28. „Собор” о.Гончара: проблематика, символіка, конфлікти.

У 1968 р. написаний роман. З’явилися лише 2 позитивні відгуки і відразу була організована очернительська критика. Автора звинувачували в очернительстві радянської дійсності, підкресленні бездуховності, що не відповідало ідеологемам тогочасної епохи. Назва роману концептуальна: собор – символ духовності (бережіть собори своїх душ); конкретна архітектурна пам’ятка козацького зодчества, яка була споруджена на вшанування Запорозької Січі після її зруйнування Катериною 2-ю. Це символ козацької вольності, символ традиції українського народу. Надрукований у 1988 р. Причини появи: розгул безвідповідальності, чиновницького свавілля, проблеми бездуховності. У основі твору конфлікт між будівниками, або творцями, і руйнівниками. У полі зорі автора гострі проблеми духовності і бездуховності. І акцент на цих проблемах обумовлює превалювання публіцистичності над художністю. Ця риса і є підставою для визначення діаспорною критикою цього твору, як типово соцреалістичного. У автора головна увага зосереджується на негативних тенденціях тогочасної дійсності – на зростанні бездуховності порівняно із зростанням науково-технічного прогресу. Одним із центральних мотивів є мотив історичної пам’яті, збереження духовних цінностей, тому образ собору посідає досить важливе місце у структурі твору. Навколо собору і розгортаються основні конфлікти твору. Через ставлення до нього розкриваються творці і руйнівники. Серед негативних персонажів виділяється Володька Лобода – керівник відділу культури районного масштабу, - який вміє пристосовуватися до різних суспільних ситуацій. Його називають і батькопродавцем, висуванцем, генієм руїнництва. Це людина, яка розуміє красу і значення собору, але заради кар’єри не може зупинитися перед його руйнацією. Ця руйнація носить модифікований вигляд – мотивування ліквідації собору інтересами трудящих, бо на тому місці буде побудоване кафе „У козака Мамая”. Назва кафе є теж невипадковою, бо будуть збережені народні, фольклорні традиції, але це тільки слова. Ніхто не турбується про збереження тих народних традицій. Така думка тільки просуває Володьку по шаблям кар’єри. Важливе значення має проблема батька і сина. І невипадково автор називає його батькопродавцем, підкреслюючи, що людина, яка зневажливо ставиться до духовних цінностей, не зупиниться перед зрадою батька. Перед виконанням звичайного синівського обов’язку – догляду за батьком. Він віддає його до будинку людей похилого віку, підкреслюючи своїм вчинком ще більшу аморальність. Ця аморальність у ставленні до батька обумовлюється ставленням до традицій. Цей негативний персонаж змальований виразніше, ніж позитивні персонажі. Носії позитивного начала – брати металург Іван Баглай і студент Микола Баглай – виступають досить схематичними і не розкриті, як характери, вони є рупорами авторських ідей. Це важливі думки про збереження духовних цінностей.

Розкриваючи протистояння руйнівників і творців, автор робить екскурси в минуле. У структурі роману є 2 вставні новели: „Чорне вогнище” і „Бхілайське вогнище”. У „Чорному вогнищі” говориться про події громадянської війни і руйнівну силу анархізму. Згадується виразник цього руху Н.Махно і змальовується, як жертва анархізму. Духу анархізму протиставляється позиція шанувальника старовини академіка Дмитра Яворницького, який зберігає від руйнації собор, відстоює історичні духовні цінності. Тому цей екскурс важливий для розкриття руйнації уже в 60-х рр. „Бхілайське вогнище” – розповідь про виконання інтернаціональної місії металургом Іваном Баглаєм, який допомагав у будівництві комбінату у Індії. І випадково потрапив до невідомих племен, які надали йому допомогу. Цей епізод важливий тим, що підкреслює думку автора про важливість мови між людського спілкування, незалежно від націй. Була мова взаєморозуміння, взаємодопомоги.

Поряд з проблемами духовними у творі ставляться проблеми екології природи. Автор розвінчує різні прожекти щодо руйнування природи: створення потужних металургійних комбінатів, штучних морів, через які знищувались багаті ґрунти і це призводило до подальших їх руйнацій. Цим фактом застерігає від бездумного використання природних багатств, робить акцент на відповідальності перед сучасними і майбутніми поколіннями.

