35.Використання землі та інших природних ресурсів у виробництві сільськогосподарської продукції на праві приватної, державної і комунальної власності.

Права й обов´язки власників і користувачів земель в аграрному виробництві. Згідно зі ст. 22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються в користування:    а) громадянам — для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;    б) сільськогосподарським підприємствам — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;    в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам — для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;    г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об´єднанням громадян — для ведення підсобного сільського господарства.    Відповідно до ст. 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності й орендувати земельні ділянки для провадження особистого селянського господарства. Надання земельної ділянки громадянам для ведення особистого селянського господарства здійснюється з урахуванням вимог Закону України від 20 квітня 2000 р. “Про планування і забудову територій”. За цим Законом питання організації території присадибних ділянок вирішуються з урахуванням вимог генерального плану населеного пункту, докладного плану території та плану її забудови у взаємодії з проблемами соціальної перебудови села: спеціалізації й територіальної організації сільськогосподарського виробництва, формування інженерно-технічної інфраструктури, охорони навколишнього середовища.    Громадяни України мають право одержувати сільськогосподарські землі у власність як для задоволення власних потреб, так і для здійснення товарного виробництва сільськогосподарської продукції.    Громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища (ст. 34 ЗК України).    Громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди.    Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватися для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.    Землі загального користування садівницького товариства є його власністю. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об´єктами загального користування. Приватизація земельної ділянки громадянином — членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства (ст. 35 ЗК України).    Громадянам або їх об´єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускаються (ст. 36 ЗК України).   Особливою умовою виникнення права державної та комунальної власності є примусове відчуження природних ресурсів у приватних власників у разі виникнення суспільних потреб або суспільної необхідності. Потрібно розрізняти ці поняття. В першому випадку перелік суспільних потреб чітко визначений і є вичерпним.

При укладанні угод з природними ресурсами не допускається зміна їх цільового призначання і мети використання. Продаж об'єктів державної та комунальної власності громадянам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу об'єктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок. У випадку, коли продавцем виступають державні або комунальні органи, вартість земельної ділянки визначається на підставі її грошової та експертної оцінки, яка проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Якщо продавцем земельної ділянки виступає юридична або фізична особа, то вартість земельної ділянки визначається за згодою сторін, але не може бути меншою, ніж її грошова експертна оцінка.

Кабінет Міністрів України забезпечує державний облік природних ресурсів, що належать до державної власності, перебувають в управлінні Автономної Республіки Крим та належать до комунальної власності і можуть використовуватися у господарській ді-яльності.

Власниками земель комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, суб'єктом права державної власності — держава. Вона реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Суб'єкти господарювання для здійснення господарської діяльності можуть використовувати землю та інші природні ресурси на праві кори­стування (за плату або на інших умовах). Земельний кодекс України пе­редбачає права користувачів на постійне та строкове користування ділян­кою землі. Право постійного користування — це право володіння і кори­стування ділянкою, яка перебуває в державній чи комунальній власності, без встановлення строку. Такого права набувають лише підприємства і організації, що належать до державної або комунальної власності.

Строкове користування — це засноване на договорі оренди чи кон­цесії платне володіння і користування земельною ділянкою для прове­дення господарської діяльності.

Суб'єкти господарювання, використовуючи землю та інші природні ресурси, мають право самостійно господарювати на землі, експлуатува­ти корисні властивості наданих їм ресурсів; використовувати для гос­подарських потреб у встановленому порядку корисні копалини місце­вого значення, водні об'єкти, лісові ресурси, що знаходяться на зе­мельній ділянці; одержувати доходи від результатів господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів; на відшко­дування шкоди, завданої природним ресурсам, що їм належать, інши­ми суб'єктами, а також на усунення перешкод у здійсненні господар­ської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів.