7.7. Озера

Озера — це внутрішні водойми суші з застійними або слабопротічними водами. Вони розташовуються в замкнених улоговинах. Озера займають на земній кулі близько 1,8 % площі суші, або 2,7 млн км². Найбільше озеро на Землі — Каспійське море — має пло­щу 393—200 км². Найбільш високогірне озеро Хорпатсо розташова­не в горах Тибету на висоті 5400 м. Найнижчу відмітку має Мертве море — озеро, рівень якого нижче рівня Світового океану на 392 м. Найбільшим за запасами прісних вод є озеро Байкал — 23 000 км³, що становить 1/5 світових запасів поверхневих прісних вод. Байкал є і найглибшим озером світу — максимальна глибина в ньому ста­новить 1620 м.

Улоговини, в яких зосереджена озерна вода, за походженням не­однакові. Розрізняють такі типи озер.

Тектонічні озера мають лінійно витягнуту форму і дуже значні глибини. Вони приурочені до тектонічних розломів у земній корі і поширені в сейсмічне активних районах Землі. Таким шляхом утворилися озера Байкал, Телецьке, Великі Африканські, Мертве море та інші.

Вулканічні озера утворилися в кратерах і кальдерах. Кратери вулканів мають лійкоподібну форму завдовжки до кількох кілометрів.

Кратерними є улоговини деяких озер Камчатки, Індонезії, маари (кілька невеликих за розміром і глибиною кратерів), найпримітивніші вулкани Франції. Термін "кальдера" виник при описанні величезно­го заглиблення на Канарських островах, названого La Caldera, яке має більше 5 км у діаметрі й оточений висотами майже 1000 м. Зара;і термін застосовується для позначення заглиблення на вершині вул­кана, здебільшого круглої або овальної форми з крутими схилами.

Льодовикові озера сформувалися на територіях, що зазнали зле­деніння. Вони утворилися внаслідок льодовикової ерозії, або льодо­викової акумуляції, як правило неглибокі, мають витягнуту форму і орієнтовані в напрямі руху льодовика. Поширені у Фінляндії, на Кольському півострові, Карелії, Білорусії, на півострові Лабрадор. У горах льодовикові озера називають карами. Це невеликі заокруглені пониження на схилах хребтів, вироблені сніжниками і льодовиками четвертинного зледеніння. Карові озера зустрічаються на Памірі, Тянь Шані, Кавказі і навіть в найбільш високогірній частині Українських Карпат — на масивах Свидовець і Чорногора.

Заплавні, або старичні, озера — це замкнені водойми видовженої форми, які відокремлені від основного русла ріки і можуть з'єднува­тися з ним ненадовго лише під час повеней.

Лагунні озера формуються в прибережній зоні на місці невели­ких заток, бухт, внаслідок їх відокремлення від моря піщаними ко­сами і барами. Озера такого походження зустрічаються на берегах Балтійського, Північного, Середземного і багатьох інших морів. В Україні такими є, зокрема, озеро Сасик і Саки. Лиманні озера утво­рюються в результаті опускання і затоплення річкових долин мор­ськими водами. Саме таким чином утворилися численні озера на узбережжі Чорного та Азовського морів. Найбільшим з них у нашій країні є озеро Ялпуг. Проте лимани і лагуни гідрологи частіше відно­сять не до озер, а розглядають як частини гирлових областей рік або морських акваторій.

Обвальні, або загатні озера зустрічаються в гірських районах і передгір'ях. Утворюються внаслідок обвалів величезних мас гірських порід у вузькі долини бурхливих потоків і річок. Такі явища мають місце під час сильних землетрусів або є результатом тривалих ряс­них дощів. Обвали гірських порід створюють часом значні загати в долинах рік, вище яких нагромаджується вода. Так, в 1911 р. на Памірі гігантський обвал гірських порід поховав під собою кишлак Усой разом з його жителями, утворивши в долині ріки Мургаб греб­лю завширшки 5 км і заввишки 600 м. Вище греблі внаслідок на­громадження води утворилося Сарезьке озеро довжиною 70 км, ши­риною 400 км глибиною 505 м. До цього типу належить ще ряд озер Паміру, Тянь-Шаню, Гімалаїв, Кавказу. Серед них дуже відомим е озеро Ріца — надзвичайно мальовниче озеро в Кавказьких горах, яке приваблює до себе тисячі туристів і відпочиваючих на Чорно­морському узбережжі. В Україні до цього типу озер належать Синєвір, яке знаходиться в Карпатах на висоті 989 метрів. Місцеві жителі називають цю блакитну перлину гір "морським оком" через значну глибину і невелику площу.