29. «Сад гетсиманський» (документ тот. Епохи, Винниченко). Твір заснований на історичних подіях. Важливу роль відіграє документальна основа. Трагічні події 37-39 років, в основі – доля родини Чумаків і полятвязня Андрія Ч. Тоталітарні система змальовується як середньовічна інквізиція. Твір відзначається екзистенцій ним дискурсом. Одна з важливих проблем – розкриття людини у межовій ситуації, коли людина знах між життям і смертю. Автор говорить про людину як про найвеличнішу і найнещаднішу з усіх істот. Твір має автобіографічну основу, також у ньому відчутна фольклорна стихія, ритм народної думи( на початку твору опис родини чумаків. В основі перших картин – розповідь про родину, смерть батька, на похорони з’їжджаються усі сини, які мають високі чини: командир дивізії – Микола, моряк чорноморського флоту –Михайло, пілот і командир військової авіації – Серга, сестра Галя. На засланні перебуває наймолодший син Андрій – авіатор, він тікає і опиняється в цей час вдома. Рідні стоять перед вибором прийняти Андрія зрадника держави чи ні. Брати прийняли його, але хтось доніс на нього і Андрія знов заарештували: котельня у Харкові, потім – холодно гірська тюрма. В ув’язненні його мучить думка : Хто зрадив? Мотив вірності і зради, готовність йти на свою Голгофу,біблійні образи-символи. Країна Гетсимантія – країна зрад, страждань, згадується історія про каїна та Авеля (легенда актуальна для кожного в’язня. Автор вдається до ретроспекцій: дитинство Андрія, клятва братів на Великдень, коли вони дізналися історію про Христа, тут підкреслюється важливість духовних цінностей, родової єдності. Умови у в’язниці порівнюються з потойбіччям з лабіринтом,точно зображена поведінка людей тоталітарної системи , скрізь розповсюджений старах. Андрію все здавалося сірим, відчуженим( коли його везли містом до в’язниці). Все змушує людей бути наполоханими. Таким постає Харків 30-х років. Не кожна людина може пройти через такі умови, фізичні тортури, тому мало хто витримував таке життя. Перебував у камері 10кв.м по 28 чоловік, не дозволялося користуватися ніякими речами, умови нестерпні, щоб принизити людину. Але люди все одно прагнули знайти вихід: говорили про живопис, художні твори, прагнули зберегти людську сутність. Підкреслюється жорстокість, відчуття безкарності, підступність, дволикість людей, в образі наглядача Мельника. Страшні розправи над в’язнями чинив саме він. Коли людей розстрілювали, то мельник добивав їх. Про ці таємні нічні розправи ніхто не знав. Усі ці події розкриваються через переживання, внутрішній світ Андрія, сильного волею. Коли виникла підозра, що рідні люди його зрадили хоче покінчити життя самогубством. Бо життя втрачає толді сенс. Слідство, яке не змогло фізично зламати Андрія вирішило зламати його духовно – фальшивий донос старшого брата миколи, підозра в тому, що донести могла кохана Катря. Пізніше Андрій дізнався, що брати теж були ув’язнені, а Катря в умовах в’язниці збожеволіла. Суд приговорив усю родину до розстрілу як представників військового заколоту. Брати і сестра Галя відчувають єдність, вони залишаються разом не зважаючи ні на що – 25 років каторги. Не було сподівання на порятунок. У кінці твору Андрій дізнається що зрадником був приятель родини о. Яков. Для родини було важливим що вони до кінця були вірними один одному, не зрадили. Порівнюється тогочасність з часом Івана Грозного, авторитарна система – диявол, протистояння між носіями гуманістичної ідеї і жорстокістю авторитарної системи. У романі автор показує людей сильної волі, змальовує їх романтичними натурами, парадокс системи : хто ув’язнив – став в’язнем.

30. Роман В. Барки «Жовтий князь»-це перший в укр..літ.ве­ликий прозовий твір, присвячений нац.-ній трагедії України-голодомо­ру 1933 року. Сама назва його символічна. Жовтий князь-це уособлення зла, голоду й самого Диявола. Матеріал для твору письменник збирав протягом 25 років-від часу само­го лихоліття до початку оформлення тексту. Один земляк залишив В.Барці невеликі за обсягом особисті спогади, де описав долю близької йому роди­ни. Автор «Жовтого князя» дав цій сім'ї прізвище Катранників, але все, що су­дилося уявою письменника пережити цій родині, він бачив на власні очі, пе­режив сам, чув від очевидців. У 1933 році В.Барка відвідав родину свого брата на Полтавщині і був вражений до глибини душі тим жахіттям, подібне до якого випаде на його долю на Кубані в 1934 році. Тема голодомору була заборонена в нашій літ.більше ніж півстолі­ття. Не визнаний цей факт офіційно і донині.

У самому змісті роману - 3 плани. Перший-це реалістичне зображен­ня нещастя в сім'ї селянина-як страждають і помирають один за одним рідні — старенька мати, діти; як добувається їстівне усіма мислимими і не­мислимими способами-викопуються торішні овочі, уживається мерзла ко­нина з дохлого коня; як люди пускаються в розпачливі мандри за хлібом, і там їх чекають облави, масові розстріли та знищення. Другий план — це опис не­звичайних змін у душевному житті кожного в родині, що вже гине. Більшістю жертви голодомору, хоч і мертвотно байдужі до всього, крім їстівного, все ж зберігають справді людські почуття: любов до ближніх, дружбу, взаємодопо­могу, святість та побожність на відміну від своїх губителів, які мали харчів у достатку із закритих розподільників. Третій план — духовний: висвітлення явищ вищої сфери через церковне життя, віру.

У творі розповідається про життя Мирона Катранника і його родини - матері, дружини, трьох дітей - від осені 1932 до жнив 1933 року. Мова йде про звичайну хліборобську сім'ю, яка живе за християнськими звичаями, в атмосфері сімейної злагоди.

Роман підіймає широке коло одвічних проблем: життя і смерті, добра і зла, родинного виховання...

Персонажі, які протистоять один одному і знаходяться по різні боки моралі, - це простий селянин Мирон Катранник і Григорій Отроходін, що очолює кампанію нищення селян в окрузі. У кожного з них своя віра: у Мирона - християнська з її десятьма заповідями, у Григорія - партійно-більшовицька.

Мирон - звичайний сільський чоловік, «світлий словом і серцем»; Григорій — такий, що «пересту­пить межу». Для Катранника важливо жити в родині, оберігаючи її мирне існування за будь-яку ціну. Отроходін задля власної кар'єри готовий знищувати все. Люди для нього - ніщо. Мирон постійно дбає про свою сім'ю, шукаючи чогось їстівного. Отроходін теж постійно шукає - де б відібрати щось, що б зробити для все більшого утвер­дження своєї необмеженої влади на селі. Але зіткнення цих персо­нажів відбувається зовсім в іншому плані. Причиною їх протистоян­ня стає предмет великою мірою символічний - церковна чаша.

Письменник, описуючи зіткнення двох ідеологій, двох різних світів, звертає особливу увагу на такі аспекти духовного виміру, як національний, морально-етичний та філософський. Мирон Катранник приваблює до себе найголовнішими рисами простої трудящої людини- людино-любством, повагою до праці, любов'ю до землі. Автор уособлює в цьому образі духовну силу нації. Катранника недаремно поважають люди. До нього ідуть за порадою, саме йому передають для зберігання церковну чашу. Він постійно шукає шляхи виходу із загальнолюдської біди і не перестає боротися навіть доведений до смертної межі. Все ж Мирон помирає. Але залишається його син, який успадкував від батька любов до життя і повагу до людини праці. Письменник наділив Мирона справжніми рисами укр.нац.характеру-лагідністю, покірністю, беззастережною вірою в Бога, у долю, жагою до життя, повагою до жінки, відпо­відальністю за долю дітей. На відміну від нього Григорій Отроходін всі свої життєві сили спрямовує на те, щоб будь-якою ціною піднятися вгору .

