4.7. Рух Землі і календар

Основною одиницею вимірювання коротких відрізків часу є доба, яка визначається середньою тривалістю обертання Землі навколо осі. Для більших інтервалів часу використовують іншу природну одиницю — рік, тобто проміжок часу, що дорівнює періоду одного оберту Землі за орбітою навколо Сонця. І тут виникає питання: від якої мітки визначати цей проміжок? Найбільш стабільною є мітка в точці перетину земної орбіти умовною прямою, проведеною з центра Сонця до далекої і тому практично нерухомої зірки. Період обер­тання Землі відносно такої точки називається зоряним, або сидерич­ним роком. Проте зміна пір року залежить від руху Землі відносно точок весняного та осіннього рівнодення, в яких небесний екватор перетинається з екліптикою. Внаслідок прецесії ці точки рухаються назустріч руху Землі і тому визначувана ними тривалість року, що називається тропічним, на 20 хв 24 с менша за рік сидеричний.

Для практичного життя відлік часу за допомогою календаря, який би не розходився із сезонами року, повинен враховувати тривалість тропічного року. Але вести облік часу строго тропічними роками незручно, оскільки їх зміна тоді відбувалася б в різні години доби (тривалість тропічного року — 365 діб 5 год 48 хв 46 с). У Давньому Єгипті календарний рік завжди мав 365 діб, що призводило до до­сить швидкого відхилення щорічних фактичних дат розливів Нілу від календарних. Щоб уникнути цього, римський імператор Юлій Цезар в 46 р. провів реформу календаря, встановивши середню три­валість року в 365,25 доби, а щоб не допустити дробового числа днів, наказав рахувати три роки підряд по 365 діб, а кожний четвертий рік — 366 діб. Цей рік згодом став називатися високосним.

Такий календар, названий в честь Юлія Цезаря юліанським, відзна­чається простотою і досить високою точністю, його помилка у по­рівнянні з тропічним роком становить одну добу на 128 років, що у побуті не помітно. Однак з часом була знову проведена реформа календаря, основною причиною якої послужили релігійні міркуван­ня, пов'язані з християнським святом Пасхи. Справа в тому, що Нікейський собор, на якому зібралися вищі чини церкви у 325 p., встановив правила для визначення дня Пасхи. Було вирішено свят­кувати Пасху в першу неділю після появи повного місяця по тому, як настане рівнодення 21 березня. Так було в IV ст. Але внаслідок неточності юліанського року, який був на 2 хв 14 с довший за тро­пічний, весняне рівнодення стало згодом відбуватися раніше 21 бе­резня. Внаслідок цього часом неможливо було виконати постанову Нікейського собору, якщо, наприклад, рівнодення наставало 15 бе­резня, а неділя була 17-го, тобто після рівнодення, але раніше 21 березня. У такому випадку Пасху треба було святкувати в різні неділі, якщо дотримуватися обох правил визначення дня Пасхи.

З метою розв'язання цієї неузгодженості Папа Римський Гри­горій III наказав ліквідувати різницю в 10 днів, що утворилася в юліанському календарі. Було вирішено, що в 1582 р. 5 жовтня слід вважати за 15 жовтня. Для того щоб і в майбутньому не накопичу­валася помилка в календарі, домовилися в кінці трьох століть з чо­тирьох вважати роки простими, а не високосними. Це створювало середню тривалість року в 365,2425 доби, тобто на 26 с довше за тропічний рік. Згідно з григоріанським календарем, невисокосними вважають ті роки, перші дві цифри яких не діляться на чотири, а останні дві є нулями. Після реформи календаря такими роками були 1700, 1800 і 1900. Таким чином, різниця між старим і новим стиля­ми досягла 13 днів. Бона збережеться і у XXI ст., бо 2000 рік за григоріанським календарем був високосним.

Новий стиль був спочатку запроваджений в католицьких краї­нах, а пізніше поширився по всій Європі і навіть далеко за її межами. Таким чином, наш календар чисто сонячний і оснований на періоді обертання Землі за орбітою навколо Сонця. У ньому є і деякі ознаки місячного календаря, який враховує період обертання Місяця навколо Землі.

Календарний рік прийнято поділяти на дванадцять місяців. Російські назви місяців походять зі Стародавнього Риму. Так, "ян­варь", "март", "май", "июнь" названі іменами римських божеств, "февраль" — за назвою свята в цьому місяці, "апрель" — від ла­тинського слова, що означає розкриття або розгортання, "июль" названий в честь Юлія Цезаря, "август" - по імені імператора Авгус­та. За латинським рахунком "сентябрь" —• сьомий, "октябрь" — вось­мий, "ноябрь" — дев'ятий, "декабрь" — десятий. Порядкові номери при початку рахунку з березня вказують, що саме з нього колись починався рік.

В українських назвах місяців знайшли яскраве відображення характерні сезонні переважно кліматичні та фенологічні явища, що закономірно чергуються в природі протягом року. Трактування змісту назви будь-якого місяця не викликає жодних утруднень. Так, січень походить від слова "сікти" снігом. Лютий означає "люта зима". Березень — розпочинається інтенсивний хід соку в березах, проки­дається природа. Квітень — масово з'являються перші пахучі бар­висті квіти. Травень — поверхня землі вкривається соковитими тра­вами. Червень — червоніють черешні, вишні, поспівають інші смачні солодкі ягоди. Липень — повітря наповнюється ароматом липового цвіту. Серпень — настає гаряча пора жнив (а упродовж багатьох століть єдиним знаряддям жнив був, як відомо, серп). Вересень - здіймають жалібний прощальний вереск птахи, відлітаючи на зимів­лю до далеких теплих країв. Пишно цвіте верес, невгамовні бджо­ли збирають осінній "вересневий" мед. Жовтень — відбуяло літо; трави, листя жовтіє буквально на очах. Листопад — листя осипаєть­ся з дерев, тихо кружляє в повітрі, наче прощаючись зі своїм недо­вгим всього - навсього сезонним життям, і осідає на поверхні землі, немовби прикриваючи від нічних холодів свою матір-годувальни­цю. Грудень — на поверхні ґрунту з'являються грудки мерзлого ґрунту. Наближається Новий рік, а це значить, що в природі знову все повториться спочатку.