2.2.2. Виробнича та соціальна інфраструктура підприємства

Інфраструктура підприємства - це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які безпосередньо не створюють профільний продукт, але своєю діяльністю сприяють функціонуванню основного виробництва та соціального розвитку колективу. В залежності від їхніх функцій розрізняють виробничу й соціальну інфраструкту­ру підприємства.

До виробничої інфраструктури відносять виробничі підрозділи та служби які обслуговують та забезпечують роботу основного виробництва.

Результативність виробничої інфраструктури визначають наступні фактори: своєчасність надання основному виробництву метрологічних та інформаційно-обчислювальних послуг; послуг зв’язку, своєчасність поточного ремонту, технічне обслуговування й настройка основного обладнання; розширення номенклатури виготовлених інструментів, оснастки; своєчасність за обсягами, номенклатурою й якістю матеріального та енергозабезпечення; своєчасність надання транспортних послуг; випереджаючий характер розвитку комунікаційних мереж та природоохоронних споруд.

Служба матеріально-технічного постачання є носієм потенційно додаткового ефекту виробництва, що забезпечується шляхом своєчасного постачан­ня основному виробництву необхідних матеріалів, комплектуючих, оптимізації виробничих запасів, управління ними та якісного їх зберігання складах підприємства.

Головними завданнями складського господарства, як складова, логістичного комплексу підприємства є своєчасна експедиція матеріалів, забезпечення їх зберігання, консервація та розконсервація, своєчасна передача їх у виробництво, оперативний облік, скорочення витрат на зберігання. Види складів: спеціаль­ні та універсальні склади; постачальні, виробничі й збутові; загальнозаводські й цехові; відкриті, напівзакриті та закриті, механізовані та автоматизовані. Потужність складів та їх типи визначаються виробничи­ми потребами.

Транспортне господарство експлуатує технологічний транспорт (електро- та автокари, транспортери, трубопроводи, шнеки, конвеєри) та транспорт загального призначення за межами підприємства (автомобільний, залізнич­ний, водний, повітряний).

Ремонтне господарство підтримує обладнання в робочому стані та запобігає його передчасному фізичному зносу, відмовам та аварій. Застосовують системи планово-попереджувальних ремонтів та обслуговування за технічним станом.

Головними завданнями енергетичного господарства є безперебійне забезпечення підприємства всіма видами енергії, енергозберігання, енергоозброєності праці. Існує централізована, децентралізована і змішана система енер­гозабезпечення. Потреби в енергії та енергоносіях здійснюється за нормами їх витрат на потреби основного, допоміжного, обслуговуючого виробництва та соціальної інфраструктури.

Ефективна дієвість виробничої інфраструктури сприяє зниженню собівартості основного виробництва та підвищенню рентабельності під­приємства.

Загалом у виробничій інфраструктурі працює найбільша частка фахових співробітників підприємства.

Соціальна інфраструктура призначена для створення комфортного соціального середовища, сприятливого психологічного клімату в колективі й дієвої мотивації праці.

За складом – це відомчі заклади охорони здоров’я та відпочинку, громадського харчування, фізкультури й спорту, дошкільні за­клади, житлово-комунальне господарство тощо.

Керування діяльністю підрозділами соціальної інфраструктури здійснює заступник директора підприємства (віце-президент фірми) з кадрових і соціальних питань. Йому підлеглі наступні відділи: кадрів, технічного навчання, господарський і житлово-комунальний, які вже безпосередньо організують діяльність установ соціальної інфраструктури.

Для задоволення соціальних потреб працівників підприємства розробляють плани соціального розвитку – заходи, спрямовані на вдосконалення соціальної структури персоналу, поліпшення умов їх праці й побуту та соціально-культурного обслуговування.

Передумовою ефективного менеджменту персоналу є прогнозування змін у соціальній структурі трудового колективу. Характер і зміст праці, що швидко змінюється під впливом досягнень науково-технічного й організаційного прогресу, мають потребу в динамічному поліпшенні професійної й кваліфікаційної структури персоналу.

У плані соціального розвитку підприємства передбачають заходи щодо підвищення рівня фахової освіти працівників, зменшенню плинності кадрів, вдосконалення санітарно-гігієнічних умов праці, заходи щодо збереження працездатності, впровадження оптимальних режимів праці й відпочинку, організації робочих місць, технічного стану знарядь праці, інтенсивності роботи, належної виробничої естетики й т.п.

Особлива увага потрібно приділити заходам, які підвищують безпеку праці й усувають виробничий травматизм, запобігають професійним захворюванням.

Рішення соціально-економічних питань підприємства виробляються й приймаються його органами управління за участі трудового колективу. Особливості управління підприємствами різних організаційних форм встановлюються Господарчим Кодексом Україна та відповідними законами.