Так у романі проблема життя і смерті, життя на рубежі смерті набуває філософського аспекту - загальнолюдської значимості. Вона є головною в романі. Автор стверджує, що неможливо знищити душу, яка вихована на красі та гармонійності життя.

Незнищенність цієї душі - головна ідея твору.

Зверненням до Біблії пройнятий увесь текст. В.Барка то вважає, що на долю укр. селян випав іспит, то знаходить причину нещасть у нешанобливому ставленні народу до віри. І не помічає, що правду він уже сказав.

Страшними у романі є епізоди руйнування храмів Божих, масове гоніння віруючих. Символічного змісту у творі набувають назви релігійних предметів. Церковна чаша виступає в романі символом духовного Світла, спасіння, яке неодмінно прийде. В.Барка не піддає сумніву існування душі. Він вважає її тим, що пов'язує людину із Творцем. Символічно звучить назва роману. «Жовтий князь» є символом зла, демонської сили, голоду.

Через символіку багатьох образів письменник порушує значеннєво важливі проблеми. Тому вмотивовано у творі з'являються такі образи, як мертві птахи, що падають з неба, син з рудим ящуром, жовтий колір обличчя Отроходіна, жовті стіни державної установи та ін.

В.Барка вірить у відродження укр.народу. У наш час цей твір звучить як застереження від помилок минулого. У ро­мані прославляється сила людського духу і віри.

31. Поема-симфонія «Сковорода».

Поема присвячена розкриттю духовних, моральних пошуків Сковороди, які були близькі сумнівам і протиріччям самого Тичини. Видана у 1971 році. Тичина визначав симфонію як літературну форму складною поліфонією ліричних та епічних елементів. У структурі твору взято бетховенський принцип алегро (емоційно-звуковий контраст, нарощування висоти звучання і різкий спад). Первинний варіант симфонії був більшим за розміром. Характеризувався багатством мотивів: сократівський мотив самопізнання, мотив внутрішньої гармонії людини і світу. Жанрова поліфонія: поєднання ознак симфонії, поліфонічної поеми, памфлету, фельєтону. Сюжетна частина – власне симфонія, фантасмагорична частина – драматична поема. Складається з 19 розділів, 15 з яких – поетичне мотто (епіграф), що виражає лейтмотив розділу; стильова поліфонія виявляється у поєднанні романтизму, реалізму, експресіонізму, імажинізму; характерна і віршова поліфонія. У творі характерно поєднання вірша і прози, поєднання 5-стопного ямба і вільного ямба. В основі – розкриття пошуків філософа Сковороди, динаміку яких прослідковує автор. Сковорода, перебуваючи у Китайській пустелі, прагне до самопізнання через природу, через гармонію зі світом природи. Для розуміння його внутрішнього світу важливе значення мають центральні образи-символи саду і поля: вони символізують внутрішній світ і зовнішність людини. Для Сковороди характерний образ саду («Сад божественних пісень»). У зв’язку з революційними подіями (Коліївщина), герой починає усвідомлювати недостатність тільки самопізнання, само погляд тільки у спілкуванні з природою, усвідомлення через страждання випробувань, потребу конкретної участі митця у суспільних подіях. Герой їде Україною і бачить сліди Коліївщини, усвідомлює необхідність відходу від споглядання реальності, відбувається зіткнення 2х начал – споглядання і боротьби, що лежать в основі морального катарсису (через очищення герой приходить до усвідомлення необхідності конкретної участі у революційній боротьбі). Автор модернізує постать Сковороди. Розкриває внутрішнє протиріччя Сковороди. Важливу роль грають картини видіння, також суперечності (діалог з Чорно богом – символ Мефістофелівського начала у творі Гете «Фауст») – диявольське начало у сумнівах Сковороди, яке він долає. Висновок: єдність і наближення до революційних подій. Фантасмагоричні істоти: панна, пані, які переконують його у наближенні, а не спогляданні. Автор розкриває важливість духовних пошуків Сковороди. Трагедія Сковороди як особистості у тому, що він не зміг протистояти диктату з верхівки.