15. Поетична спадщина і. Франка

Збірка Франка „З вершин і низин”.

Збірка мала два суттєво відмінні видання. Присв. Ользі Положинській, 1887р. Львів. Накладом автора. Сам Франко у «Нарисі іст. Українсько-руської літератури до 1890 р. зазначив. Що головною частиною збірки була поема «Панські жарти», крім неї до першого видання увійшло 46 поезій, написаний протягом 1877-1878р. Львів, 1893р. і як зазначав. У передмові Фр. Головна відм. ІІ-го видання, що матеріал укладено не за хрон., а за тем. Принципом. Наскрізні обр-символи збірки Міфологічні: 1. Авгієві стайні: цей символ в кон-ті зб. Фр. Вжив у знач. Очищення душі від бруду минущого. 2. Антей – син Посейдона та Геї, який був непереможний, доки черпав силу, торкаючись до матері Землі. Геракл задушив Антей, піднявши його в повітря. Фр. Вжив цей обр. У значення діалект єдності національного та інтернаціональн. Митець творить, коли черпає духовну силу в рідному народові і вливає її в джерело загальнолюдського поступу. 3. Лаокоон – за давньогр міфами траян жрець, що намагався перешкодити своїм землякам втягнути до міста дерев’яного кон, в якому були заховані грецькі воїни. Цим Лаокоон суперечив волі Богів, які наперед визначили загибель Трої. За це на нього було наслано 2-хзміїв, які і задушили Лаокоона і 2-х його синів. Фр вжив цей образ, як застереження людині в її боротьбі зі спокусами матеріального. Біблійні: 1. І. Христос, Голгофа; 2. Воскресіння Лазар. Фр вживає ці образи, що підкреслити незламність людського духу його спроможність посягнути вічні цінності. Лейтмотивом збірки є поезія циклу «Ексцельсіор, вище, Христос і Хрест», що явл роздуми Фр про людську прир мінливу, непередбачувану, гріховну. Використовуючи єванг симв-ку поет прагне за доп. Прийому доказу від зворотнього показати причини і наслідки дисгармонії людського єства, які обов’язково зумовлюють нівеляцію, розклад людини, якщо вона сама не прийде до розуміння, що є Божим створінням і покликана була в світ для любові. Збірка складається з таких циклів: Веснянки, Осінні думи, Скорбні пісні, Нічні думи, Думи пролетарія, Профілі і маски, Тюремні сонети, Вольні сонети, Україна, Галицькі образки.

Цикл «Веснянки».

Франко водночас зберігає традиційну основу календарно-обрядового жанру, боріння зими з весною, закликання людьми весни, як оновлення, і наповнює її нов смислом – духовне прозріння, прагнення самореал – ції, включ в косм рух. Маємо наклад соц рівнія пробл на філ психологічний, підґрунтям якого є мор-етичн як скореговані нац менталітетом вічні істини. Конкретно у творах це виявляється так: Зокрема у 1-ий веснянці «Дивувалася зима» філософське виявляється як загальнолюдське, поезія побудована за принципом антитези (боротьба зими та весни), персоніфікація образів передає відчуття наростаючої сили, оновлюючого начала в природі, паралелізованого із неминучістю суспільних змін. «Гримить» аналогічно загальнолюдський елемент прочитується через соціальний пріоритет зображення: оновлення в природі – це оновлення соціальне. У 5-й веснянці «Земле моя…» і в наступних до кінця циклу загальне виявляється виключно через індивідуальне. Обр символом, в якому прихов цей смисл є мати Земля, яку ліричний герой благає дати йому наснаги для праці. Основний поетичний прийом – градація настрою. 11 веснянка «Рад би я, весно» є тематичним продовження 7-ї. Весна, я оновлююча стихія в природі асоціюється зі стихією душі, почуття, коли в зламні моменти рельєфніше постають і внутрішні контрасти людини. В 14 весн. «Думи-діти мої» йдеться про роль митця, мистецтво в житті людства. Це паралель до поезії, Шевч «Думи мої, думи мої». Лейтмотивом циклу стала остання веснянка «Vivero me mento”. «Памятай, що живеш». Проголошує любов до природи, як досконалого світу і людини, яка повинна усвідомити, що насильством гармонію не можна досягнути. Тому, починати треба з себе, відкриваючи власний духовний потенціал. Звідси символи крові і вогню. Але, не в негативному знищуючому тлумаченні, а в смислі крові серця, духу і вогню, який переборює темряву.

