1. Діяльність будителів на Закарпатті

Особлива роль у збереження руської самоідентифікації закарпатців, з усвідомленням, що за Карпатами живе той же самий народ, належить будителям – громадсько-політичним, науковим та церковним діячам кінця XVIIІ ст. –  першої половини XIX ст. (Іоаникію Базиловичу (1742-1821), Арсенію (Олексію) Коцаку (1737-1800), Івану Пастелію (1741-1799) та Михайлу Лучкаю (1789 – 1843), Андрій Бачинському (1732-1809), Адольфу Добрянському (1817-1901 рр.), Олександру Духновичу (1803 – 1865) та ін.). Ця ідея тоді передбачала існування єдиного східнослов’янського етносу, частиною якого є руське населення з обох боків Карпат. Поступово будителі усвідомлюють про наявність у ньому малоросійського «племені» (себто субетносу) зі своїм «нарєчієм» (діалектом), до якого відносяться і закарпатці. По тому, як в Галичині розпочинається процес розуміння того, що українська мова не є діалектом спільної для східних (а то взагалі всіх) слов’ян мови, а  самостійною, і українці є не одним із субетносів поруч із великоросами та білорусами, а окремим народом, закарпатські культурно-освітні діячі вступають у дискусію на дану тему. В залежності від позиції щодо відповіді на питання, «чи це так?», відбувається їх поділ (так, як це було і на Галичині та Буковині) на дві течії: «народовецьку» та «москвофільську». Ідеологами закарпатського москвофільства вважають А. Добрянського, О. Духновича, І. Сільвая, Є. Фенцика, котрі орієнтувалися на царську Росію, вважали, що існує єдиний «русский» народ, намагалися прийняти російську літературну мову, а насправді — «язичіє»: суміш російської, церковнослов’янської мов із діалектизмами та мадяризмами[7]. Головними причинами появи цієї течії були відсутність української державності, з одного боку, та велич Російської імперії — з іншого. Остання була притягальним центром для багатьох бездержавних слов’янських народів. Втім, упродовж XIX ст., незважаючи на дискусію, ніхто не заперечував, що русини Закарпаття є одним етносом із русинами Галичини, Буковини. Зміст її полягав лише в тому, чи є малоросіяни (українці), частинами котрих, зокрема є закарпатські, галицькі та буковинські русини, волиняни, наддніпрянці тощо самостійним народом, а чи субетносом, який разом із ще двома субетносами – великоросійським та білоруським складають «русский» народ. Втім, на наш погляд, діяльність О. Духновича, А. Добрянського, І. Сільвая. все ж відбувалася в руслі національно-визвольного руху предків сучасних українців Закарпаття, позаяк вона була спрямована на збереження національної ідентичності руського населення Закарпаття та пропагування спільності із русинами за Карпатами.

2. Розвиток культури Закарпаття під владою Угорского королівства

Українські землі поділяються на територіально-адміністративні одиниці - комітати. їх очолювали призначені королем намісники -ішпани (жупани ). що мали адміністративну, військову й судову владу. Землі роздавалися угорським дворянам, католицьким храмам й руській знаті, котра почала переймати угорську мову, католицьку віру, звичаї, побут, культуру. З середини XIII ст. край колонізують зі сходу волохи, а із заходу - німецько-словацькі переселенці. Утворюється союз самоврядних німецьких міст. Магдебурзьке право отримали Бардіїв, Берегове, Пряшів, Хуст та інші міста. Угорські магнати переселяли в новопридбані маєтки угорських селян. Руське ж населення насильно витісняли в гірські необжиті райони із суворим кліматом і неродючими ґрунтами. Зростали податки, запроваджувалася панщина. Помітний слід в історії краю залишив останній подільський князь Федір Коріатович, котрий у 1394 р., зазнавши поразки від Вітовта, переселився із соратниками в Закарпаття. Угорський король призначив його управителем Мукачівського королівського володіння й намісником Березького комітату. До кінця свого життя (помер у 1414 р.) князь захищав національно-релігійні інтереси місцевого руського населення, зокрема заснував православний монастир Св. Миколи на Чернечій горі біля Мукачевого, його дружина Ольга - жіночий монастир на Сорочиній горі неподалік с. Підгоряни. З часом постає православне єпископство з центром у Мукачевому. Православна віра перетворюється на ту духовну силу, завдяки якій більшість русинів зберегли рідну мову, культуру, національну свідомість.