36. «Маруся Чурай»

Роман у віршах «М.Ч» складається з 9 різних за обсягом частин. Сюжет розгортається двома лініями: Особистою – доля М.Ч. та історичною, пов’язаною з боротьбою укр..народу за своє визволення з-під влади польської шляхти.

В експозиції твору поетеса повідомляє що Полтава згоріла влітку1658 року і всі книги про місто згоріли у тім числі й про справу Марусі Чурай. Увага зосереджена навколо судової процедури - судять Чураївну за вбивство козака Гриця Бобренка. Процедуру судочинства передано з історичною достовірністю, найактивнішу позицію у суді займає козацтво, що бориться за справедливість. Перший розділ завершується смертним вироком, але вина Марусі та причина її мовчанки у суді залишаються нез’ясовані. У другому розділі особисту біду Марусі поетеса вписує у контекст національної історії, замальовуючи полтавський полк, що йде на війну. На початку розділу апатичний стан свідомості, байдужість до власної долі, зомбоване повторення героїнею судового вироку: “Я теж убивця”, відчуття зайвості в людському оточенні вже є ознаками цілковитого перетворення героїні у свою протилежність. Однак цей пасивний, непритомний стан майже безслідно розвіюється після легкого, спокійного сну, в якому скам’яніла (а скоріше – замурована) душа пригадала себе “в свою найкращу пору”, де немає ні зовнішніх мурів, ні тюремних стін. Для подальшого розкриття цього нового характеру головної героїні, оживлення спогадів принципово важливим є зовнішній першопоштовх зміни свідомості. У романі цим дієвим резонатором пробудження, морального опритомнення є звуки збирання козацького полку у похід.

Маруся не звинувачує Гриця за зраду, а картає себе, бо не зрозуміла одразу що вони нерівня. Кульмінацією в розвитку першої сюжетної лінії є гімн кохання, що Маруся складає, звертаючись до сонця. Маруся прагне зрозумітиі Бобренчиху, і Галю і навіть Вишняка, хоч їй і важко прийняти таку мораль, де люди йдуть на компроміси з совістю. Навiть кохання, потьмарене зрадою, невмируще, як пам'ять про найвищий злет душi. Це велике почуття запалило в серцi Марусi Чурай нетлiнний вогонь творчостi

У 4 розділі розкривається образ Івана Іскри сина гетьмана Якова Острянині. Характером іван дуже близький до марусі. У цьому розділі зображено також гетьмана Богдана Хмельницького, до якого звертається по допомогу Іван, і рятує таким чином Марусю. У п’ятому розділі страта Маруся Чурай, що йде на ешафот, нагадує розпяття Христа. Так само як і на Голгофу суне юрба, напираючи один на одного. Але натовт переживає катарсис, вибухнувши риданням, коли марусю виправдали. Пошуком вже не себе, а того втраченого зовнішнього ладу і є Марусин похід на прощу ­– єдина дорога у безвиході трагедії, подолання почуття безсилля супроти логіки “твердого світу”, який зруйнував не тільки мрію, але реальний простір єдиного затишку – тепло рідної “лелечої” хати. Міфологема шляху доповнює попередню символіку просторово-часової орієнтації хронотопом успадкованого досвіду, що досягається введенням образу мандрівного дяка, в якому вгадуються характерні риси сковородинського типу мислителя. У зображення головної героїнi iсторичного роману Лiна Костенко майстерно переплiтає особисте, нацiональне й загальнолюдське. Поетеса протиставляє високу духовнiсть мiщанськiй ситостi, яка губить душу людини. Маруся увiчнила своє кохання в пiснях. I тепер вони мандрують вiд поколiння до поколiння, непiдвладнi старiнню i смертi, бо пiсня - то безцiнний скарб людського духу у романi "Маруся Чурай"

37. Лірика Ліни Костенко. Провідні мотиви, художня специфіка.