Філософська проблематика циклу «Осінні думи». «Скорбні пісні» і «Нічні думи».

Ці цикли об’єднані спільною темою: відтворення рефлексії митця, який знаходиться в світі пануючих догм і стереотипів, але прагне зруйнувати канон існуючої соціальної моралі. Провідним емоційним фоном є туга, розпач, які часом обертаються апатією від усвідомлення довготривалості процесу змін внутрішнього світу людей, які спов. Істини соціальної ієрархії. Звідси образи-символи. Безмірної, безсонної ночі, світового горя. За жанровою формою це переважно рефлективно-виражальна лірика, елегії та емфази. Цикл осінні думи включає 4 сонети, виразно філософської проблематики. Темою сонетів є опис вмираючої восени природи. Проводиться паралель із вмираючими надіями людини (символ опалого листя). Скорбні пісня – це 9 пісень, об’єднані темою: людина у вирії соціальної стихії. – митець і народ; - неможливість вповні реалізувати творчий потенціал. В циклі «Нічні думи» 8 творів, об’єднані спільною темою почуттів людини, яка шукає виходів із безвиходів. Внутрішній світ ліричного героя представлений двома гранями: надією і безнадією. Основний природний образ – місяць, як уособлення світла вночі (Світ дрімає, Не покидай мене, Пекучий боле, Місяцю-князю.

Тема митця в циклах «Профілі і маски», Україна.

Цикл „Профілі і маски” є роздумами Франка над проблемою людської сутності справжньої та удаваної, звідси образи профілю і маски. Людина живе ніби у 3-х вимірах: офіційної маски, за якою повністю приховано її сутність напіврозкритого внутрішнього світу для дружнього оточення, її профіль розкритий всередину психологічного «я», справжнього обличчя, яке ніколи не виявляється в звичайному житті і відкривається на певний час в екстремальній ситуації. Завдання митця: відчути обличчя, змусити кожного йти за законами внутрішньої гармонії і тим самим зрозуміти діалектику гармонії одиниці, гармонії загалу. Однойменна поезія «Профілі і маски» є прологом до наступних 4-х творів, у яких відбиті етапи творчої праці митця: «Пісня і праця» - співвіднесення духовного і матеріального в житті; «Чим пісня жива» - мистецтво тоді впливатиме на людину, якщо його ос новою буде реальність. «Співакові» - поетичний маніфест Франка: розмірковування автора над проблемою ролі митця і мистецтва в суспільному житті. Тільки творчість, духовність є запорукою повноцінного життя. «Рідне село» - співвіднесення понять велика і мала Батьківщина, наснагу для творчості дає рідна земля, але поетові боляче дивитись на страждання народу, позбавлення від яких у розумінні кожним небуденності власного «я».

В циклі „Україна” Фр постає як патріот і інтернаціоналіст. Тільки людина, яка поважає інші народи, здатна стати справжнім патріотом, почуття патріотизму і інтернаціоналізму є неподільними.

„Думи пролетарія”, „Вище”, „Галицькі образки”

ДП відрізняється тим, що акцентує конкретику часу соціальних змін, пріоритетними проблематичними рівнями є соціальний і психологічний, оскільки перед нами індивідуальні рефлексії митця на соціальні контрасти. Більшість поезій побудована за принципом доказу від протилежного, у зіставленні 2-х систем стає очевидною неспроможність соціології замінити філософію. У творах це виявляється так: - неправий суд, який карає за прагнення соц реформ (Не судді), - звернення до товаришів гострити словом зброю (Товаришам), - неминучість духовного прозріння (Не люди наші вороги). Алегоричним лейтмотивом циклу є поезія „Ідеалісти”, побудована як показ царства черв’яків, яке дотримувалося законів про щасливе життя в болоті, але було знищене дійсним сонцем. Отже минуще (класова ієрархія) не може існувати вічно.

Лейтмотивом збірки є поезія циклу «Ексцельсіор” (вище) „Христос і Хрест», що явл роздуми Фр про людську прир мінливу, непередбачувану, гріховну, являє спробу витлумачити проблему гріха і спокути. Гріхом є те, що людина йде проти божественної суті природи, ставлячи власне уявлення про добро і зло вище 10 заповідей. Гріховним є переконання людини, що вона здатна дорівнятися богу. Ця поезія є антитезою образу наймита, який сприймається не тільки як соціально безправна і принижена особа, а й як наймит догм, стереотипів, людина, яка забула, що вона людина. Також образ човна як уособлення некерованості пристрастей. „Галицькі образки” присвячені показу життя галицького селянства. „Максим Цюник”, „Баба Митриха” розповідають про трагічну життєву подію, автор уникає образності, враження повинна справити реалістична картина. У більшості творів циклу яскраво проступає ліричний персонаж: колись господар, а тепер пияк (В шинку, Максим Цюник, Михайло, Баба Митриха), Фр вдається до монологічної і діалогічної форми викладу, що дає нам змогу наблизитися до почуттів і думок персонажів.

Сонет як жанр

Вольні сонети:

а) Франко заперечує придатність сонетів тільки для опису інтимних почуттів, говорить про можливість передати в сонеті усе багатство життя („Сонети і раби” „Колись в сонета Данте і Петрарка”); б) роль Котляревського у формування нової української літератури („Котляревський”); в) Цілюща сила поезії („Глянь на криницю тиху”, „Незрячі голови нам вік клянуть”); г) Інтимні почуття поета („Жіноче серце”, „Сікстинська Мадонна”, „Ні, не любив на світі я нікого”).

Тюремні сонети були написані у 1889 під час ув’язнення Франка у тюрмі. Проблематика поезій розкривається у 2 площинах: а) філософсько-психологічній – через об’єднувальний для цих рівнів образ в’язниці, яка замикає людський дух („Се дім плачу”, „Сиджу в тюрмі”, „Ключники і дозірці”). Франко показує цілі народи у межах виживання: описи Росії та Австро-Угорщини, як тюрми народів) („Росіє, краю туги”, „Багно Єлея між країн Європи”); б)власне філософський через символіку любові і ненависті, які не існують окремо („Поезії – уявні діалоги” з богинями любові і ненависті”: „У сні мені явились 2 богині, і говорила перша: я любов; і говорила друга: я ненависть”). Франко пише про очищаючу ненависть у великій любові (ненависть до соціальної ієрархії через любов до людини і народу). Своєрідним узагальненням роздумів поета є твори, в яких уславлюється людина, що віддала життя за свободу – Христос, Джердано Бруно, Компанелло, Гонта, Достаєвський, Шевченко: „Христос бичами зсічений”; „Минув час мук? – Брхня!”.

Збірка „Зів’яле листя”: обставини появи, передумови

Збірка „Зів’яле листя” 1896. Перше видання зб. „Зів’яле листя” . Лірична драма Франка „ було здійснене у Львові 3 1896 р., основа – однойменний цикл, вміщений вдвох виданнях збірки. «З вершин і низин» 1893. Історія створення «Зів’ялого листя» пов’язана із біографією Франка: поезія «Тричі мені являлася любов» в завуальованій формі розкриває історію взаємин поета з донькою священика Ольгою Рошкевич, шлюб з якою унеможливив арешт Франка у 1877 р. за звинувачення у соціалістичній агітації, Його подальше непевне становище в суспільстві, учителькою з міста Станіслав Йосифою Дзвонковською, яка швидко померла від сухоти. Поштовою співробітницею Целіною Журовською, почуття до якої, як зазнався сам Франко відбилося в таких його творах: «Маніпулянтка», «Лелі Пелель» (образ Реґіни Касилевської), «Перехресні стежки» (образ Регіни Твардовської), в збірках «Зів’яле листя», «Мій Ізмарагд», поезії «Моїй, не моїй», «Спомин». Про взаємини Франка з Целіною Журовською розказала остання. Протягом 1888-1893 Франко пише ряд поезій, які згодом увійдуть до збірки, зокрема в журналі «Зоря» була анонімно надруковані 9 творів, вперше об’єднані заголовком «Зів’яле листя». У збірці «З вершин і низин» надрукований цикл, який у 1896 стане першим жмутком «ЗЛ». Поштовхом до написання поезій, які склали 3 жмуток, «ЗЛ» стало одруження Циліни, яке виявилось нещасливим, її від’їзд до Станіслава. Через 3 роки її чоловік старший за неї на 23 року і який мав пристрасть до алкоголю помер, залишивши дружину з двома дітьми. Песимістичний тон поезії зумовлюється і не обранням Франка на посаду приват-доцента кафедри української літератури львівського університету, також невдале балотування Франка до Австрійського парламенту. З 1910 р. Циліна з дітьми жила у Львові, а протягом 7 місяців вела господарство в будинку Франка, тяжко хворого, самотнього через воєнні дії.

Передмови до збірки.

У першій передмові 1896 р. Франко досліджує щоденник самогубця, матеріали якого лягли в основу деяких творів. На думку Франка автор записів слабка людина з гіперболізованими пристрастями, яка керується чуттям, а не розумом, том читати її безподібний щоденник важко. Проте, серед «полови» можна знайти сильні місця, які були заримовані Франком, щоб стати застереженням молодій людині від необачного кроку – самогубства. У цій передмові Франко подав епіграф до збірки «Будь мужньою людиною, і не йди моїм слідом». У другій передмові 1911 р. Франко наголосив на ліричності, на суб’єктивному характері збірки, правдивості змалювання складної палітри людських почуттів. Насправді щоденник самогубця існував, про що свідчить нарис Уляни Кравченко (Юлія Шнайдер) «Перший рік практики. Шкільний рік 1881-1882». З циклу «Спогади учительки», який був призначений для жіночого альманаху «Перший вінок». Автор щоденника, написаного польською мовою, колега Уляни Кравченко, вчитель Супрун, який закохався в неї, але отримавши відмову виїхав із м. Біберка. Головний мотив щоденника розпач і благання до Юлії промовити слово надії, яке б застерегло автора від самогубства. На цьому щоденнику є автограф Франка. Постісторія «ЗЛ» стало самогубство учня 7 кл. гімназії Є Юринця, вчинене ним в ніч на 1 вересня 1911 р. Перед цим він надіслав Франкові посилку з рукописною збіркою власних поезій «Перші і послідні звуки» з проханням випустити вірші у світ.

Структура, проблематика, образи-символи ЗЛ

Структура ЗЛ

Збірка складається з 3 жмутків (циклів). По 20 поезій і ненумерованого епілогу. Із 61 твору мотиви щоденника Супруна відчутні у 34 поезіях, особливо у 2 і 1 жмутку, і в 8 поезії в 3. Спільним є порівняння душі з кораблем у розбурханому морі, страждань з дикою пущею.

Перший жмуток Темою циклу є людина в коханні. Проблематика вирішується переважно на психологічному і філософському рівні. У цьому жмуткові діалектика проблематики виявляється так: роздуми над долею закоханих, без взаємності. Переважає світла печаль, в якій є елемент оптимізму: випробовування в коханні роблять людську душу чистою і гармонічною. Конкретні роздуми у показі перепитій переживань ліричного героя: - муки любові («За що красавице, я так тебе люблю?», - Сила почуття («Не боюся я ні Бога ні біса»), - надія на взаємність («Твої очі, як море»), - жертовність у коханні, відповідальність за почуття. У цих поезіях емоційний фон контрастний: Любов-надія і Любов-безнадія. Іншу групу становлять твори, в яких песимістичний настрій поступово стає домінуючим («Раз зійшлися ми случайно», «Я нелюб», «Не надіся нічого»). Вперше з’являються асоціації любові зі смертю. Третя група творів – це переважно роздуми ліричного героя у філософській площині. Провалюють роздуми не над почуттями окремої людини, а над місцем кохання в духовному поступові людства. У жмутку виділяються дві поезії-емфази, в основі яких афектовані роздуми ліричного героя про вічне синтезування в любові, надії та безнадії. Другий жмуток у цьому жмутку діалектика проблемних рівнів виявляється: песимістичними стають роздуми над долею закоханих без взаємності. Окремо виділяємо поезії, в яких постає образ коханої, але вже не як ідеальної мрії, а живої людини, зітканої з протилежностей. У жмутку представлені твори, що сукупно виявляють художню інтерпретацію народних уявлень про любов, вірність, сімейну зраду. Порівняно з першим жмутком контрасти настроєвого фону в другому виражені значно менше, що пояснюється посиленням песимізму і домінуванням негативних алегорій: жаль – сум – печаль – розпач – безнадія – апатія. Для ліричного героя позитивний настроєвий фон перетворюється на абстракцію, оскільки він сам зізнається у власному фанатизмі. У жмутку виділяємо три поезії емфази, в основі яких афектовані роздуми про зраду в коханні, мізерність життя («Чого являєшся мені?», «Що щастя – це ж ілюзія»). Наскрізні художні прийоми: - у поезіях-стилізаціях під фольклор домінує паралелізм; антитеза мрія – дійсність. Світлі і темні почуття в коханні, безнадія в коханні окремої людини, вічна здатність кохати людство; висхідна градація, констатація ліричного героя в безнадійності власного кохання, яке переростає у розпач, неможливість щось змінити і завершити. Символіка: - міфологічна: образ сфінкса в поезії «Я не тебе люблю. О, ні!». Біблійна, народна. У поезіях, стилізаціях в цьому жмутку з’являється у вірші «Вмотивована легенда про примарність життя». Поезію « Що щастя – це ж ілюзія» можна вважати прологом до третього жмутку, оскільки в поезіях, що його складуть з’явиться мотив сенсу життя взагалі, з тз конечності фізичної і безкінечності духу. Епіграфом до збірки може бути теза з поезії «Чого являєшся мені…»: любов повинна відживляти, а вона вбиває.

