9. Роман Панаса Мирного «Повія»: проблематика, образи, засоби психологічного аналізу

Вперше в українській літературі Панас Мирний показав диференціацію села пореформеного часу, пролетаризацію селянської маси, зростання прірви між зубожілим селянством і збагаченими за його рахунок дуками-одинаками. Село і місто дедалі вирізнялися, ділилися, роз’єднувалися, конфліктували. П.М. не ідеалізує села. як реаліст, він не міг проігнорувати складний, трагічний процес пауперизації і розпаду села за нових капіталістичних умов. І втеча Христі з села до міста була типовим і логічно виправданим явищем. Письменник відтворив процес розбудови міст, появу промислових і торгівельних підприємств, розкішних палаців підприємців-капіталістів, збудованих руками трудового люду, переважно селянами, що повтікали зі злиднів у пошуках роботи. На Христю місто справило страшне враження, воно здалося їй хижим звіром, що намірював ся кинутися до неї. Передчуття Христі було пророчим. Життя міста змальовано в романі в його різкій дисгармонійності, невлаштованості, контрастах. Зовнішня краса міста не може приховувати тяжкі негативні сторони соціального буття різних прошарків його мешканців. Герої роману – люди різного суспільного становища, різних умонастроїв. Це насамперед його захищені жителі міста, що терплять удари долі, несучи важкий хрест щоденної боротьби за існування. Це дівчата-наймички (Христя, Мар’я, Марина), дівчата-повії і всі обездолені та принижені, що належать до соціальних низів.

10. Літературна дискусія 1873-1878 р.

Літ дискусія почалася із виступу М. Драгоманова на сторінках галицького журналу „Правда” 1873-1874 (що був органом народовців) „Література російська, великоруська, українська і галицька”. Драгоманов поставив перед собою мету: довести можливість розвитку укр. літ-ри під впливом російської. Др робить стислий огляд російської літ-ри 19 ст., міркує про панславізм, українофільство. Драгоманов визнає право укр. літ-ри на розвиток, але не бачить ні можливості, ні потреби розвивати її за межами простонародної, для домашнього вжитку літ-ри. Др підкреслює оригінальність і високий художній розвиток рос. літ-ри (Лермонтов, Пушкін, Гоголь), принижуючи літ-ру українську, приходить до висновку, що всі укр. твори залежать від рос. літ-ного процесу, називає укр. літ-ру „дитиною Росії 19 віку”. Д. Дорікає Шевченкові за брак освіти, європейської школи. Стаття буквально шокувала галицьких і російських українців, в дискусію активно включилися галицько-українські письменники старшого і молодшого поколінь (Неч-Лев). Драгоманов же намагався довести, що причиною відсталості укр. літ-ри є надання переваги націоналізмові, він стверджував, що укр. національна ідея тільки тоді має сенс, коли вона іде поряд із Росією. Неприйнятною для укр-гал письменників була порада Драгоманова пошанувати рос. народ, включаючи в свої теми творів теми про устрій Росії, про загальні її цілі і інтереси, які торкаються щоденного життя українця у правописі і у мові.

- ідейні й естетичні вади ряду українських творів Др-в пояснюється тим, що вони орієнтувалися на нерозвинені, примітивні смаки читачів. Він висунув програму розвитку літератури «З низу до гори», радячи розширювати проблематику народного життя, вдосконалювати художню форму, перекладати шедеври світової літератури.

- згодом у чисельних статтях сервілізм народовців і москвофілів провінційна вузькопоглядність («рутенців»).

Важливими були вимоги Драгоманова про необхідність плідного звязку літератури з передовими науковими і суспільними ідеями часу.

Проблема методології і методики літературознавчих досліджень, перебуваючи на рівні найвищих тогочасних європейських досягнень історико-порівняльного методу.

На підтримку Драгомановських суджень виступили: Ів. Білик, О. Терлецький, В. Навроцький.

Серед опонентів Др-ва були О. Кониський, Барвінський, І. Нечуй Левицький. Не маючи підстав для реабілітації ряду художньо безпорадних тв-в, окрім згаданих статей Др-ва та Ів. Білика, також у ст. Драгоманова «Малорусское литературное движение в 1874 г.», опоненти водночас енергійно осуджували «великорускість Др-ва» та його недооцінку нац. Своєрідності укр. Літ-ри. Мета і зміст ст. Н.Л. «Сьогочасне літературне спрямування» розкриваються у спеціальній полеміці І.Н.Л., де зазначає, що Др-в помилився, назвавши укр. Літ-ру дочкою російської, говорить, що українська література є старшою від російської. Конструктивне ж завдання зводилося до того, щоб з’ясувати сучасні й майбутні літературні прямування, душу української літератури. На думку Н.Л. українська літ-ра притримується 3-х принципів: реальності, національності, народності. Реалізм чи натуралізм в літературі потребує, щоб літ-ра відбивала правдиві реалії життя, принцип народності – уживання народної мови і відображення глибокого національного психічного характеру народу, а принцип народності, крім вимоги народної мови, включав використання епічних та ліричних форм і самого духу народної поезії.

В розпочату Др-вим літературну дискусію згодом включився і Франко. Тенденція Франкових міркувань про літ-ру полягала у наполегливих пошуках досконалих і ефективних ідейно-естетичних критеріїв оцінки літературного явища. Важливим етапом на цьому шляху була його програмна ст. «Література, її завдання і найважливіші ціхи (1878). Франко поділяв основний пафос уявлень Др-ва про художню неспроможність «вічних естетичних правил», вимоги про те, що «література певного часу повинна бути обрамленням життя, праці, бесіди і думок того часу». Франко висунув власне розуміння суспільного призначення й тенденційності літ-ри, проблеми національної специфіки і народності, реалістичного методу, зв'язок української літератури з російською, значення цього. Франко проголошує основним метод наукового реалізму, що передбачав не просто точність деталей, а відтворення глибоких основ життя в його розвитку і суперечностях.