У першій збірці Ліни Костенко "Проміння землі" (1957р) були окреслені основні ліричні мотиви: історія, кохання, традиція, поетичне слово. підкреслюється важливість обов’язку митця, який прагне до щирості у спілкуванні з читачем. Тут знаходимо громадянські настрої, гостру стурбованість байдужістю світу, вразливість тонкої людсько натури, схильність до іронії, фольклорні мотиви, відчуття гармонії зі світом, пов'язаної в поетеси з постаттю Григорія Сковороди, вплив східної філософії. Сюди входить поезія «Доля». Поетеса розмірковує про ту ношу, яку вона взяла на свої жіночі плечі. виходять збірки "Вітрила" (1958) та "Мандрівки серця"(1961). Не дійшли до читача книжки "Зоряний інтеграл" (1963) та "Княжа Гора" (1972). Після багатьох років мовчання виходить збірка поезій «Над берегами вічної ріки»(1977), за нею - "Неповторність" (1980). Ідея зіткнення неповторності і буденності, стандарту лунає в “Кольорових мишах”. Поетеса розкриває універсальну ситуацію, яка могла б відбутися де завгодно. Десятирічна Анна – небуденна особистість, що виділяється з-поміж інших, загал не приймає цього, адже людей задовольняє стандартність, звичність. Сусід подав на неї позов через кольорових іграшкових мишей. Індивідуальна неповторність не сприймається іншими, утім поетеса закликає до неї, до прагнення пробудити індивідуальність, її вабить неповторне у житті. у вірші "Сосновий ліс перебирає струни..." Ліна Костенко наголошує на діалектичній єдності того, що відпливає, і того, що залишається незмінним у житті, історії. Лірична героїня робить екскурс у минуле, шукає талановитого митця, який прожив майже 90 років – Мікеланджело, утверджує безкінечність пошуку у мистецтві. Провідні мотиви творчості: природи, пам’яті, любові. До збірки «Неповторність» входить цикл інтимної лірики «Тихе сяйво над моєю долею», тут превалює психологічне начало, прослідковується динаміка почуттів – від окриленості коханням, від пристрасті, яка заполонила все до болю втрати коханої людини. Утверджує благородство почуттів. «Я дуже тяжко вами відболіла» - біль розлуки і вдячність, пристрасні почуття і усвідомлення неминучості у житті. Контрастність почуттів, переживань, складність стану героїні передається прийомом оксюморону: «зойк у мовчанні». Не зважаючи на втрату коханого, в її житті залишається приємна згадка- це вже щастя. У цьому циклі виявляється ностальгія за часом лицарства, коли жінка була об’єктом поклоніння – культ жіночості, спрага за справжністю почуттів. «Пелюстки старовинного роману»: прагнення піднести ідеал краси почуттів, відійти від буденності, звернення до музичних начал, старого співака, який виконував романс. Образ коханої людини у циклі незабутній, п’янкий, з неповторним голосом, рідним тільки для того, хто кохає цю людину, утверджується глибина почуттів та лицарське начало. В інтимній поезії утверджується емоційне та ірраціональне начала, феміністичні погляди на стосунки, прагнення бачити жінку гордою, незалежною, втілення жіночності, утвердження жіночого начала. «Тихе сяйво» наголошує на неповторності кожної миті в житті людини, на необхідності почути тихі кроки щастя.

Природа у ліриці Костенко аморфізована, олюднена, діалог з природою наштовхує на діалог з людьми. Для поезії х-на притчевість, зображення драми людського життя: «Виходжу в сад, він чорний і худий», тут сад розмовляє з ліричною героїнею так, як літня людина. Поезія «Цей ліс живий» присвячені Ю. Цвіркунову, в ній утверджено неповторність природи, вона персоніфікується, олюднюється. Важливість розуміння гармонії з природою, налаштування душі на творчість. У пейзажній л-ці Костенко виразно виявляє прийом алітерації, асонансу: відчуття смутку ліричної героїні, краса природи. «осінній день» осінній смуток, біль, ностальгія(багато літер «с») певне поєднання голосних і приголосних звуків, які передають смуток ліричної героїні, роздуми над особистою драмою життя, втрата найдорожчої людини. «Двори стоять у хуртовині айстр»: відчуття природи, яка дає можливість зрозуміти глибокі почуття у контексті вічних категорій «людина і час».

Один із важливих мотивів у збірці «Неповторність»(1980)– мотив памяті. Основними джерелами формування історичної пам’яті стали національна історія, згадки про воєнне дитинство, пошуки витоків рідного народу, переосмислення міфологічних мотивів та образів. 3 цикли : «Обличчя», «Тихе сяйво», «Інкрустації». Тут ідеться про неможливість втрати своїх коренів, важливість збереження духовних основ, лдина і час постають як вічні цінності. До останнього циклу входять «Тіні незабутих предків»: мотив зв’язку з родом, гордий непоступливий характер діда Михайла та її бабусі, для яких х-на вірність своїм принципам, д. Михайло(храмостроїтель) зображений як святий, нероздвоєний, береже історичну пам'ять.

Мотив памяті пов'язаний також з подіями вітчизняної війни: «Мій перший вірш, написаний в окопі», «Пастораль ХХ ст..»На фоні природи розкривається воєнна трагедія- троє пастушків знайшли гранату, яка вибухнула. Звучить мотив дитинства, “вбитого на війні”, передано враження, що залишилось у дитячій пам’яті, від жорстокості, насилля та руйнівної сили війни, що протиприродна за своєю сутністю. Тож, основою памяті стає біль, який залишається на все життя. Мотив пам’яті у віршах про природу поєднується з екологічним мотивом - чорнобильська трагедія (“Страшний калейдоскоп”, “Летючі катрени”, “Стоять озера в пригорщах долин”, “Я вам цей борг ніколи не залишу”, “Атомний вій...” та ін.). Поетеса закликає до осмислення трагічного протистояння: людина – природа. Лірична героїня цих віршів несе читачеві глибоку думку – збіднення природи веде до духовного збіднення людини.

Одним із основних джерел творчості Ліни Костенко є національна історія. У віршах “Древлянський триптих”, “Чадра Марусі Богуславки” тощо, авторка оцінює події минулого, руйнуючи усталені, популярні міфи та підриваючи благоговіння до історичних осіб. Ліричне осмислення конкретних історичних подій, фактів минувшини в поезіях “Чумацький віз”, “Чигиринський колодязь”, “В маєтку гетьмана Івана Сулими” тощо постає одночасно в декількох часових вимірах, завдяки чому поміщається в ланцюжок всієї історії. Сутність таких творів складає пізнання історичного буття, усвідомлення нерозривного зв’язку часів та епох.

Для Ліни Костенко актуальною стає проблема служіння митця народові. «Сад нетанучих скульптур» - це книга про незнищенність творчого пориву, одвічне прагнення любові й гармонії.