5. Втілення ідей романтизму в літературі, музиці, живопису.

 Етап з 1815 р. і до революції 1848—1849 pp. у культурному житті Європи пов´язаний із пануванням романтизму. Термін «романтизм» спочатку застосовувався до літератури, пізніше це поняття поширилося на музику й образотворче мистецтво. Стосовно живопису він був вперше застосований до твору «Плот «Медуза» французького митця Теодора Жеріко. На відміну від класицизму, який спирався на чітко розроблену теорію, на систему суворо регламентованих правил, романтизм такої теорії не мав. Уже сучасники, а потім пізніші дослідники нерідко вкладали у цей термін різний зміст. Багатоманітність явищ, які були об´єднані цим поняттям, протиріччя естетичного, філософського і політичного характеру, притаманні поглядам романтиків, дали привід піддати сумніву необхідність і правочинність такого об´єднуючого терміна.  Таким чином, романтизм складався в атмосфері серйозних ідейних зрушень, що відбувалися в Європі на межі XVIII—XIX ст. Криза ідеології Просвітництва почалася ще в роки Французької революції. Все очевиднішою ставала неправдивість тверджень просвітників про близьке торжество принципів розуму, рівності й справедливості. Ці розчарування відобразилися в образах романтичних героїв, котрі були заражені меланхолією, душевною тугою, «всесвітньою скорботою», в образах бунтівних волелюбних натур, котрі страждали внаслідок розбіжності між високими духовними прагненнями та недосконалістю світу. Дух суцільного заперечення найповніше і найяскравіше втілився у творчості Байрона.  Романтики відкинули обмежуючі літературні канони класицизму, проголосили повну свободу художньої творчості. Особливого значення вони надавали уяві, фантазії, але при цьому вимагали історичної достовірності. Постійне звернення до історичного минулого — одна з найхарактерніших рис романтизму. Інтерес до минулого вилився у піднесення історичного знання. Історики французької романтичної школи (Тьєррі, Міньє, Гізо, Тьєр), котрі вивчали наслідки глибокої суспільної ломки у Франції, дійшли висновку про закономірність французької революції XVIII ст. У той же час деякі романтики (літератори Шатобріан, Новаліс та ін.) виступили з апологією християнства (католицизму), зображуючи його у вигляді альтернативи просвітницьким та революційним ідеям, джерелом вищих духовних, моральних та естетичних цінностей, які можуть відкрити шлях до миру й гармонії. Вони вихваляли Середньовіччя як добу впорядкованого суспільства з монолітною католицькою церквою, благородними лицарськими звичаями й патріархальним устроєм. Ідеалізований вигляд Середніх віків протиставлявся огидній буржуазній дійсності.

6. Початок національного відродження на західноукраїнських землях. «Руська трійця».

"Руська трійця" (1833—1837 рр.) — галицьке літературне угруповання, засновниками якого були студенти Львівського університету Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Породжене в добу романтизму, воно мало виразно слов'янофільський і будительсько-демократичний характер.

Навколо "Руської трійці" об'єднувалася молодь, що прагнула працювати для добра свого народу. Учасники угрупування твердили, що "русини" Галичини, Буковини й Закарпаття є частиною українського народу, який має свою історію, мову й культуру. Вони "ходили в народ", записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. 

Захоплені народною творчістю та героїчним минулим українців і перебуваючи під впливом творів передових словянських діячів, "трійчани" укладають першу рукописну збірку поезії "Син Русі"(1833). У 1835 році "Руська трійця" робить спробу видати фольклорно-літературну збірку "Зоря", в якій збиралися надрукувати народні пісні, твори членів гурту, матеріали, що засуджували іноземне гноблення і прославляли героїчну боротьбу українців за своє визволення. Проте цензура заборонила її публікацію, а упорядників збірки поліція взяла під пильний нагляд.

Істотною заслугою "Руської трійці" було видання альманаху "Русалка Дністровая" (1837 рік, Будапешт), що, замість язичія, впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову українську літературу. Вступне слово М.Шашкевича до альманаху було своєрідним маніфестом культурного відродження західноукраїнських земель.

"Русалку Дністровую" царський уряд заборонив. Лише 250 із 1000 примірників упорядники встигли продати, подарувати друзям і зберегти для себе, решту було конфісковано. Над трьома упорядниками збірки було проведено слідство. М.Шашкович після висвячення на священика був переведений в одну з дрібних парафій, де він, виснажений працею та постійними злиднями, помер у 32-річному віці. Я.Головацькому тривалий час не давали сану священика, а І.Вагилевич, щоб уникнути переслідувань, перейшов у протестантську віру. 

Гурток "Руська трійця" припинив свою діяльність невдовзі після смерті Маркіяна Шашкевича.