9.Тарас Шевченко – ідеолог модерної України

Отже, з точки зору формування української ідеології найперша й найголовніша частина духовної спадщини Шевченка  – це, безперечно, його бачення й розуміння української національної ідеї. Вона для нього починалася з любові до рідної Вітчизни. Перечитаймо, наприклад, рядки зі "Сну" ("Гори мої високії…"), написані 1847 року в Орській фортеці: Однак він пише не просто про свою любов до України, а глибоко переживає за її долю. Пригадаймо у зв’язку з цим рядки, якими розпочинається відомий вірш "Розрита могила", написаний у Березані під Києвом 1843 року: Тобто для Тараса Шевченка національна ідея – це не просто любов до рідної землі, не просто біль за убогість і страждання знедоленого народу. Це водночас і готовність до рішучої боротьби - за порятунок своєї неньки-України. І досягти цього можна було лише через національне визволення та розбудову власної держави, причому з демократичним владоустроєм.Саме тому, оспівуючи героїчне минуле України, він вірить, що оживуть народні й демократичні традиції Запорозької Січі та Гетьманщини — вільних козацьких республік.Свого часу вони дивували всю Європу небаченою народною демократією - а саме повною виборністю всієї влади знизу доверху, вірним служінням усіх обраних на керівні посади своїй громаді, її інтересам.Водночас Тарас бачив необхідність використання й досвіду передових демократичних країн Заходу, зокрема запитував, чи діждемося ми свого Вашингтона "з новим і праведним законом"? Тобто він прагнув, щоб у нас була своя демократична Конституція, щоб усі громадяни мали рівні права, щоб і на нашій землі запанували політичні свободи.Ще одна важлива складова національної ідеї у Шевченка — прагнення до соціального визволення й кращого життя народу. Розірвати кайдани кріпацтва, дати кожному освіту, скористатися досягненнями науки й техніки, Уатта і Фултона, для економічного, соціального й культурного розвою — золота мрія Кобзаря, яку він пропагував з усією пристрастю великого таланту.Виражені в яскравих художніх формах, ці ідеї будили розум і серце кожного українця, робили його патріотом, а всіх разом —  нацією, народом. По суті, ці ідеї стали нашими національними заповідями, а книга "Кобзар" — своєрідним народним Євангелієм.

10.Реалізм в українській літературі та мистецтві.

Реалі́зм (лат. realis — «суттєвий», «дійсний», від res — «річ») — стиль і метод у мистецтві й літературі, а також філософськадоктрина, яка вчить, що предмети видимого світу існують незалежно від людського відчування і пізнання.

Реалістичні доктрини були розвинуті ще античними греками та середньовіччям, проте найбільший їх розвиток припадає на 19 і 20 століття. У мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без ідеалізації. Проте поняття реалізм дуже широке: реалістичним можна назвати монументальне єгипетське мистецтво, але реалістами є й митці, які з фотографічною точністю копіюють природу. Популярність реалізму зумовлена загальною доступністю і зрозумілістю його мистецьких засобів, тому його тенденції в українському мистецтві проявлялися за кожної доби і як стиль він актуальний понині.У мистецтві, найстаріша українська ікона і стінопис були фактично творами реалізму, лише що він був підпорядкований приматові форми й усталеного сюжету в композиції — все це було зумовлене вимогами обряду. Відхід від цього принципу помічається вже в16 столітті: спочатку в портреті, — а згодом і в реалістичному мистецтві. Західне бароко в 17 ст. принесло з собою нові на той час реалістичні форми і нове розуміння композиції, звільненої від непорушних давніше правил. Позитивним явищем тут було оживлення мистецтва шляхом наближення його до актуальних проблем людини свого часу, неґативним — затрата суворої дисципліни мисі, форми, до якої почало повертатися щойно мистецтво нашої доби, після довгого періоду пересичення реалізмом і натуралізмом.У старому українському мистецтві реалізм рідко виступав у чистому виді, як це було, наприклад, у Голландії або Італії; він був тільки складовою, хоч і основною частиною таких стилів, як бароко,ампір, класицизм. Визначальні риси реалізму •раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);

•правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;

•принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;

•характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;

•конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;

•вільна побудова творів;

•превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;

•розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.