7. Кирило-Мефодіївське товариство та ідея слов’янської єдності.

Кири́ло-Мефо́діївське товариство (Україно-слов'янське товариство, Кирило-Мефодіївське братство) — українська таємна політична організація, що виникла в Києві наприкінці 1845 року та спиралася на традиції українського визвольного й автономістського руху.Була одним з проявів піднесення національного руху на українських землях та активізації загальнослов'янського руху під впливом визвольних ідей періоду назрівання загальноєвропейської революційної кризи — «весни народів»^[1].Членами товариства, які називали себе братчиками, стали вихованці й співробітники Київського та Харківського університетів. Провідну роль серед них відігравали М.Костомаров, Т.Шевченко, Г.Андрузький, В.Білозерський, М.Гулак, П.Куліш. Впродовж існування товариства його ідеологія зазнавала істотних змін. Завдання об'єднання слов'ян, що стало підставою виникнення таємної організації, згодом конкретизувалось у двох напрямах — рівноправного співробітництва слов'янських народів та відродження України^[1].Таємне товариство у складі 12 українських інтелігентів — Україно-Слов'янське товариство (Кирило-Мефодіївське братство) було створене наприкінці 1845 — на початку 1846 року в Києві. Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров,Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич.Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846».Крім організаторів, до братства незабаром увійшли: Георгій Андрузький, Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков, Іван Посяда, Микола Савич,Олександр Тулуб. У квітні 1846 року до братства вступив Тарас Шевченко. Восени 1846 року загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб.Кирило-Мефодіївське братство діяло до кінця березня 1847 р. З появою братства на арену політичної боротьби вийшла українська різночинна інтелігенція. Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» (український варіант роботи Адама Міцкевича «Книги народу й пілігримства польського») і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і українського панславізму, романтика загальнослов'янської єдності, автономізму та народовладдя^[2].Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної конфедерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти.

8. Громадівский рух.

Громадський рух — це добровільне формування людей, що виникає на основі їхнього свідомого волевиявлення відповідно до спільних політичних інтересів, прав і свобод. Громадські рухи, як правило, діють із орієнтиром на найближчу політичну перспективу. Цілі, які обирають громадські рухи, гранично близькі до реальності, мають конкретний характер.Для громадських рухів характерна відсутність чіткої організаційної структури. До них можуть належати люди різнобічних соціальних і світоглядних позицій. Громадські рухи розрізняються: за формами діяльності, порядком утворення та розпаду; за кількістю їхніх членів; за соціально-правовим статусом (легальні та нелегальні); за соціальною цінністю (прогресивні, консервативні, реакційні).Особливістю громадських рухів є те, що вони реалізують громадянську ініціативу, яка ґрунтується на соціальній мобілізації громадян, соціальний солідарності та боротьбі з політичнимиконкурентами за вплив на громадську думку.

Громадські рухи, залежно від того, який вид діяльності вони обирають або що ставлять за мету, поділяються на ті, які мають тривалий характер існування, і ті, які існують протягом короткого періоду. Як правило, після того, як певної цілі досягнуто, такі рухи зникають.

Зазвичай це відбувається у такий спосіб:громадські рухи трансформуються у стійкіші та складні форми організації;громадські рухи розпадаються, не утворюючи ніяких соціальних організацій.

Стійкішими формами об'єднань громадян є політичні організації і політичні партії.