5.6. Поняття про геосинкліналі та платформи

Наявність стійких і рухливих ділянок земної кори, нерівномір­ний розподіл на Землі вулканів та сейсмічно активних зон свідчить, що ендогенні геологічні процеси протікають на різних ділянках зем­ної кори неоднаково. Така нерівномірність у прояві ендогенних про­цесів існувала і в минулому, це підтверджується особливостями по­ширення давніх вулканічних порід, наявністю в геологічних поро­дах минулих епох могутніх розривних порушень, істотними відмінно­стями в будові материкової та океанічної кори.

Слід вказати на певну відносність поділу на "стійкі" і "рухливі" ділянки земної кори. Зовсім стійких нерухомих ділянок земної кори не існує, бо навіть найбільш "стійкі" древні платформи піднімають­ся або опускаються на 0,6—1,5 см за рік. Але в рухливих областях земної кори швидкість вертикальних і горизонтальних переміщень значно більша. З огляду на різну інтенсивність і направленість тек­тонічних рухів нині прийнято розрізняти геосинкліналі, орогенічні області, материкові і океанічні платформи.

Геосинкліналями називають ділянки земної кори, що характери­зуються активними диференційованими тектонічними рухами з пе­реважанням опускання літосфери, посиленим нагромадженням оса­дових відкладів, інтенсивним проявом магматизму і процесами го­роутворення. Геосинклінальні області мають, як правило, лінійно витягнуту форму довжиною в тисячі і шириною в сотні кілометрів. Вони часто приурочені до глибоких тектонічних розломів, що дося­гають межі верхньої мантії. Утворення розломів супроводжується дробленням складок земної кори з порушенням їх цілісного про­стягання, посилюється вулканічна і сейсмічна активність. Внаслі­док інтенсивного прогинання на морському дні нагромаджуються осадові відклади завтовшки в сотні і тисячі метрів. Головний етап завершується розчленуванням зони осадонагромадження на численні прогини і підняття.

Орогенез інколи розглядають як прикінцеву стадію розвитку гео­синкліналей. Дійсно, між ними є певна схожість: дуже велика інтен­сивність тектонічних рухів, вулканічна і сейсмічна активність тощо. Але є і суттєві відмінності. В орогенічних областях переважають висхідні переміщення літосфери. Ефузивний магматизм поступається місцем магматизму інтрузивному. Загальні підняття земної кори супроводжуються сильним зім'яттям геологічних пластів у склад­ки і метаморфізацією гірських порід.

Геосинклінальний шлях розвитку пройшли всі древні (докембрій­ські) і молоді (палеозойські) платформи, гірські системи. Основні відмінності в розвитку тих чи інших геологічних структур визнача­ються часом їх утворення та інтенсивністю тектонічних процесів. На сучасному етапі розвитку літосфери існує два величезних геосин­клінальних пояси — Тихоокеанський і Середземноморське-Гімалай­ський. Тихоокеанський пояс, який простягається вздовж західних і східних берегів Тихого океану, знаходиться на стадії власне інтен­сивного геосинклінального розвитку. Він охоплює системи острівних дуг і глибоководних жолобів, а також окраїнні моря. Середземноморсько-Гімалайський пояс має широтне простягання і переживає прикінцеву стадію розвитку. Він охоплює Піренеї, Альпи, гірські сис­теми Апеннін, Балкан і Криму, Карпати, Кавказ, Тянь-Шань, Памір, Гімалаї та ін.

Платформами називають малорухомі ділянки земної кори, які закінчили геосінклінальний шлях розвитку. На платформах зараз відсутні складкоутворюючі процеси і вулканічна діяльність. Дену­дація поступово перетворила високі гірські хребти в горбисту місце­вість, яку з поверхні прикривають досить значні осадові відкладен­ня. Пласти осадових відкладень мають різну товщину, яка залежить від тривалості й інтенсивності осадонакопичення. Вони залягають горизонтально або мають пологе падіння. Нижній структурний ярус платформи називають складчастою основою, або фундаментом, він характеризується великою зімятістю пластів сильними тектоніч­ними рухами, які мали місце в минулому. Залежно від вертикальної спрямованості переміщень літосфери платформи поділяють на мате­рикові та океанічні.

Материкові платформи — це відносно стабільні області з перева­жанням піднять літосфери. Це найдревніші ділянки земної кори, які утворилися в результаті підняття з надр Землі більш легких елементів (подібно шлаку в доменній печі). Платформи утворюють ядра всіх континентів: в Євразії — це Східноєвропейська (Руська); в Азії — Сибірська, Китайська, Індостанська; в Америці — Північно­американська, Південноамериканська, Східнобразильська; в Афри­ці — Північне- і Південноафриканські; в Австралії — Австралій­ська; в Антарктиді —Антарктична. На деяких ділянках платформ осадові відклади відсутні і докембрійські магматичні (гранітоїди) і метаморфічні (гнейси, сланці) гірські породи виходять безпосеред­ньо на земну поверхню. Такі райони іменуються щитами. На тери­торії Східноєвропейської платформи такими є Балтійський та Український кристалічні масиви, в межах Сибірської платформи — Алданський щит. На щитах дуже поширені породи архейського і протерозойського віку, з якими пов'язані великі родовища залізних руд, хрому, нікелю, міді, марганцю, золота та інших металів. Рельєф древніх і молодих платформ вирівняний.

Океанічні платформи, як і материкові, є відносно стабільними областями, але в них переважають тривалі опускання літосфери, їх межі окреслені материковими схилами і океанічними жолобами з одного боку і серединно-океанічними хребтами — з другого. В основі океанічних плит залягає базальтовий шар. З поверхні їх го­ризонтально прикривають осадові породи. Товщина кори збільшуєть­ся в напрямі від серединно-океанічних хребтів до материкового шель­фу, в цьому ж напрямі збільшується і вік кори, але вона молодша за материкову.