У третьому жмутку діалектика проблемних рівнів ви-ся: - проблема творчості і творця, що вирішується через утвердження тези про очищаючу силу митця і мистецтва. Натхнення перевите в пісню допомагає зносити біль не розділеного кохання; - проблема смислу існування в самотності: почуття кохання повинно бути взаємним, інакше воно або згасає, або доводить до розпачу, божевілля; - проблема вірності та зради сприймається ліричним героєм уже як стороннім спостерігачем; - проблема діалектики божественного і диявольського в житті; - можливість продати душу в житті: «Надходить ніч»; - викликання чорта; - відмова диявола купити душу ліричного героя, бо вона і так вже належить йому; - проблема життя і смерті, причини власного безсилля перед долею; - остаточне рішення піти з життя, тому ліричний герой прощається з коханою, з творчістю; - проблема вічності: роздуми про вічне життя, безсмертя душі.

Емоційний фон жмутку

Порівняно з другим жмутком песимістичний настрій заволодіває остаточно ліричним героєм, хоча з 14 поезії псих. Рівень вже менше акцентувався, бо ліричний герой вже остаточно вирішив піти з життя, до нього прийшов внутрішній спокій, упевненість в правильності вибору. Цей рівень філософізується, переводиться у загальнолюдську площину. У третьому жмутку збільшується кількість емфаз, що становлять своєрідне обрамлення циклу: 2 і 3 вірші це рефлексія на одруження коханої, яке асоціюється зі смертю. Також заключний вірш жмутку зі збірки в цілому – остаточний крок ліричного героя із життя в небуття – підсумок туги і розпачу.

Міфологічна символіка: - представлено знову образом сфінкса («Тричі мені з’являлася любов»); біблійна. За спільністю проблематики окремі поезії умовно об’єднуються в цикли: поетичні диктихи; шлюб коханої з нелюбом.

Збірка «Мій Ізмарагд». Обставини появи, передмови

1898 р. Ізмарагд - це літературні збірки творів релігійно-дидактичного змісту, що складалися у 13-14 ст.ст. у Київській Русі, поширювалися у списках серед східних слов’ян до 18 ст. Відомо три редакції Ізмарагдів, кожна з яких включає до 100 творів, що стосуються норм церковного та побутового життя. Твори, включені до Ізмарагдів написані І. Златоустом, Г. Богословом, К. Туровським. Перше видання збірки було здійснене у Львові у 1898 р. Друге – у 1911 під назвою «Давнє і нове», до якої включені цикли „Із злоби дня”, „Гімни і поезії”.

