2.2.3. Види організаційних структур

Організаційна структура підприємства (ОСП) складається з взаємодіючих структурних виробничих підрозділів (цехів, дільниць, лабораторій тощо) та спеціализованих функціональних органів управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо), які виконують певні функції для досягнення цілей підприємства.

Для підприємства виділяють: 1) організаційну систему з підсистемами організації праці, виробництва та управління; 2) систему організаційно-економічних відносин щодо розподілу, спеціалізації й кооперування праці, спеціалізації, кооперації й комбінування виробництва; 3) систему господарчих зв’язків.

При проектуванні ОСП незалежно до їх призначення керуються принципами: організаційного випередження щодо технічного рівня виробництва; організаційної сталості щодо збереження організованості; організаційної відповідності методам управління; організаційної системності щодо взаємозалежності структурних елементів; організаційної комплексності щодо багатофакторного аналізу структур; надійності взаємозв’язків між підрозділами; розподілу функцій, повноважень і відповідальності.

Відомі два підходи до формування організаційних структур: проблемно-орієнтований та функціональний.

Проблемно-орієнтований підхід базується на виділенні повного циклу прийняття рішень в організації та поетапному аналізу процесу прийняття рішень поза окремих функцій.

Функціональний підхід реалізують двома способами:

• за функціонально-об’єктним – декомпозують процеси управління та технологію виробництва до окремих робіт та операцій, оцінюють їх трудомісткість та нормують чисельність за певними функціями, визначають структурні підрозділи і чисельність їх працівників за фахом та кваліфікацією, аналізують процеси прийняття рішень та документообіг;

• структуризація цілей передбачає визначення й декомпозицію цілей та задач підприємства, організаційних ресурсів та альтернатив їх використання.

Відомий також спосіб як використання типових ОСП.

В залежності від розподілу функцій управлінських органів, їх місця в ієрархії управління, характеру взаємодії між ними та виробничими підрозділами організаційні структури підприємств (ОСП) поділяють на лінійні, функціональні, лінійно-функціональні, лінійно-штабні, дивізійні, матричні та інші.

Для лінійної ОСП характерний розподіл праці по вертикалі, шляхом розбиття об’єктів управління. По вертикалі формують рівні управління (ланкою, дільницею, цехом, виробництвом, підприємством). Ознаки лінійної структури: 1) єдність розпоряджень; 2) безпосередній (лінійний) зв’язок керівника з виконавцями. Характерні для незначної кількості підлеглих (малі підприємства, ланки, бригади).

Переваги – чітка схема передачі прав та повноважень; відповідальність за продуктивність і ефективність лягає на керівників; ділова стратегія узгоджується з керівниками кожного підрозділу; кожний підрозділ має свої цінності та функціональні вимоги;;мінімальна тривалість проходження вказівок від керівника до виконавців, достовірність інформації та безпосередній контроль. Недоліки – керівнику делегують всі функціональні повноваження, що є проблематичним; погіршується контроль за управлінськими процесами підприємства; певна залежність ланки управління від керівника підрозділу; посилюється конкуренція у розподілі ресурсів між підрозділами; формуються не об’єктине ставлення до керівників підрозділів.

Функціональній ОСП характерний розподіл функцій між співробітниками управління по горизонталі – формуються спеціалізовані функціональні органи (планово-економічний, фінансовий, технологічний відділи, служба безпеки тощо). Ознаки функціональної структури: 1) наявність у виконавця безпосереднього керівника та функціонера; 2) керівники не дублюють роботу один одного; 3) координація роботи управлінців.

Переваги – централізований контроль стратегічних результатів; структура пов’язана зі стратегією завдяки визначенню ключових видів діяльності у функціональних службах; використання ефекту навчання-досвіду за рахунок функціональної спеціалізації; можливість досягти досконалості знань у вузькоспеціалізованій сфері; розвиток предметних навичок та набуття досвіду у певній сфері; висока результативність виконання рутинних, стандартних робіт; професійна підготовка рішень; формування нових знань щодо можливостей підприємства.

Недоліки – протистояння функціональних інтересів загально корпоративним; суперечності між функціональними органами; уповільнення швидкості прийняття та реалізація рішень; надання пріоритетності окремій функції; передача відповідальності на вищі щаблі управління; створення завад для формування системного підходу; можливе видання не узгоджених розпоряджень; надлишкова бюрократичність функціонерів.

Лінійні та функціональні ОСП в чистому виді для підприємств не проектуються. Їхні позитивні властивості поєднуються лінійно-функціональних і лінійно-штабних ОСП..

Лінійно-функціональна структура делегує адміністративні повноваження та закріплює відповідальності за лінійними керівниками підрозділів. Функціональні органи діють у режимі «радників» вищого керівництва.

Переваги – функціонери безпосередньо не втручаються у виробничий процес; обґрунтовують для керівників гос­подарські рішення в межах своєї компетенції; видають розпорядження, що не потребують значного перерозподілу ресурсів.

Недоліки – слабкі взаємозв’язки між функціональними органами; оперативно не відповідають за реалізацію управлінських рішень; невисокий рівень взаємодії по вертикалі структурної ієрархії, прагнення до надлишкової централізації та влади.

У лінійно-штабній структурі функціональні органи об’єднані у штаб (консультативний орган керівництва).

Переваги – узгодженість рішень, які остаточно приймаються керівником і доводяться до виконавців за лінійним управлінням.

Недоліки – збільшується навантаження на функціонерів; штаби нижчих рівнів не завжди зв’язані зі штабами вищих рівнів. Ефективні в умовах масового та багатосерійного виробництва.

На основі лінійно-функціональної формуються ОСП, в яких виділяється функціональні органи за видами продуктів або споживачів (продуктова або споживча структура), за регіональними інтересами (регіональна структура), дивізійна структура (типова для потужних виробничих об’єднань з багаторівневою ОСУ).

Проблемно-цільові структури створюють на певний строк необхідний для подолання певної проблеми або реалізації програми. В рамках діючих структур можуть створюватись тимчасові підрозділи, наприклад, з інноваційного проектування.

В проектно-орієнтованій організації більша частка організаційних ресурсів залучена до роботи над проектом. Функціональні відділи обслуговують різні проекти та підрозділи.

Матрична структура поєднує позитивні властивості функціональних і проектно-орієнтованих ОСП. Вони структуровані за певними продуктами (проектами). По «вертикалі» – виробничі підрозділи управляються за функціональною схемою, а по «горизонталі» – керівниками окремими продуктами (проектами).

Переваги – зусилля спрямовані на виконання особливо важливих завдань; координація дій виконавців завдань; розвиток стратегічної відповідністі за функціями; скорочується цикл «наука – виробництво – споживання»; формується інноваційний потенціал; посилюється контроль за процесами та мотивація виконавців щодо досягнення проектної мети.

Недоліки – конфліктність між керівниками проектів і функціонерами; складна; подвійна підпорядкованість; структура не довготривала; потребує авторитетного керівника.

Матричної структури ефективні при засвоєнні складних стратегічних виробів (космонавтика, авіабудівництво тощо).