28. Жанрово-стильова своєрідність, проблематика новелістики Стефаника

Тема села у С вирішується через показ правди життєвого стрижня, віри в доцільне існування ( новина). У Стефаника персонажі завжди показані в межевій ситуації, що дозволяє рельєфно зобразити душевний стан людини, що опинилася на роздоріжжі.

Проте у новелі «Мати» Стефаника тема села бачиться в іншому вимірі. Соціальне не накладається на психологію, мораль, а зумовлюється ними. Тут патріархальні погляді на проблему шлюбу штовхнули матір на вбивство доньки, а пізніше до засудження оточуючими її вчинку. Крім того показуючи село письменник ставить низку інших проблем, пов’язаних із соціальною дійсністю: рекрутчина (Стратився, Виводили з села), еміграції (кам’яний хрест). Образ камінного хреста – це це символ памяті.

Окремо виділяється проблема, пов’язана із показом формування дитячої психології, яка здійснюється в умовах розриву мрії та дійсності. Творчій потенціал, який повинен стати основою характеру нищиться реальністю, обертаючись на власну протилежність відчуття зайвості, приреченість. Особливо рельєфно ця проблема повстала в новелістиці Стефаника «Кленові листи», «Катруся», «Злодія зловили» і «Зведениця».

Тема соціальних зрушень розкривається у Стефаника через проблему впливу війни на дитячу психологію: Діточа пригода, проблема окупації (Гріх), проблема вибору між воюючими таборами (сини), проблема незнищенності прагнення жити (вона – земля)

Проблема взаємин батьків і дітей вирішується у багатьох авторів через призму самотньої старості, від найдення причин цього явища: соціальний статус селянина змушував його позбавлятися батьків (Сама-саміська).

Однією з найвідоміших є його новела-трагедія «Новина» (1899р, навіяна подіє, що сталася в селі Трійці. За допомогою виразних художніх деталей письменник показує безмежне зубожіння Гриця Летючого, якій після смерті жінки не міг прогодувати двох маленьких доньок. Твір починається з розв’язки: «У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у річці свою дівчинку. Він хотів утопити й старшу, але випросилася». Далі йдеться про виникнення страшного задуму і його здійснення. Вражає опис голодних дітей, у яких, здається, залишилися самі очі, а коли їли хліб, то шкіра на лиці ледь не тріскалася. За допомогою порівнянь і промовистих деталей автор відтворює психологію і причини страшного злочину – дітовбивства.

Розорення і безпросвітні злидні гнали галицьких селян у масову міграцію до Америки. Проводи на чужину нагадували письменнику похорони. Це і викликало появу відомої новели «Кам’яний хрест» (1899р.)