До збірки Франко написав передмову, яка за радянський часів практично не згадувалась, а якщо і публікувалась, то з купюрами, оскільки в передмові Франко висловив такі думки, які йшли в розріз із радянськими уявленнями про письменника-революціонера. Свою передмову Франко почав із роздумів про специфіку сучасності. Сій час він називав жорстоким через те, що у ньому панують недовір’я і ненависть. На його думку цей час став формальною релігією, основаною виключно на догмах класової боротьби. У зв’язку з цим Франко заперечив свою приналежність до цієї релігії, оскільки вважав себе тим, хто мав відвагу «серед насміхів і наруги» пропагандувати інші ідеї. Фактично йдеться про остаточний перехід Франка на позиції, які можна визначати, як гуманістичний соціалізм, про що Франко заявляв в раніше написаних творах: «Христос і хрест», «Наймит», «Нелюди наші вороги», «З вершин і низин».

У зб. «ЗЛ» лейтмотивом якої є думка про пріоритет любові у міжлюдських взаєминах, також у творах, які з’явилися пізніше «Мого Ізмарагду», насамперед «Мойсей» (епізод розмови Мойсея з Єговою).

Роль збірки: йому довго хотілося написати книгу, яка буде подібна за своїм впливом до впливу церковної мови – пробудження в людині божественного начала.

Відповідно передмова виводить нас на розуміння смислу назви збірки. Франко запропонував осмислення вічних цінностей, морально-етичних стереотипів, проголосивши у циклі «Паранетікон», як вихідну наступну тему: любов до людей і праця в ім’я торжества гармонії – пріоритет для кожної чесної людини.

Цикл Поклони.

Назва циклу символізує бажання поета висповідатися перед рідною землею про те, що стало предметом його життя: боротьба і надія на плоди цієї боротьби. Перші 3 поезії являють своєрідний діалог митця і батьківщини, який будується на 2-х емоційних вершинах – зневіри, болю, через те, що далеко не все встиг зробити за життя, слів вдячності, сказаних Україною, що переросли в лейтмотив «Через терні до зірок». Ключовими є поезії «Сідоглавому» і «Декадент», які розглядаються радянським літературознавством, як позиція Франка-реаліста і матеріаліста. Натомість об’єктивний аналіз цих творів виводить нас на інше їх тлумачення.

«Сідоглавому» - поезія адресована лідеру народовців Ю. Романчуку, що в газеті „Діло” виступив зі статтею „Смутна поява”, яка була рецензією на ст. Фр „Дещо про себе самого” до польського видання зб. „Галицькі образки”, в якій Фр гостро висловлюється про псевдопатріотів. В передмові Фр зізнався, що не любить Руси ні як географічного поняття, ні історії Руси, ні Руси як раси, Фр не бачить у перспективі головної мети Руси – досягнення її державності. У цій передмові Фр використав прийом доказу від зворотнього аналогічно до прологу „Мойсея”. Далі Фр продовжує передмову, наголошуючи, що його патріотизм – це не свята, промови з клятвами вірності, а щоденна важка праця, за яку він не потребує відплати. Обов’язок справжнього патріота не словами, а ділами наближати свободу для власного народу. Завершив передмову Франко тезою про те, що сьогодні гноблений і деморалізований народ поволі підноситься щораз сильніше відчуваючи жадобу світла, правди і справедливості.

Цикл «Паранетікон»

Назва циклу походить від грецьких слів «повчаю, заохочую», в яких Франко прагне оприлюдните своє власне уявлення про вічні категорії: життя і смерть, егоїзм та альтруїзм, любов і ненависть. Оскільки, як і кожна людина, має на це право. Хоча Франкове тлумачення і не є абсолютною істиною, воно оригінально інтерпретує вічні категорії. Проблематика усіх поезій виключно філософська, стрижневою є проблема як у світі зла і гріховності зберегти чисту душу, не заплямувати божественну сутність. В єдність твори циклу також пов’язують роздуми Франка над суттю віри, мудрості, щирості, знання.

Конкретно у циклі ці роздуми представлені як: - любов до людей і праця в ім’я її торжества на землі; - застереження від нерозбірливої приязні; - розмірковування про чистоту і дієвість віри. Роздуми про нетлінність народної мудрості про материнську любов; - найцінніше для людини розум, праця, чесність, духовність; - роздуми про користь знання. Фр каже, що життя не можна повторити, його треба прожити гідно.