97. Моделі електоральної поведінки

1. Апатично-індиферентна. Перебування виборця на першому рівні можна охарактеризувати як “не думав, не хочу думати”.

2. Стереотипна поведінка характеризують так: “Я вже все знаю, більше нічого не хочу знати“ При цьому люди зазвичай голосують на основі раніше сформованих уявлень, традицій.

3. Наступний рівень – міра інформованості. Характеристики цього рівня вербально формулюються таким чином: “Я дещо про цю політичну силу знаю, але хочу знати більше”.

4. Емоційна група виборців характеризується тим, що емоційний заряд, яким насичена політична реклама, виступи лідерів (у цьому досягла успіху Ю. Тимошенко), масові акції, так впливає на їх психіку, що тривалий час перекриває інші канали сприйняття.

5. Ідеологізований виборець. Основним мотивом електорального вибору яких є прихильність до тієї або іншої ідеологічної доктрини.

6. Раціонально діючі виборці зазвичай чітко усвідомлюють свої особисті інтереси. У цьому стані вони й орієнтуються на свій вибір у процесі голосування, здійснюючи, таким чином, раціональну дію.

7. А ось група виборців, що голосують на основі базових цінностей і моралі, у принципі, порівняно невелика. За результатами досліджень яки проводив ЦНПД «Соціо», серед виборців таких не більше ніж 4–5%.

У принципі, ці дві останні моделі електоральної поведінки є найбільш прийнятними з точки зору визначеності особистості виборця в електоральному процесі.

98. В електоральній поведінці та електоральному виборі населення України є видимими конфлікти мотивів участі в голосуванні й мотивів електорального вибору, які, зокрема, зводяться до такого:

• конфлікт мотиву виконання громадянського обов’язку та мотиву недовіри до всіх без винятку акторів політичного процесу, включаючи невіру в справедливий підрахунок голосів;

• конфлікт мотивів загальнонаціонального й регіонального характеру, включаючи конфлікти мотивів, пов’язаних з особливостями менталітетів населення, підтримки “своїх земляків”, “регіонального сепаратизму” тощо;

• конфлікт ідеологічних мотивів орієнтації на певні партії й блоки, що позиціонують електорат щодо певних ідеологій, і раціональних мотивів орієнтації на ті партії й блоки, які мають за плечима “практику реальних справ”;

• конфлікт переважно раціональної й переважно емоційної мотивації електоральної поведінки, що виявляється, перш за все, у суперечності між вибором програми й вибором лідера як основними мотивами голосування

99. Специфіка мотивації електоральної поведінки в умовах різних виборчих систем

Розгляд проблеми мотивації електоральної поведінки при використанні в сучасній Україні різних виборчих систем (мажоритарної, змішаної, пропорційної) продемонстрував таке: незважаючи на те, що за двадцять років незалежності країни в процесі побудови системи вільних демократичних виборів застосовувалися всі три, жодна з них не була реалізованою навіть наполовину, кожна із цих систем не може вважатися ідеальною й має свої недоліки.Мажоритарний принцип виборів передбачає формування системи мотивації електоральної поведінки за такими ознаками:

1.персоніфікований характер передвиборної боротьби кандидатів, які в деяких випадках використовують свою партійну належність;

2.орієнтація виборця на особистісні характеристики кандидата, до яких належать такі основні риси соціотипу, як ділові й професійні якості, досвід управлінської роботи, достатній рівень місцевого патріотизму, здатність представляти інтереси виборців з огляду на їх соціальні риси й, у деяких випадках, етнічні особливості;

3.орієнтація виборця на бажані особливості емотипу кандидата (характер, стан здоров’я, здатність вислухати, уміння говорити тощо);

4.орієнтація виборця на місце кандидата в системі координат “свій↔чужий

Наступні чинники системи мотивації електоральної поведінки громадян в умовах реальної пропорційної системи виборів в Україні:

1.мотиви особистих симпатій до лідера певної політичної сили;

2.мотиви підтримки “реальних справ” партії (наприклад, бютівська програма “повернення вкладів” або програма регіоналів щодо зближення з Росією);

3.мотиви підтримки програмних гасел певної партії (найяскравішими, хоч і протилежними прикладами є гасла комуністів і “свободівців”);

4.мотиви суто емоційної індивідуальної ідентичності з певними партіями (козацькі партії, партія пенсіонерів, партія Захисників Вітчизни тощо).

100. Рейтинг – числовий показник рівня діяльності установи чи окремої особи, обґрунтовується підсумками голосування, соціологічного опитування, анкетування.

В електоральній соціології розрізняють такі види рейтингів:

1. Рейтинг інформованості - частка виборців країни чи певного округу, яка інформована про особу чи діяльність певного політичного діяча чи політичну організацію (партію, рух, об'єднання, виборчий блок тощо).

2. Рейтинг довіри - оцінка виборців країни, регіону чи виборчого округу рівня довіри до певного політичного діяча чи певної політичної організації (партії, руху, об'єднання, виборчого блоку тощо).

3. Рейтинг впливовості - оцінка міри впливу певного політика чи політичної організації на прийняття рішень виконавчої чи законодавчої влади.

4. Рейтинг привабливості (вибору) - частка виборців країни чи певного округу, яка готова віддати свій голос за певного політика чи політичну організацію (партію, рух, об'єднання, виборчий блок тощо) на момент опитування.