31. Винниченко «Чорна….» і «Гріх»

Драма Винниченка «Чорна пантера і Білий ведмідь»

Попередники: «Затоплений дзвін» Гауптмана, «У смерті – життя» Е По, «Цвіт яблуні», легенда. Темою драми є показ життя молодого українського художника у еміграції, суть конфлікту на перетині родинних обов’язків і покликання художника. Сімя для Корнія – це не тільки обов’язок, а передовсім палка, взаємна любов і свята любов до дитини, може бути для художника і натхненням і завадою для написання істинного витвору мистецтва, який є дотиком до вічності. Існує легенда про художника, який катував свого раба для того, щоб правдивіше зобразити муку на полотні. Це робить і Корній. Драматизм зумовлено е відсутністю грошей, суть драми збереглася, навіть якщо вони в них і були, хіба що фабула була іншою. Подружжя Калевичів єднає щире кохання, але Корній часом запутується, наче забуває, хто його більше вабить – жінка чи модель. Корній жертвує своєю сімєю заради мис-ва, тоді він з жахом усвідомлює, що в хаті є три трупи: Лесик, полотно і він, бо кожен з них може існувати тільки в поєднанні з двома іншими, не можна осуджувати Корнія, коли він бачит біль на обличчі дружини і дитини, бо це хвилинне щастя ( тоді, коли для наступних поколінь реципієнтів – шедевр) – вічність. Його слід судити за іншими, житейськими критеріями, бо в цю хвилину його думками і почуттями керує хтось інший. Рита позує йому в останнє, Рита в одночас розуміє й цінує талант чоловіка, але й ненавидить це полотно. Що він їм так дорожить, тому неминуче буду принесено в жертву її дитину, її вічність. Сніжинка – особа інтелектуальна, але бездуховна, вона розуміє талант Корнія, але з якою метою вона хоче його розвивати невідомо. Мулен бачить усю розгубленість Сніжинки. Він є точним поціновувачем мистецького твору, але він здатний на людські пориви, почувши плач дитини погодж на купівлю картини, хоча це йому не потрібно. Піднімається проблема ставлення митця до дійсності й самого мис-ва (митець повинен бути слугою народу чи співцем краси). Експозиція відсутня, відомості про причини конфлікту беремо з ремарок, реплік. У творі три конфлікти, вони накладаються один на одний: побутового хар-ру (ревнощі Корнія і Рити), питання про сутність мис-ва, полотно-Лесик (найгостріший), 2 плани: мелодраматичний (Корній, Рита, дитина), символістський: зовнішньоподієвий (ЧП, БВ, Сніжинка) і внутрішньо-психологічний (душевне хитання художника, Рита-Лесик – уособлення гуманістичних цінностей, Полотно-Сніжинка – уособлення результату шляху до чистого мис-ва). У 4 дії маємо 2 ракурси зображення: інформативний (розповідь Ганни Семенівни про смерть Лесика, нерозум поведінка ЧП і БМ), фабульний (зіткнення 2 позицій Корній-сніжинка, корній-рита). Але все ж такиу фіналі Рита розриває полотно – автор робить вибір на користь гуманістичним цінностям.

За ж формою це психологічна драма з елементами мелодрами. Концепція особи вибудовується як трагічна через фатальний розрив між тим, чим людина себе уявляє і що вона є насправді. Внутрішній трагізм персонажів. На прикладі штучно створених ситуацій показ неможливість підпорядковувати життя певній теорії.

Драма Винниченка «Гріх»

У центрі уваги твору – людина, яка опиняється на грані, але замість того, щоб утікати подалі, уникнути непосильних випробовувань, намагається зрозуміти себе, супротивника, робить спроби щось помітити, але потопає.

Гріх глибоко закорінився в життя, він пов'язаний із порушенням соціальних забобонів, табу, кордони гріху в соціумі встановлюються мораллю. У др. Гріх бере першопочаток в невдоволеності марії життям, його прісністю. Гріх прирівнюється да нудьги, а саме нудьга переводить стосунки людей зі світом із площини Господньої в диявольську. Нудьга – це відсутність ентузіазму, натхнення, захоплення, нудьга дружить з гріхом. Бо він допомогає наповнити порожній простір життя. Грішити найпростіше в середовищі хаосу, який зумовлюється руйнуванням базових моральних цінностей. Марія малює гнітючу, деморалізовану картину сус-ва, де практика буття – це практика гріха. Марія приміряє маску нечистого, і вступає до театру антисвіту, робить низку речей, якими вона приголомшує оточення: - змінює призначення речей (від лампадки прикурює цигарку; уявлення про пристойну чи непристойну поведінку – у закоханого Михася питає чи був він із жінкою; ставлення до духовного подвигу людини – монаха-аскета хоче перетворити у блудника). Цинічно руйнує атмосферу дружніх стосунків: окує друзів спонтанними рішеннями, спокушає чоловіка Ніни. Мета марії – підкорення іншого, який є законним чоловіком подруги, не зважаючи на 7 заповідь. Марію заарештовують разом із іншими господарями підпільної друкарні. Вона потрапляє у жорстокий свт під владу жандарма полковника Сталінського, сталінський тут зясовує міру допустимості гріха, встановлює межі гріховності героїні.

Гріх для Марії Ляшківської зник, бо у світі зміщених цінностей втрачають свою силу і християнські заповіді й усі загальнолюдські норми. Але гріх – одна з найголовніших заповідей, порушення якої не може минутися безкарно. Марія схиляється не до зусиль заради відновлення гармонії, а до ризикованого експерименту – доказ від протилежного. Винниченко не виправдовує свою героїню, а лише прагне зрозуміти її. Марія раз у раз опиняється у найскладніших обставинах, але постійно занходить у собі сили не лише зберігати свою гідність, а й аналізувати ситуацію, Марія – натура глибока, схильна до аналітично-скептичного осмислення життя, але постійно мучиться сумнівами. Ніна понад усе кохає Івана, всепоглинаюче кохання – засіб реалізації особистості жінки. Але Марія вважає його виявом слабкості й егоїзму, тому бореться з ними, намагаючись підпорядкувати сою особистість громадській справі, це боротьба добра і зла в середині марії. Іван чоботар – пасивний персонаж, не аналізує, а мовчки сумлінно виконує потрібну для рев справу (відповідає за друкарню). Але він є небезпечним, символіз готовність не роздумуючи розправитися з будь-ким із своїх товаришів, для нього люди поділяються на своїх і чужих, компромісів не буває.