11. Роман «Місто» Підмогильного

Роман був написаний 1928 року. Тут автор порушує проблеми існування особистості, проблеми духовного і тілесного, раціонального і ірраціонального, розумового і чуттєвого. До роману були використані 2 епіграфи, які розкривають внутрішню концепцію твору: 1 взятий із твору «Моед Седер» талмуд – співвіднесеність духовного і тілесного в житті людини (6 прикмет має людина: 3 схожа вона на янгола і 3 на тварину), 2-ий взятий із «Таїс» Франса (філ роман-притча про куртизанку, з грец Таїс – чарівна), Пафнутій вирішив поставити її на праведний шлях, та закохався і не може без неї, хоче її, йому важко подолати тілесні бажання – як можна бути вільним, коли маєш тіло, боротьба тілесного і духовного). Місто – моноцентричний роман, в центрі роману Степан Радченко, селюк, що приїздить до міста здобуати освту. Автор показує людину у чужому просторі, місто є чужим для героя, але поступово це ставлення змінюється. Він випадково потрапляє на літературну вечірку, ця випадковість обумовлює бажання Радченка стати письменником. Він залишає навчальний заклад, розуміє, що потрібно самоосвіта, фарсово читає твори. Через стосунки Радченка з жінками розкривається колізія духовного і тілесного, яка заявлена в епіграфах. Радченко вважає, що місто треба завоювати, бути господарем у ньому, але все одно відчуває абсурдність буття у місті. На перший план висуваються екзистенцій ні проблеми: проблеми зайвості, самотності у місті, завуальована проблема писати у 20-ті роки. Радченко прагнув знайти вихід з абсурдного життя, хотів втопити свою нудьгу у стосунках з жінками, в нього було 5 романів: Надійка, Мусінька, якій було 42 роки, Зоська, городянка, Балерина рита, повія, романи Степана уособлюють конфлікт між розумом і тілом, який є частиною конфлікту між мрією і дійсністю залишається нерозв’язаним єдиний вихід для людини – відкинути ілюзії і сприймати дійсність такою, як вона є (стосунки з Ритою).

12. 97

Добре знаючи життя села Куліш дуже яскраво розкрив тему, яку всі замовчували: голод, насильне вилучення церковних коштовностей, людоїдство. М. Куліш створив правдиву драму “97”, яка стала твором світового рівня. Перед читачем постають картини двадцятих років, кінець громадянської війни, розруха, занепад господарства, неврожай, а тут ще продзагони відбирають до зернини те, що вродило, ???хліб вивозився до Москви і Петрограда. Це все спричинило страшний голод. Користуючись нагодою, більшовики вирішили упокорити незадоволене селянство та завдати нищівного удару по релігії, церкви. З цією метою урядом було дано вказівку під приводом закупівлі хліба для голодуючих забрати церковні коштовності, а саме духовенство знищити. Насправді ж церковні цінності повинні були поповнити державний фонд, щоб запрацювала нова бюрократична машина. Розкрити ці дії і повинна була п’єса М. Куліша. Правдиво змалювавши післяреволюційне село в період страшного голоду, автор не користується тільки чорною або білою фарбою. Хоч і він відчуває антипатію до персонажів багатіїв, але справа тут не в соціальному статусі, а в їх людських цінностях. Заможні люди в той період були завжди нагодовані. Багатії, які не відчувають голоду, ? люди брехливі, підступні, здатні на підлі вчинки. Так, багатій Гиря за окраєць хліба купує людські голоси, годує з рук, як дворового пса, комітетчика Панаса, тільки, щоб доскочити до влади. Чи протистоять бідні селяни, які із симпатією прийняли нові віяння, але несправедливість, голод затьмарює ідеали революції, сіє зневіру. І ось вже проста селянка Ганна Стоножка зі злістю кидає докори сину Васі: “Ой лишенько! Так от що слобода наробила!” З кожною дією у п’єсі загострюється конфлікт. Село вже поїло собак та котів, а тут ще прокотилася чутка, що церковний сторож Ларивон та його дружина Орина порізали і поїли своїх дітей. Громада вимагає кари для дітовбивців. Голова комнезаму Мусій Копистка ??людина великої сили волі??? добре розуміє, що ці люди вчинили злочин, але не погоджуються на самосуд. Він знає, що це провокація, бо якщо він відмовиться стратити людоїдів, то стратять його. Мусій вибирає власну загибель, тому що не може карати хворих людей. Гідність, з якою Мусій збирався зустрічати смерть, була винагороджена. Сергій Смик привозив хліб, обміняний на церковні коштовності, і цим врятував життя приреченим. Навряд чи можна назвати такий фінал реалістичним, але разом з тим, інший на той час був не допустимим. Проте й в такому, дещо підфарбованому вигляді драма “97” порушувала складні проблеми українського села в перші роки після громадянської війни, правдиво змальовувала складну ситуацію, коли голод душив селянство.