11. Драматургічна спадщина м. Кропивницького: жанрова, тематична різноманітність, проблематика, образи.

Визначним літературним явищем стала драматургія М.Л.Кропивницького, творчі пошуки якого тісно пов’язані зі становленням професійного театру в Україні. Драматургічна спадщина М. Л. Кропивницького – це понад 40 п’єс. Формування естетичних поглядів М.Л.Кропивницького відбувалося під впливом критичних статей М.Добролюбова та творчості О.Островського. Вже у першому творі Кропивницького «Дай серцю волю, заведе в неволю» поряд з побутовими, етнографічними епізодами зображені соціальні відношення у пореформеному селі, протиріччя поміж біднотою та багатіями.

Талант драматурга з особливою силою розвився у 80-90-ті роки. Його п’єси у цій період досягли високого реалістичного звучання, торкалася гострих соціальних питань. Драма «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» вже своєю назвою підкреслювала, що надії народу на полегшення свого положення після реформи даремні. Значну гостроту набули соціальні проблеми у драмі «Глитай, або ж павук». В ній відтворені реалістичні картини класового розшарування на селі, жорстока експлуатація сільської бідноти глитаями та ростовщиками. Серед інших п’єс Кропивницького є: «Дві сім’ї», водевіль «По ревізії», жарт «Пошились у дурні» та ін.

Темою творів „ПР”, „Глитай або ж павук” є зображення життя пореформеного села через призму соц-класових і міжлюдських взаємин, аспекти зображення якої: поява нового соціального прошарку „чумазого”, посилення його впливу на селі; продажність, нікчемність, неуцтво сільської адміністрації. Пріоритетними проблемними рівнями є мор-етичний і соціальний, які синтезуючись за принципом оксюморону, утворюють соціальну мораль, за якою критерієм оцінки людини є минуще (зв’язки, становище в соціальній вертикалі (Йосип Бичок, Писар, Старшина). Для позитивних персонажів таке поєднання є неможливим, психологія ж негативних персонажів абсолютно вписується у оксюморонну соціальну мораль (Й. Бичок).Образи показані виключно в одному ракурсі як нікчемні, тому вони психологічно статичні. Філософський рівень проб-ки „Гл” виявляється підтекстово через проблеми вірності та зради. Гріха та спокути, життя і смерті, у ПР практично не виявлений. За жанром „Гл” – соц-побутова драма з елементами психологічного аналізу, ПР – це сатирична комедія, основним засобом зображення образів тогочасної дійсності є драматизм і трагічний сміх, оскільки автор обрав для показу ситуацію абсурду, коли людина втратила всі ознаки людського і перетворилася на механізм абсолютно неефективний, навіть для виконання елементарних функцій. Показуючи діяльність сільської розправи, тупість, хабарництво. Неуцтво старшин, писаря Кроп. Викриває безглуздість самодержавства, бюрократичної машини, отже з фарсового сміху виростає художнє узагальнення прогнилості царизму .

12. Драматургічна спадщина м. Старицького: жанрова, тематична різноманітність, проблематика, образи.

Багатогранним був талант письменника і драматурга М.П.Старицького, автора численних історичних романів (трилогія – «Перед бурею», «Буря», «Біля пристані»; «Руїна», «Молодість Мазепи», «Розбійник Кармелюк»). Дбаючи про розширення репертуару українського театру, Старицький вправно обробив ряд мало сценічних п’єс різних авторів та інсценізував багато прозових творів українських, руських та зарубіжних письменників – «За двома зайцями», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Сорочинський ярмарок», «Утоплена», «Юрко Довбиш», «Циганка Аза» та ін. Переосмислені та значно художньо удосконалені, ці обробки стали по суті новими самостійними творами. Серед власних п’єс Старицького найвідоміші соціально-побутові драми «Не судилось», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Талан», низка дотепних водевілів. У основі своїй творчість Старицького реалістична, демократична змістом і спрямуванням, перейнята гарячим почуттям любові до рідного народу та його героїчного минулого. Драматург широко освітив тему пригноблення глитаями сільської бідноти, виступив проти темряви, що панувала в українському селі, виражав думку про необхідність працювати на благо народові.

Важливе місце в творчості Старицького займала історична тематика. В п’єсах «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Остання ніч», «Оборона Буші» показано героїчну боротьбу народних мас за соціальне та національне звільнення. Своєю творчістю Старицький збагатив репертуар українського театру, підняв його суспільно-виховне значення.

