6.7. Загальна циркуляція атмосфери

Під загальною циркуляцією атмосфери розуміють сукупність основних видів повітряних рухів у нижній атмосфері, внаслідок яких здійснюється обмін великих мас повітря в горизонтальному і верти­кальному напрямах. Ці повітряні течії зумовлені перш за все різни­цею температур між екваторіальними і полярними широтами, мате­риками й океанами, а також обертанням Землі навколо своєї осі.

Коли б поверхня Землі була рівною і одноманітною, тобто тільки сушею або водною оболонкою, і на повітряних потоках не познача­лась би відхиляюча дія обертання Землі, тоді схема циркуляції по­вітря була б досить простою: холодне повітря розтікалось би в при­земному шарі від полюсів до екватора, а більш легке тепле утворило б на певній висоті компенсаційний потік від екватора до полюсів. Рух повітря, таким чином, здійснювався б уздовж меридіанів.

Насправді ж загальна циркуляція має значно складніший ви­гляд. На ній позначається вплив форми Землі, добове обертання Землі, річний рух Землі, особливості розподілу суші і моря, харак­тер рельєфу, океанічні течії, поширення льодовиків тощо.

Земна поверхня, маючи кулясту форму, нагрівається Сонцем не­рівномірно, і саме ця нерівномірність надходження сонячної енергії в різних широтах є основною причиною виникнення атмосферної цирку­ляції великого масштабу, яка шляхом переносу величезних мас холод­ного й теплого повітря в меридіональному напрямі вирівнює темпера­турну різницю між високими і низькими широтами Землі. Крім того, навіть на одній і тій самій широті сонячна радіація поглинається неод­наково материками й океанами, лісами й пустелями, засніженими й оголеними поверхнями. Внаслідок цього виникає циркуляція малого масштабу між материками й океанами, горами й долинами тощо.

Як уже зазначалося, сила Коріоліса зумовлена осьовим обертан­ням Землі І дуже відчутно впливає на напрям руху вітрових течій. В умовах широтного розташування постійних центрів дії атмосфери це призводить до формування в тропосфері переважно західно-схід­ного переносу повітряних мас.

Рух Землі навколо Сонця є причиною утворення сезонних центрів дії атмосфери. Формування над материками зон пониженого тиску влітку і підвищеного взимку діаметрально змінює напрями цирку­ляції повітря над одними і тими ж регіонами земної поверхні. Пев­них сезонних змін зазнає циркуляція повітря і над океанами.

Наявність нерівностей на земній поверхні також позначається на напрямі переміщення повітряних мас. Значно впливають на за­гальну циркуляцію гори, які нерідко є нездоланною перешкодою для панівних течій і значно трансформують властивості повітря. Над рівнинами й низовинами, як і над морем й океаном, напрям руху повітря визначається переважно меридіональними і широтними особ­ливостями просторового розподілу атмосферного тиску і впливом сили Коріоліса. Основні фізичні характеристики повітря (вологість, температура, прозорість) значною мірою залежать від підстилаючої поверхні. Так, теплі океанічні течії нагрівають повітря і насичують водяною парою, а холодні, навпаки, сприяють його охолодженню (при цьому повітря більш прозоре через низький вміст в ньому вологи).

Зрозуміти деякі закономірності руху повітряних мас дозволяє схе­ма загальної циркуляції атмосфери, яку запропонував у 1897 р. нор­везький кліматолог Ф.К. Б'єркнес (рис. 18). Згідно з цією схемою, в кожній півкулі можна виділити три кільця циркуляції повітря.

Південко-східні вітри

mUC*

Західні вітри, циклони

Субтропічний максимум.

Пасати Екваторіальний мінімум

Пасати Субтропічний максимум

зо

ум помірних

Західні вітри, циклони

Північна східні вітри

Рис.18. Загальна циркуляція атмосфери.

Перше кільце охоплює тропічні широти, до нього належать висхідні потоки теплого легкого повітря над екватором, які вітрами переносяться до тропіків і опускаються на широтах близько ЗО . Звідси, з баричних максимумів повітря пасатами повертається до екватора — баричного мінімуму.

Друге кільце формується в помірних широтах і виражене менш чітко. Тут переважають західні вітри, що дмуть із субтропічних ба­ричних максимумів. При цьому частина повітря з мінімумів помірних широт повертається в тропічні широти, а інша потрапляє в полярні.

В полярних кільцях відбувається опускання повітря внаслідок зменшення його об'єму під впливом сильного охолодження. По­вітря поступово розтікається до арктичного і антарктичного фронтів. У верхніх шарах тропосфери формуються горизонтальні компен­саційні течії.

Незважаючи на детальну характеристику загальної циркуляції атмосфери, ця схема не відображає всіх закономірностей руху по­вітря. Так, у ній зовсім не враховано вплив неоднорідності земної поверхні. Разом з тим відомо, наскільки важливу роль в переміщенні повітря відіграють суттєві відмінності в нагріванні материків і Світо­вого океану. Фактична циркуляція ще більше ускладнюється цик­лонічною і антициклонічною діяльністю. Новітні дослідження по­казали, що обмін повітряними масами між екваторіальними і поляр­ними широтами досягається, головним чином, горизонтальним пе­реміщенням. Вертикальні кільця проявляються нечітко і не є стійки­ми утвореннями, особливо у позатропічних широтах.

У загальній циркуляції атмосфери добре простежується зональ­ність в розподілі вітрів: у низьких широтах переважає східний тро­пічний перенос повітря, у середніх — західний, у високих — полярна циркуляція з переважно північно-східними вітрами у Північній півкулі і південно-східними — в Південній.

