3.5. Поняття про географічний простір

Земля — не ізольована в космосі планета. Найбільше вона пов'я­зана з близько розташованими до неї тілами Сонячної системи — Сонцем і Місяцем. Гравітаційні поля утримують Землю на навколо­сонячній орбіті. Вони ж разом з осьовим обертанням викликають на поверхні планети періодичні припливи і відпливи. Рух Землі відбу­вається у сфері впливу сонячного вітру. Земля зазнає також впливу рентгенівського та ультрафіолетового випромінювання, сприймає ра­діохвилі, променеву і теплову енергію, яка є рушійною силою розвит­ку неживої та живої природи.

Маса Землі щорічно зростає приблизно на 40 000 т внаслідок па­діння на її поверхню метеоритів і космічного пилу. З далекого кос­мосу постійно надходять сильно іонізовані потоки випромінювань атомних ядер, переважно водню. Космічне випромінювання і соняч­ний вітер — причини багатьох незвичайних природних явищ на Землі: полярних сяйв, магнітних бур, іонізації повітря тощо.

Вплив космосу Земля сприймає не пасивно. За допомогою своїх індивідуальних унікальних планетних особливостей вона його транс­формує, створює навколо себе середовище, відмінне від космічного. Потужні земні магнітне і гравітаційне поля взаємодіють з космічни­ми, змінюючи їх усереднені характеристики, надаючи їм нових якіс­них властивостей і кількісних величин. Більшість метеорів, асте­роїдів і комет згорають в атмосфері Землі, не досягши її поверхні. З верхніх шарів атмосфери частина атомів водню і кисню відривають­ся від планети, виходять за межі сил земного тяжіння. Внаслідок взаємодії Землі з космосом утворився простір, названий М.М. Єрмолаєвим (1975 р.) географічним. Географічний простір охоплює сферу взаємодії космічних факторів із земними від верхньої межі ма­гнітосфери до поверхні Мохоровичича, тобто нижньої межі земної кори. Оскільки ця взаємодія на різних вертикальних рівнях має свої особливості, в географічному просторі прийнято розрізняти такі чо­тири складові частини.

1. Близький космос. Верхня межа — межа магнітосфери (80—90 тис. км), нижня -500—2000 км над поверхнею Землі. Тут відбу­вається найбільш тісна взаємодія космічних факторів з магнітним та гравітаційним полями Землі. Із захоплених магнітним полем протонів і електронів утворюється радіаційний пояс навколо планети.

2. Висока атмосфера. Нижня межа обмежена стратопаузою. В ній відбувається перетворення первинних космічних променів у вто­ринні, нагрівання атмосфери, утворення суцільного шару озону.

3. Географічна оболонка. Знаходиться між озоновим шаром і нижньою межею активного шару осадових порід, на які впливають екзогенні фактори. Це єдина оболонка в Сонячній системі і, можли­во, у Всесвіті, в якій взаємодія космічних факторів із земними створила сприятливі умови для зародження і розвитку різних форм життя.

4. Підстилаюча кора. Простягається від нижньої межі географіч­ної оболонки до поверхні Мохоровичича. Це арена ендогенних фак­торів, які створюють первинний рельєф планети. Різноманітні екзогенні процеси, рушійною силою яких виступає сонячна енергія, по­стійно видозмінюють первинний рельєф земної поверхні.

Концепція географічного простору науково обґрунтовує положення географічної оболонки у сфері постійної взаємодії космічних фак­торів із земними. Цей специфічний навколоземний простір є необ­хідною передумовою для зародження і розвитку життя на планеті. Його спеціальне вивчення дозволяє зрозуміти суть багатьох природ­них явищ і фізико-географічних процесів.

Географічний простір охоплює величезну за протяжністю сферу взаємодії космічних факторів із земними, яка за своїм обсягом значно перевищує всі разом узяті внутрішні геосфери планети. В межах цього простору особливе місце належить географічній оболонці Землі через наявність у ній органічного світу, що робить її надзвичайно складною за будовою, властивостями і динамікою. Процеси, які про­тікають у Всесвіті, насамперед на Сонці, дуже активно впливають на природний стан і функціонування всіх навколоземних оболонок, які входять до складу географічного простору. Ці впливи та їх механізм у наш час ретельно і всебічно досліджують учені.