Драма «Талан» (1893). Правомірно, що Ст., який мав уже на час написання п’єси досвід не тільки драматурга, але й організатора театральної справи, звернувся до теми зображення життя провінційних акторів. Відповідним є й підзаголовок п’єси «Із побуту малоруських акторів». Присв М.К.Заньковецькій, яка і стала прообразом Лучицької. Роль епізодів п’єси Ст.. взяв із біографії Заньковецької: розмова Лужицької з редактором газети Антиповим, відтворює спробу відомого книговидавця і театрального критика Суворіна залучити Заньковецьку до театру» в образі Ганни Кулішевич вгадується акторка Карпинська; Степан Безродний має риси самого Ст. конфлікт твору пов'язаний із морально-етичною і психологічною проблематикою: проблеми підступності, егоїзму, цинізму людей, які керують прагматичною метою нищать духовно, фізично тих, хто не може жити за законами буденщини: взаємини Лучицької з Котенком, акторкою Квятковською, матірю Квітки, Оленою Миколаївною; проблеми недовіри, підозри. Уставлені до коханої людини Лужицька-Климент-Квітка.; проблема відповідальності за вчинки – честь і безчестя. Кординальних змін у п’єсі зазнав тільки образ Лучицької, тому й психологічна проблематика пов’язана з її образом: це проблеми внутрішнього розкріпачення людини, яка кидає виклик міщанству, захищає великі ідеали мис-ва. Образ Квятковської хоча і змінюється, проте це швидше мелодраматичні зміни (божевілля персонажа). Інші персонажі статичні у своїй позиції, фінал не позбавлений пафосності (заповіт вмираючої Лужицької молодим акторам). Мелодраматичні елементи, пов’язані з покаранням зла: Квятковську обікрали, Котенко прогорів як режисер. Це драма, побутова п’єса з елементами психологічного аналізу, літературним кон-том є драма Тоб. ЖМ, з образом Івана Барильченко. „Богдан Хмельницький” 1-ша ред.(1887 р), 2-а ред. були заборонені цензурою до друку і вистави. В 3 ред. (1896 р.) драма була дозволена до друку і постанови, але без епілогу. Іст. анахронізмом є показ участі М.Кривоноса у Переяславській раді, який згодом помер від чуми, Івана Богуна, який у той час охороняв кордони Укр. далеко від Переяслава. Темою твору є художнє відтворення найвизначніших фактів життєвого шляху БХм, поворотних моментів, що стали основою кардинальних змін в його особистому житті і в історії долі Укр. Принцип втілення теми - висхідна градація, показана у позитивній площині до 4 дії і в негативній від 4 і до кінця твору. Проблематика представлена всіма проблемними рівнями, пріоритетним з яких є філософський, оскільки йдеться про смисл буття нації, осягнення якого здійснюється через кон-ку інд. пошуку шляху до загального добра. У цьому кон-ті виділяємо образи Хм, неоднозначного у власних рішеннях. Богуна, Кривоноса, Чорноти, які уособлюють радикальні погляди на способи здобуття істини – збройну боротьбу проти зла. Образ бандуриста - це уособлення народної мудрості, аналог Божого чоловіка в „Чорній Раді”. Морально-етичний і соціальний рівні об’єднані через поняття класової моралі (з одного боку це народна мораль, представлена образами Домахи, Насті Шинкарки, підтекстом яких є турбота про збереження національної ідентичності. З 2-го боку це образи шляхти, однозначно негативні у своєму прагненні зберегти соц. вертикаль (Чаплінський, Єлена, Ярема Вишневецький, Заремба). Психологічний рівень пов’язаний виключно з обр. Хм., бо решта - соціальний типаж, Хм. У п’єсі показаний цілісно, у всіх проявах людського ( у коханні до Єлени, яка не дозволяла йому побачити йому її егоїстичну і корисливу суть; показ Хм у мріях про абсолютну владу, суть якої не відрізняється від тієї, проти якої він повстав). За жанром БХм визначається більшістю дослідників як історична драма, натомість текстуальний аналіз дає підстави класифікувати її як трагедію, з огляду на наявність такої жанрової ознаки як фатальна помилка персонажа: не доведені до кінця військові операції, підпорядкування інтересів Укр. з союзом з іншими державами, стереотип обов’язкової Верховної Ради як вінця класової ієрархії. Трагедійні ознаки: філософський смисл твору; введення небуденних постатей, об’єктів добра чи зла (Ганна-Єлена); фатальні помилки головного персонажа; відсутність побутовизму, як опису повсякденності. У творі не показано смерть головного персонажа, але вона передбачається, Хм. Є фатально приреченим, оскільки не бачить причини і наслідку національної війни, яка обов’язково повинна мати якийсь сенс. Його немає, отже смисл особистого життя Хм. втрачено.