Східний тропічний перенос формується пасатами — постійними вітрами помірної сили (в середньому 5—8 м/с), що дмуть із субтро­пічних антициклонів у бік екваторіального баричного мінімуму. Оскільки міжширотні градієнти температури в жаркому поясі неве­ликі, то і атмосферна циркуляція менш інтенсивна, ніж в помірних широтах. У Північній півкулі пасати мають напрям з північного сходу на південний захід, а в Південній — з південного сходу на північний захід. Пасатна смуга не суцільна в тропічному поясі: ці вітри відсутні, наприклад, над південною частиною Північної Аме­рики і над північною Австралією.

Зона панівних західних вітрів охоплює в помірних широтах всю тропосферу. Швидкість вітру змінюється в широких межах, середня ж становить 5—10 м/с.

У полярних поясах обох півкуль до висоти 2—3 км переважають вітри східних румбів з малими швидкостями. Це пояснюється відсут­ністю постійного полярного антициклону. Відтікаючи в приполярні широти, арктичне і антарктичне повітря нагрівається й опадів, як пра­вило, не дає. На вищих рівнях у цих широтах панують західні вітри.

Західно-східний перенос повітря в помірних широтах постійно порушується циклонічною і антициклонічною діяльністю. Частому зародженню циклонів сприяють тут значні контрасти температур повітря, які створюють сприятливі умови для інтенсивної адвекції (горизонтального перенесення) тепла і холоду. Найчастіше вони утворюються на півночі Атлантики і Тихого океану. Взимку, коли збільшуються контрасти температур між океаном і материками, циклонічна діяльність посилюється. В цей час циклони зароджу­ються і над Середземним морем.

Циклони помірних широт — це грандіозні порівняно плоскі ат­мосферні вихори розміром до декількох тисяч кілометрів. Повітря в такому вихорі рухається за спіраллю навколо центра, повільно до нього наближаючись. Причиною цього є знижений тиск в центральній частині.

Зростання атмосферного тиску може спричинити утворення ан­тициклонів — баричних максимумів в однорідній повітряній масі. Повітря в них опускається, ущільнюється і притискується до земної поверхні. З низхідними токами пов'язане адіабатичне нагрівання повітря та його висихання. Тому в антициклоні, на відміну від ци­клонів, погода ясна і суха, небо безхмарне. Температура влітку висо­ка, а взимку дуже морозна. В центрі антициклона стоїть штиль, а на периферії дмуть слабкі вітри.

Істотну роль у загальній циркуляції атмосфери відіграють мусони (тропічні і позатропічні) — стійкі сезонні повітряні течії з різкою зміною переважаючого напряму вітру від зими до літа і навпаки. Влітку, коли краще нагрітий суходіл, з океану дме вологий вітер — літній мусон, який приносить щедрі опади. Взимку ж, навпаки, відбу­вається перенос повітря з холодної суші на більш теплий океан у ви­гляді сухого й холодного зимового мусону. Мусони дуже характерні для Східної та Південно-Східної Азії, Індії, Пакистану, Бангладеш.

Виділяють ще екваторіальні мусони. Вони утворюються у зв'яз­ку з періодичним сезонним переходом пасатів через екватор з однієї півкулі в іншу. Цей перехід зумовлюється міграцією термічного екватора внаслідок зміни зенітального положення Сонця. При пере­ході через екватор повітряні течії відхиляються під впливом сили Коріоліса в іншій півкулі не на захід, а на схід. Так виникають між східними пасатними течіями окремі вузькі приземні західні потоки повітря, які рухаються безпосередньо вздовж екватора.

В екваторіальній смузі сходяться і затихають півні ч но-східні і південно-східні пасати. Це так звана зона екваторіального затишку, відома раніше як пояс штилів. Для неї характерний низький атмо­сферний тиск і слабкі змінні вітри. Повітря в зоні затишку нагріваєть­ся і піднімається вгору, де розтікається на північ і південь, відхиляю­чись у Північній півкулі праворуч, а в Південній — ліворуч. Так утворюються антипасати. Висхідні течії повітря, охолоджуючись, виділяють водяну пару. Тому в зоні затишку часто спостерігається велика хмарність і випадає багато опадів.

З висотою різниця температур між екватором і полюсами в тро­посфері зменшується, але не зникає. Оскільки контрасти температур взимку більші, ніж влітку, то й атмосферні циркуляції протікають у цю пору інтенсивніше. Внаслідок цього переважаючі західні вітри мають у помірних широтах в холодну пору більшу швидкість, ніж у теплу.

Вітри, властиві тій чи іншій фронтальній зоні, з висотою посилю­ються, оскільки зменшується тертя. У верхніх шарах атмосфери і нижніх шарах стратосфери вітри дмуть з великою швидкістю (від 50 до 100 м/с) у вигляді сильних вузьких струменів. Звідси і похо­дить їхня назва — струминні течії. Довжина їх може сягати тисячі кілометрів.

Таким чином, загальна циркуляція атмосфери має досить склад­ний вигляд. У зв'язку з перепадами тиску повітря переміщується в тропосфері у вигляді пасатів і антипасатів, західних вітрів у помірних широтах, полярних вітрів, різних вітрів меншого масштабу і повітря­них потоків. Ці переміщення повітряних мас мають великий вплив на клімат, і насамперед на перерозподіл тепла і вологи в атмосфері. Панівні вітри викликають утворення течій в морях і океанах, визна­чають основні напрями переносу еолових відкладів.