Тема 7. Планування в організації

7.1. Сутність планування як функції управління.

Планування – це процес визначення цілей діяльності організації та прийняття рішень щодо шляхів їх досягнення.

Мета планування полягає в створенні системи планових документів, які визначають зміст та певний порядок дій для забезпечення тривалого існування організації.

Класифікація планів

І. За критерієм широти охоплюваної сфери:

Стратегічні плани – плани, які визначають головні цілі організації, напрями використання ресурсів для досягнення цих цілей.

Оперативні плани – плани, у яких стратегія деталізується у розрахованних на короткий термін рішеннях щодо:

• конкретних завдань;

• виконавців;

• способів виконання робіт.

2. За критерієм часового горизонту:

Короткострокові плани – плани, які складаються на період до 1 року.

Довгострокові плани – плани, розраховані на перспективу 3-5 років. Ці плани мають враховувати зміни у зовнішньому середовищі організації та вчасно реагувати на них.

3. За ступенем конкретизації планів:

Завдання – плани, що мають чіткі, однозначні, конкретно визначені цілі.

Орієнтири – плани, що носять характер напрямку дій.

Форми організації системи планування в організації

Централізоване планування. При вищому керівництві формується центральна служба, яка підпорядковується безпосередньо президенту (голові правління тощо) і займається розробкою як перспективних, так і поточних планів для підприємства в цілому і для окремих підрозділів. Окремі підрозділи не займаються плануванням. Така система використовується в організаціях з невиликою кількістю підрозділів, або з підрозділами з однаковим, або близьким профілем.

Децентралізоване планування. Вищий менеджмент визначає лише загальну стратегію:

• напрями розвитку;

• напрями розміщення і структуру капіталовкладень;

• загальний обсяг виробництва і прибутку.

Центральна служба розробляє форму планів, терміни їх виконання і доводить до підрозділів ті обмеження, які визначаються загальними цілями організаціями.

Принципи планування:

1. Принцип єдністі – планування повинне носити системний характер, тобто бути пов'язане з єдиним напрямом розвитку всіх підрозділів як цілісної системи господарювання.

2. Принцип участі – кожний робітник повинен бути учасником планової діяльності, незалежно від посади та функцій, які він виконує.

3. Принцип безперервності – процес планування відбувається постійно, для того щоб враховувати невизначеність внутрішнього і зовнішнього середовища.

4. Принцип гнучкості – забезпечення можливості змінювати напрям розвитку у зв'язку з виникненням непоборних обставин.

5. Принцип точності – плани повинні бути конкретними і деталізованими.

6. Принцип «планування від майбутнього до сьогодення» – заплановані заходи визначаються майбутнимі цілями і станом, якого бажає досягти організація.

7.2. Зміст та етапи формування стратегічних планів

Стратегія – це генеральна довгострокова програма дій та порядок розподілу пріоритетів і ресурсів організації для досягнення її цілей.

Основними елементами, з яких складається стратегія, є:

Сфера стратегії. Сратегією мають бути визначені орієнтири розвитку, завдання, критерії, такі засоби взаємодії організації з її зовнішнім середовищем, які б враховували як сприятливі можливості середовища, так і загрози, які виходять з нього.

Розподіл ресурсів. Стратегією мають бути визначені підрозділи організації: куди спрямовуються ресурси (перспективні підрозділи), і підрозділи, звідки забираються ресурси (мало- або безперспективні підрозділи). Пропорції розподілу ресурсів визначаються вибором сфери стратегії.

Конкурентні переваги. Стратегія має містити відомості щодо сильних сторін організації, на які вона буде спиратися у своїй діяльності, а також інформацію про види продукції, які будуть запропоновані споживачам, або будуть і надалі розвиватися; види технологій, які будуть використовуватися.

Виділяють три основні рівні стратегій:

1. Загальнокорпоративна стратегія визначає:

• місію організації,

• види та ринки її діяльності,

• бажане зростання та рентабельність

2. Стратегія бізнесу є подальшою деталізацією загальнокорпоративної стратегії, але орієнтованою на конкретний структурний підрозділ організації;

3. Функціональна стратегія. Управління організацією здійснюється за функціями (виробництво, маркетинг, фінанси, облік тощо). Функціональні служби організації опрацьовують стратегії оптимального використання ресурсів організації в цілому за певними функціями, а не за окремими структурними підрозділами.

За цільовою спрямованістю стратегія буває:

Портфельна – пов’язана з придбанням цінних паперів підприємств у нових галузях з метою отримання додаткового прибутку.

Конкурентна – організація намагається отримати певні переваги на ринку відносно своїх конкурентів.

В залежності від намірів щодо подальшого розвитку конкурентна стратегія може бути представлена як:

Стратегія зростання передбачає збільшення обсягів виробництва, виробничих потужностей з темпами, які перевищюють темпи зростання ВВП та інфляції. Така стратегія може бути реалізована за рахунок: концетрації поточного виробництва; розвитку ринку; розвитку товару; регресійної вертикальної інтеграції; поступової вертикальної; горизонтальної інтеграції; концентричної диверсифікації виробництва; конгломератної диверсифікації.

Стратегія стабільності передбачає спрямованість на стійкє зростання прибутку з темпами, тотожними зростанню ВВП та інфляції. Основна увага приділяється зростанню доходів інвесторів (в т.ч. акціонерів).

Стратегія оборони передбачає

• спрямованість на отримання максимального доходу в короткостроковій перспективі, скорочення витрат на закупівлю сировини, оплату робочої сили тощо - стратегія „збору врожаю”;

• визначення нових стратегічних напрямів на майбутнє - стратегія скорочення;

• отримання доходу за рахунок реалізації активів фірми на ринку - стратегія ліквідації.

Комбінована стратегія – поєднання різних стратегій для різних підрозділів корпорації.