7.3. Світовий океан та його поділ

З космосу наша планета виглядає блакитною. Цей колір їй нада­ють, разом з атмосферою, води океану, які за площею значно переви­щують територію суші. Океанічні води покривають майже 3/4 по­верхні земної кулі. Усі разом океани названо Світовим океаном.

Проте за рядом особливостей Світовий океан є складним утво­ренням, у якого різні частини водної товщі відрізняються між со­бою. Океаносфера розділяється в основному материками, які поси­люють відмінність океанів залежно від ступеня їх відокремленості. Здебільшого кожен з океанів має свої характерні течії, припливи і відпливи, вітри, температури, розподіл солоності, будову дна, рослин­ний і тваринний світ, іхтіофауну тощо.

Відповідно до природних обрисів берегової лінії материків і фізико-хімічних особливостей режиму вод Світовий океан поділяється на п'ять океанів: Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодо­витий і Південний. Виділення Південного океану як самостійного викликало серед учених багато спорів, оскільки в нього відсутні будь-які помітні морфологічні або орографічні межі з південними части­нами Тихого, Атлантичного та Індійського океанів.

На цій підставі на Міжнародному гідрографічному конгресі в Монако у 1952 р. було прийнято рішення не виділяти Південний океан у самостійний. Одночасно там же був "ліквідований" і Пів­нічний Льодовитий океан, який приєднали до Атлантичного океану як внутрішнє Полярне море. Проте не всі вчені світу погодилися з цим рішенням, і тому на багатьох картах Північний Льодовитий океан фігурує як самостійний. Крім того, в деяких сучасних карто­графічних виданнях відновлено назву і Південного океану.

Назва "Атлантичний океан" була введена у XVI—XVII ст. гол­ландськими географами Г. Меркатором і Б. Вареніусом. Пазву "Ти­хий океан" дав найбільшому з океанів планети Ф. Магеллан (1480— 1521 pp.)» який застав його під час першої навколосвітньої подорожі напрочуд спокійним. Дещо пізніше Тихий океан стали називати ще Великим, зважаючи на його гігантські розміри. Назва "Індійський океан" виникла в глибоку давнину спочатку для тієї його частини, яка знаходиться між Африкою та Індією. Поступово ця назва поши­рилася на всі водні простори від Африки до Австралії та від півден­ного узбережжя Азії до берегів Антарктиди.

Водна товща океанів у вертикальному розрізі неоднорідна. У Світовому океані виділяють батиметричні зони і області, які відріз­няються за гідрологічним режимом, формуванням рельєфу дна, ди­намікою фізико-географічних процесів. Ці зони одночасно є і біонімічними, оскільки в поширенні морських організмів спостерігається зональність, зумовлена глибиною.

Біля берега умовно виділяють літораль, або прибережну зону, об­межену глибинами в декілька метрів. Вона затоплюється водою під час припливів і осушується при відпливах. Тут живуть своєрідні організми, здатні переносити періодичне висушування і вплив хвиль прибою. Далі до глибини 200 м розташована сублітораль. Ця зона особливо багата життям, добре освітлена сонячними променями, по­стійно аерується і містить багато поживних речовин. Нижче, від 200 до 500 м, виділяють епібатіаль. Зазначені три зони моря часто об'єд­нують в одну під загальною назвою нерітової області. Розташовану далі до глибини 3 км область, називають батіальною, від 3 до 6 км — абісальною, а глибше 6 км — ультраабісальною.

Моря у периферійних частинах океану, проникаючи в глибину суші, ізолюються від нього. Вони відрізняються будовою дна, соло­ністю і складом солей, температурними умовами, системою течій. Залежно від ступеня ізольованості від океану, особливостей гідрохі­мічного і гідрологічного режиму, деяких інших географічних ознак виділяють моря внутрішні, напівзачинені, відкриті і міжострівні (С.В. Калесник, 1955 p.).

Внутрішні моря оточені майже з усіх боків сушею і з'єднуються з океаном або сусіднім морем однією або кількома протоками. Та­кими є, наприклад, Чорне, Азовське, Балтійське, Біле, Середземне, Червоне, Мармурове моря та ін.

Напівзамкнені моря лише частково обмежені материками і від­окремлені від океану чи сусідніх морів півостровами або групами островів, підводні продовження яких перешкоджають вільному водо­обміну. До цієї групи належать моря Північне, Берингове, Охотське, Японське, Жовте, Східно Китайське, Південно-Китайське, Андаманське, Карибське та ін.

Відкриті моря розташовані по окраїнах материків і зберігають вільний зв'язок з океаном, тому відмінності між ними незначні. Та­кими є моря Баренцове, Карське, Лаптєвих, Східносибірське, Чукот­ське, Беллінсгаузена, Росса, Уеделла, Аравійське, Коралове та ін.

Міжострівні моря оточені тісним кільцем островів або острів­них дуг. Від океану вони відрізняються власною системою течій, специфічною температурою, особливими видами риб і водоростей. Яскравими прикладами морів даного типу є Яванське, Сулавесі, Су­лу, Банда, Філіппінське.

Чим більше ізольоване море від океану, тим індивідуальніше воно за своїми географічними ознаками, різними режимами і живи­ми організмами.