66.Фактори, які визначають інженерію сппр.

СППР створюється в результаті процесу інженерії систем. Інженерія систем — це виконання систематизованого процесу — сукупності дискретних і взаємозв'язаних кроків або фаз, що колективно вирішують певну задачу. Ці фази трансформують операційні потреби (тобто потреби ОПР в підтримці і в системах для удосконалення, розширення, посилення і підкріплення власних міркувань) в конкретну фігурацію системи (апаратні засоби, програмне забезпечення і необхідні периферійні пристрої). Процес інженерії (тобто процес проектування та розробки) СППР в значній мірі залежить від впливу або значення таких факторів, які підлягають одночасному розгляду:

середовище СППР; роль або мета СППР; компоненти СППР; способи об'єднання компонентів СППР; потрібні ресурси. Елем-ти, що обумовл-ть дію фактора середовиша :профільзадачі, првила і процедури ПО, рівень використання СППР, функціон. область. Роль і мета створюють основу для оцінки СППР. Аніліз очікуваної ролі значення системи окреслюється в певні цільові конструкції.

Компоненти відображають функціональне розбиття СППР. При розгаляді ресурсів треба звернути увагу на апаратні засоби обробки інф-ції, на забеспечення трудовими ресурсами і необхідними даними.

67. Загальні фази аналізу, проектування та розробки сппр (загальна схема створення сппр).

Для аналізу системи й засобів підтримки прийняття рішень використовуються різні аналітичні та емпіричні методики: Техніко-економічний аналіз, тобто одночасний аналіз вартості та ефективності, передбачає впорядкування, вимірювання та подальше порівняння витрат і вигід (прибутків, користі), які отримує користувач комп’ютерної системи чи готового проекту програмного забезпечення. Усі витрати й вигоди потрібно виразити в грошовому еквіваленті та на підставі цифр балансового звіту прийняти відповідне рішення. Метод визначення цінності (вартості) інформації. Ключовою перевагою будь-якої інформаційної системи, включаючи СППР, є цінність інформації, яка надається системою користувачам: елемент інформації зовсім не потрібний користувачеві, якщо він не здатний (хоч би потенційно) впливати на рішення. Моделі багатоатрибутної корисності. Для оцінювання ефективності конкуруючих СППР (чи проектів СППР) можна використати теорію багатоатрибутної корисності для формалізації атрибутів корисності комп’ютерної системи для користувачів. Найпоширеніша модель багатоатрибутної корисності включає чотири основні елементи для аналізу: систему підтримки прийняття рішень; користувача; організацію, яка приймає рішення; зовнішнє середовище. Якщо прийнято рішення спроектувати нову СППР, то в розпорядженні розробників є три альтернативні підходи: І. Підхід на основі розроблення життєвого циклу системи SDLS (Systems Development Life Cycle). Інколи його називають одностайним (завершеною системою). У ньому часто застосовується макетування (прототипування) СППР. ІІ. Швидке прототипування (Rapid Prototyping). Часто цей підхід іще називають методом швидкого успіху (Quick-Hit Method, дослівно — метод натискування клавіш) або стрімким розробленням додатку (rapid application development — RAD). Він передбачає широке застосування різних технологій, зокрема СППР-генераторів. ІІІ. Розроблення кінцевим користувачем (End-User Development), тобто менеджери самі розробляють для себе СППР, використовуючи технологічні засоби типу СППР-інструментарій і СППР-генератор. Загальна схема створення СППР містить три узагальнені фази інженерії СППР: вибір управлінської ситуації; проектування та впровадження; використання й оцінювання. Тут проявляються індивідуальні риси особистості користувача, стиль його керівництва або специфіка конкретної проблеми.