29. Тематика та художні особливості поезії Вороного

Цикл Вороного «Dies irae”, “Ad astra”. День гніву. Перші слова католицької покаяної молитви. Три поезії-циклу: день гніву, Рим хвилею сумною, вони ідуть. Об’єднані спільною темою Божественного прокляття. День гніву – картина планетарного спустошення, апокаліпсис неможливість порятунку. Оскільки людство е зуміло зберегти гармонію в собі. Не змогло вписатися в природній коло обіг. Воно само себе знищило, бо почало поклонятися Асмодею – царю гріха. Поезія побудована за принципом контрастної градації. Наскрізний прийом – оксюморон – тяга життя. «До зірок» Епіграф – слова Канта про те, що тільки дві речі вічно нові і вічно в мені зростають, сповнюючи душі подивом і побожністю «Зоряне небо наді мною», «Моральні закони мені», який виводить на пріоритет філософської проблематики, пов’язаної із діалектикою вічного і минущого, із проблематикою сенсу буття. Відповідно наскрізними образами циклу Вороний обрав зірку: далеку, недосяжну для людини, вічно сяючу і мінливу своєю непередбачуваністю. Цикл побудований за принципом контрасту: велич, спокій, чистота небесної сфери; буденність, нікчемність, егоїзм людства. Ліричний герой обрав свій шлях дороговказом на який була нічна красуня Вега. Він кличе інших людей кинути марноту буднів і приєднатися до свята життя. Крім філософський проблем – морально етичний рівень: збереження гідності, здатності мріяти в антигуманному середовищі, здатність до співчуття. Будуючи образну систему автор звертається до таких мотивів: християнського мотиву вічного життя, до фольклорного, міфологічного мотивів. Ця структура виводить розуміння діалектики одиничного і загального, шляху людства від розуміння власної унікальності до віднайнення себе в дорозі до Бога. Цикл Вороного «Співи старого міста». Побудований за принципом продовження хронотопу, оскільки паралелізується історія і сучасність, у картинах життя міста, які постають або як збірні образи через уособлення (звір і намисто), або через відчуття ліричного героя (тіні). Проблематика, пов’язана з філософським рівнем, бо пріоритетним є аспект вічності – минущості людини, людства і їх творінь – міст. Також чимало прямих виходів на психол і філ рівень, оскільки автор досліджує діалектику впливу на особу соціуму, такий вплив може бути деструктивним, коли утв фатальний розрив індивідуальним уявленням про вічні цінності і знівельованою соц умовами колект психологією, і конструктивним, коли соціум починає мислити себе сумою індивідуальностей. Наскр образом є образ туманів, дощів, які символізують віддалену пер-ву гармонії людей і природи (Старе місто, Тіні). Емоц тональність швидше пес-на, оскільки: а) поет відчуває розрив між мин-м і суч-м: історія не стала повчальною, її перепитії забуті, отже перерваний зв'язок часів і поколінь, перспектива у відновленні памяті, але сучасне обертається в полоні минущих цінностей, ідеологічних, політичних, класових; б) місто з його буденним дріб’язк буттям, що є щоденною боротьбою за виживання, гонитвою за наживою, стає звіром (Звір); в) люди, які втратили бож начало у власній душі, стають подібними до живих мерців. Лір герой ніби збоку спостерігає як змін середовище і залишаються незмінними дикі інстинкти людей: жадоба матеріального, влада через терор (Мерці); г) роздвоєння душі митця, який втрачає сенс буття, а значить сенс творчості (Тіні). Наскрізним поетичним прийомом є риторичні фігури, які підкреслюють одвічні змагання добра і зла в людському єстві.Цикли Вороного «Сонячні хвилини», «Гуморески», «Фата моргана». Ці цикли об’єднані спільною темою митець і мистецтво. В кожному із них поет формує своє кредо служіння красі. Зокрема у поезіях циклу «Сонячні хвилини» поет доводить, що єдиним джерелом і єдиною метою митця є краса і служіння їй. Мистецтво, виходячи з реалій буття, не може не замикатися в межах соціальних проблем, оскільки вони є лише частиною людського життя. Пріоритет повинен віддаватися філософії людських взаємин взагалі, рівнями яких є: людина – космос; людина – природа; людина – соціум; людина – власне я. Ілюстраціями першого і четвертого рівнів є відповідно поезіє «До моря», «Віра жива»,»Хмари сестри». Цикл «Гуморески» відкриваються поезією «Кредо» - поетичним маніфестом Вороного: Любов до України, рідного народу, запорука щирості митця; золото не повинно заступати музу; пізнання діалектики людина – природа; я – поет: поет шукає натхнення в будь-якому прояві життя і в усьому він бачить тему для творчості. У більшості поезій циклу тема митця і мистецтва варіюється в таких аспектах: матеріальне і духовне ніколи не поєднуються в гармонії (поезія і проза); мистецтво повинно служити народові, виконуючи свою місію духовності; кілька епіграм, спрямованих проти гріхів, які спокусили людство: в епіграмі «Камо» (що) ідеться про те, що людині в цьому світі ніде сховатися від злоби; в «молитві» поет застерігає людину від псевдо-патріотів, цензорів, видавців дипломатичних. Цикли вороного «Лілеї і рубіни», «Разок намиста», «За брамою раю», «Аморосо». В усіх цих циклах йдеться про відповідальність людини за почуття, проте що любов – це єдине, що підіймає людину над собою. «Лілеї і рубіни»: швидкоплинність життя і кохання в ньому. Роздуми про кохання, як ключ до раю. Про рани-рубіни, які не загояться в самотині без кохання. «Аморозо». (любовне) всі твори циклу – роздуми про те, що є любов, як приходить це почуття, як змінює людину. Це радість і горе, надія і відчай водночас. Поезії повні чуття, мелодійні, пристрасні. Дві поезії міні циклу «Дніпрові спогади» являють зображення контрасту віри і безнадії. Кохання, що не збулося показано, як похорон. Цикл «За брамою раю» відкривається присвятою Франка. Це також цикл інтимної лірики, в якому оспівується почуття кохання в усіх його проявів. Від першого спалаху, жаги, шаленства до суму за втраченим коханням. Провідний образ циклу полімсест: як на папірусі проступають давні злиті літери, так і свою душу поет порівнює з полімсестом, кохання якого не можуть заглушити миттєві зустрічі (не бульварі, на озері). Названі твори являють собою першу емоційну вершину із градаційним способом показу печалі: йдеться про накопичення негативних емоцій через передчуття зради і розтавання. Цикли Вороного «Елегії», «Де мортус».

Цикл «Де мортус» (про покійних) – це твори про видатних діячів української культури, які відійшли у небуття і яких хоче повернути у пам'ять поет. («На тарасовій панахиді», «Серце музики», «Аве Регіна», «Іван Франко»). Завершується цикл поезією «Лемент».

Філософськими роздумами про владу смерті ліричний герой звертається до Бога з проханням не катувати людство, не стирати з землі, бо людство, навіть, попри свою гріховність гідне життя. Здатне відчувати в собі Боже провидення.