Карстові озера поширені в областях, де достатньо легкорозчинних гірських порід — вапняків, гіпсів, доломітів. Тривале їх розчинення водами призводить до утворення порівняно глибоких але незначних за площею кількох улоговин. Тут же часто зустрічаються провали, зумовлені вимиванням і виносом ґрунтовими водами порід, що заля­гають нижче. До карстових належать озера Ельтон і Баскунчак, Орхидське і Преспа на Балканах, Шацькі озера на Волині, а також, мож­ливо, озера Мічиган, Онтаріо та ін. У деяких карстових печерах, на­приклад Кунгурській, Афонській, утворилися підземні озера.

Термокарстові озера виникають в районах поширення багаторіч­ної мерзлоти в результаті ЇЇ відтаювання і подальшої просадки ґрун­ту. Ці невеликі за площею і глибиною озера зустрічаються в тундрі і тайзі.

Суфозійні улоговини утворюються від просадки ґрунту внаслі­док виносу ґрунтовими водами розчинних, а також мулистих части­нок верхніх шарів кори вивітрювання. Суфозійними є котловини багатьох озер степової зони Західносибірської рівнини і Централь­ної Азії.

Органогенні улоговини виникають на сфагнових болотах, кора­лових островах. Причиною їх утворення є нерівномірне наростання мохів у першому випадку і поліпів — у другому. Озера даного типу зустрічаються на території Західного Сибіру і островах Полінезії.

Еолові озера утворюються на місцях дефляційних знижень — улоговин видування. Характерні для аридних районів земної поверхні.

Штучні озера — водосховища, ставки — створюються з метою покращення водопостачання населених пунктів і промислових об'єктів, для забезпечення водою зрошувальних земель. За своїми розмірами багато з них не тільки не поступається природнім озерам, а й досить часто є більшими за них.

За водним режимом озера поділяються на стічні та безстічні. Перші з них скидають частину річного стоку, що надходить в них, униз за течією (як приклад можна навести такі озера, як Байкал, Онезьке, Ладозьке і багато інших). Частковим випадком стічних озер є проточні озера, через які здійснюється транзитний стік ріки (до числа таких водойм належать озера Чудське, Зайсан, Сарезьке).

Безстічними вважаються озера, які отримують стік ззовні, витра­чають його лише на випаровування, інфільтрацію та штучний водозабір, не віддаючи нічого в природний або штучний водотік. Інакше кажучи, з таких водойм поверхневий стік відсутній (Каспійське й Аральське моря, озера Іссик-Куль, Балхаш).

Більшість озерних улоговин заповнена прісними водами. Деякі озера, як наприклад, Каспійське море, колись з'єднувалися з океаном, тому вони містять реліктову морську воду. Солоними є також деякі внутріконтинентальні озера, особливо в умовах сухого і жаркого клімату, що пояснюється сильним випаровуванням води або над­ходження з надр Землі розсолів і вод з підвищеною концентрацією солей.

Води озер за ступенем мінералізації поділяють на прісні із вмістом солей до 1 г/л, солонуваті — від 1 до 25 г/л, солоні — більше 25 г/л. Озера з солоною і солонуватою водою поширені в Казахстані, Прикаспії, на узбережжях Азовського і Чорного морів, на Західно­сибірській рівнині і в Забайкаллі. Є вони і на інших материках. Найбільш солоні озера світу — Велике Солоне (265,5 %) і Ельтон (291 %).

Озера мають різнобічне географічне значення. Вони впливають на клімат прилеглих районів. Розмір цього впливу визначається величиною водної поверхні. Випаровування з водної поверхні по­значається на вологості повітря приозерного району. На берегах великих озер виникають рухи повітря з добовою періодичністю — бризи. Змінюється тепловий режим приозерної місцевості: літо тут в цілому дещо прохолодніше, а зима — трохи тепліша, ніж на більш віддаленій території. Озера досить часто є базисом ерозії для рік, які до них впадають. Зниження в озерах рівня води посилює ерозію в басейні ріки, а підвищення, навпаки, сповільнює її прояв. Таким чи­ном, вплив озер на рельєф поширюється на значну відстань і по­мітно перевищує площу самого озера. Режим і водність рік, які бе­руть початок з озер або протікають через них, менше залежать від особливостей в розподілі опадів за сезонами і роками. Інколи впливом озера обумовлено і незамерзання рік, хоча взимку над їх руслом "хрускотять" морози.