2.3. Методи фізичної географії

Фізична географія використовує у своїх дослідженнях різноманітні методи: експедиційний, стаціонарний, порівняльно-описовий, екс­периментальний, математичні, картографічні, геофізичні, геохімічні, ґрунтознавчі та інші.

Експедиційний метод здавна застосовується в географії, він є основним для одержання фактичних даних про певну територію, її природні об'єкти і процеси. Нині експедиційні дослідження досить часто поєднують зі стаціонарними. Останні використовують для збору даних про процеси, які досить швидко змінюються в часі. Напри­клад, на спеціально обладнаних станціях за допомогою приладів ве­дуть спостереження за фізичними явищами в ґрунтах, гідросфері, атмосфері і біосфері. В багатьох країнах світу створено мережі ме­теорологічних і гідрологічних станцій, а також стаціонарні спеціа­лізовані станції або пости, на яких здійснюють спостереження за вулканами, землетрусами, рухом льодовиків, снігових лавин тощо.

Порівняльно-описовий метод належить до традиційних, він ши­роко застосовується в географічних дослідженнях. Порівняння при­родних особливостей різних районів дозволяє виявити специфічні риси їх будови. Використовуючи цей метод, географ не тільки дає якісну оцінку фактора, а й здійснює аналіз процесів формування відпо­відних географічних ландшафтів.

Математичні методи у фізичній географії застосовують для опрацювання кількісних характеристик природних явищ і процесів. Обробку величезного цифрового матеріалу, одержуваного в резуль­таті експедиційних та експериментальних досліджень, виконують за допомогою статистичного і балансового методів. Статистичний ме­тод застосовують для визначення різних показників, які змінюють­ся в часі або просторі і можуть бути охарактеризовані кількісно: температури повітря, атмосферного тиску, солоності вод, величини біомаси тощо. Балансовий метод використовують для визначення кількості речовин і енергії, яка надходить у географічну оболонку. Так, учені обчислюють, наприклад, радіаційний і тепловий баланс, водний баланс земної поверхні. Балансові методи дають можливість визначити динаміку процесів, їх інтенсивність.

Широке застосування у фізичній географії знаходять карто­графічні методи. Завдяки їм стає повнішою і значно доступнішою характеристика різних компонентів природи і процесів, які в них протікають. Карти є важливим джерелом для одержання якісних і кількісних характеристик. З їх допомогою можна визначити дов­жини рік, площі зображених земель, вертикальне розчленування зем­ної поверхні тощо. За топографічними картами, складеними в різний час, можна виявити динаміку змін рельєфу, гідрографічної сітки, бе­регової лінії озер, морів, простежити трансформацію угідь.

Геофізичні методи — це група методів, які застосовуються для вивчення фізики природних процесів, і в першу чергу — для дослі­дження будови надр Землі. Так, гравіметричні методи використову­ються для дослідження геологічної будови літосфери та визначення форми Землі, а магнітометричні — для вивчення її внутрішньої бу­дови. Радіометричні методи дозволяють визначити величину випро­мінювання гірських порід, які містять радіоактивні елементи.

Геохімічні методи застосовують для вивчення хімічного складу літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери, з їх допомогою дослі­джують міграцію хімічних елементів у природі.

Експериментальний метод застосовується для виявлення ролі певних факторів у розвитку природних явищ. Експерименти здійсню­ють найчастіше шляхом моделювання природних процесів. Так, за допомогою моделювання вивчають, наприклад, суть атмосферних явищ, дію водних потоків, ґрунтові процеси та ін. Експериментальні спостереження ведуть на стаціонарних станціях, в заповідниках, спеці­альних лабораторіях.

Ґрунт є дзеркалом ландшафту, тому дані польових і лаборатор­них досліджень ґрунтів завжди привертають до себе посилену увагу фізико-географів. Вони дають об'єктивну кількісну і якісну інфор­мацію про стан екосистем, їх антропогенні зміни. Результати ґрун­тових досліджень широко використовують для розробки заходів щодо раціонального використання земельних ресурсів, вони є необхідними для успішного проведення фізико-географічного районування і впро­вадження системи природоохоронних заходів.

Аерокосмічні методи полягають у використанні матеріалів аерофотозйомки земної поверхні, яка дає великий обсяг оперативної гео­графічної інформації. Методи космічного землезнавства дають змо­гу вести моніторинг (постійні спостереження) за станом географіч­ної оболонки і вивчати глобальні процеси, які в ній відбуваються.

Весь різноманітний комплекс методів досліджень географічної оболонки значно просунув наші знання про процеси, що протікають в ній, сприяв розвитку теорії географічної науки, дозволив виявити загальні закономірності будови і динаміки оболонки. Це дало мож­ливість географічній науці піднятися на нову, більш високу ступінь розвитку. Вона вже може ставити перед собою завдання щодо про­гнозування змін географічних ландшафтів і раціонального управління природними процесами.