію української культури: Європа чи Просвіта? Хвильовий мав на увазі рішучий поворот рідної літератури на самостійний, вільний від будь-яких зовнішніх втручань і тиску, високопрофесійний шлях розвитку, її орієнтацію на «психологічну Європу», тобто найкращі здобутки європейського мистецтва.

У памфлетах присутня теза про нечуваний азіатський ренесанс (під впливом робіт Шпенглера), підйом народів Сходу – Китаю, Індії, Україна ж виступатиме як з’єднувальна ланка між Ренесансом та деградуючою Європою. Теза про провідний стиль нової епохи, романтику вітаїзму. Для автора романтика вітаїзму – нове світовідчуття, в основі якого дух неспокою, активна діяльність активної особистості.

Памфлети Хвильового відзначаються майстерністю, тут присутня словесна гра, гра асоціацій, образів-символів, використання техніки кіно – напливи, повтори. Важливу роль відіграє музичне начало – варіативність, використання діалогів з уявним читачем, опонентом, які дають можливість виявити його позицію. Стиль М. Хвильового-памфлетиста досить своєрідний: багатство й розмаїтість метафоричної образності, афористичних гасел, історичних, літературних ремінісценцій, виваженість аргументації, поєднання гнівних інвектив із тонкою іронією. Ці риси індивідуального стилю дозволяють оцінити памфлети М. Хвильового як мистецьке явище.