18. Провідні мотиви і поетика лірики Максима Рильського періоду «третього цвітіння»

Цей період охоплює середину 50-х років, у творчості письменника зявляються неокласичні принципи. Збірки: Троянди і виноград, Далекі небосхили, Зграя веселиків, У затінку жайворонка, Зимові записи. Автор повертається до проблеми духовності, краси, це підкреслюється у ст. «Краса». «Троянди і виноград» - тут мова йде про третій останній період цвітіння троянд, який виділяється особливою красою. Порівняється з останнім періодом в житті людини. Провідні мотиви: краси і добра, краси і істини, моральна досконалість, культурність. Центральні символи: єдність красивого і корисного. Ця ідея поєднує гармонію духовного і практичного начала, прекрасного і буденного. Ідеал гармонії світобудови, улюбленою була тріада культури, природи, праці. У цьому періоді немає жодного політичного вірша, але відчувається звуження концепції об’єктивної реальності. Це медитативна, філософська лірика, діалог з природою, роздум над вічними питаннями життя. Йдеться про період життєвої осені. Провідні форми: елегія, послання. Аполог, портретні вірші. Значення краси розуміється у своєрідному триптиху «Сікстинська мадонна», «Афродіта Мілонська», «Сонет». До «Сікстинської мадонни» взято 2 епіграфи: 1-й з Сікстинської Мадонни ранка, 2-й з «Марії» Шевченка. Перший рядок 1-ї строфи будується як антитеза до Фр. епіграфу: «Хто сказав, що не людина ти?», різне бачення образу Сікстинської Мадонни. Для Франка вона втілення божественного, для Рильського насамперед людина, основним є материнське начало, в цьому він близький до шевченківської трактовки. «Афродіта Мілонська» зближує її з Сікстинською Мадонною, А.М. – втілення гармонії духовної і тілесної, краси. Вона приваблює автора земною красою, ідея краси зближується з ідеєю добра. Наводяться певні інтертекстуальні зв’язки. «Сонет» має 3 епіграфи: із твору Пушкіна, Франка, Малишко. 3 епіграф є об’єктом полеміки, він написаний у формі визначення провідних принципів сонета ще від Петрарки. Рильський утверджує значення сонета як форми, в якій поєднуються змістове начало і формальні елементи. У цей період автор підводить підсумок життя з’являється цикл «Таємниця осіннього листя», тут автор чітко визначає життєві і поетичні пріоритети: безкомпромісність ставлення до лицемірства, брехні. Поета приваблюють прості речі. У цей період виходить збірка «Голосіївська осінь» - 14 ліричних мініатюр – своєрідна лірична повість. Це драма прощання з красою світу, звернення до своєї молодості, роздум над проблемами життя. «Черемшина після дощу» - переживання ліричного героя розкривається через спогади прекрасного жіночого образу, краса природи і жіноча краса сприймається у нерозривній єдності, мотив молодості, одвічної краси.

19. Лірика м. Рильського неокласичного періоду

Потяг до літ.творчості виник у М.Риль­ського дуже рано. Перші віршовані рядки він створив у семилітньому віці. А перша збірка поезій «На білих островах» вийшла, коли йому було 15 років.

Ліричний герой першої збірки Рильського прагне знайти вірний шлях у житті, плекає неясні надії. Збірка сповнена самих різних почуттів: сумних і бадьорих настроїв, він пише про нещасливе ко­хання, про невдоволеність життям («Шлях»-розкриває сумніви, тривогу в простий життєвий шлях; «Гей, вдармо в стркни, браття»-утверджується думка про призначення митця). Автор змальовує живі, правдиві картини природи. Вірш «Пісня» він присвячує композиторові М. Лисенку,автор у лаконічних образах змальовує осяяний яскравим сонцем краєвид поля, на якому відтворена картина виснажливої праці женців.

Понад півтораста віршів склали другу книжку Рил. «Під осінніми зорями» (1918)-інтимна пейзажна лірика. Писав їх учень старших класів гімназії, а потім студент університету. У цій збірці чується вже рука майстра. І хоч частина віршів ще недосконала, у збірці є справжні поетичні шедеври. Природа виступає засобом розкриття переживань лір.героя. У своїх ранніх віршах Рильський постає тонким ліриком. Він пише твори здебільшого від першої особи, проте не можна повністю ототожнювати поета і ліричного героя, від імені якого ведеться роз­повідь у вірші. Виступають у його творах і автобіографічні мотиви. Але поет завжди типізує найістотніші життєві явища, думки та почуття людини.

У 1922 році виходить ще одна збірка з промовистою романтичною назвою «Синя далечінь». Мотиви:повноти буття, радості буття («Грім одгримів», «Ластівки літають, бо літається»). Хар-ний філос.хар-тер, медитативний. На фоні припроди розкриваються медитації лір.героя. Важливу роль відіграє кольорова гамма, відображу.повнота буття. Тема кохання поєднується з красою. Лір.герой прагне відкрити дух.цінності. Збірка «Знак терезів»(1932) орієнтована не на ті цінності, які турбували письменника, Стопи позначені як параграф.

У роки війни одна за одною виходять збірки поезій Рильського -«За рідну землю» (1941), «Слово про рідну матір», «Світова зоря», «Світла зброя» (всі три в 1941 році); «Велика година» (1943), «Неопа­лима купина» (1944), книга публіцистичних статей російською мовою — «Народ бессмертен» (1942).

Максим Рильський справедливо вважається визнаним майстром пейзажної та інтимної лірики, які зливаються у його віршах в єдину нероздільну мелодію. Реалістичність світосприймання, любов до рідної землі, природи, до людей сповнюють рядки віршів поета з перших днів творчості. Рильський — великий майстер звукопису. Його поезії звучать мелодійно, легко, природно.

Основні риси індивідуального стилю Рильського криються у гар­монійному поєднанні традицій класики з новаторством у тематиці, образності, мові; в своєрідній інтимності поетичних розмов з чита­чами; в умінні відтворювати загальні ідеї через поетичні деталі; в оптимістичному світогляді, невсипущій творчій енергії.

Для віршів Рильського характерними є простота вислову, мело­дійність звучання, чіткість архітектоніки. Поет завжди дбав про гармонійну єдність змісту і форми.

У Рильського своя улюблена тематика. Протягом усього творчого життя світлим акордом звучить мотив любові до Вітчизни, до свого народу, його культури й мови.

У поезії майстра напрочуд багаті художні засоби. Епітети настільки оригінальні, що їх можна назвати власними епітетами Рильського. Часто це складні слова: громоносна лавина, ріки ясноводі, стокрилий Київ, срібноперий дим, білокипучий сніг, сонценосна блакить, ранок рум'яно-морозний.

Характерною рисою поетичної мови Рил. є часте вживання стилістичних фігур (анафори, звертання, риторичні запитання й оклики, інверсії).